Читати книгу - "Як я став супер злодієм, Тигер "

— Ні, я намагався тебе захистити, — промовив він, але його голос був слабким і нерішучим. — Я не хотів, щоб ти постраждала.

Вероніка повільно підійшла до нього, її кроки були важкими і беззвучними.

— Але ти постраждаєш. Ти завжди будеш страждати, — промовила вона, її голос став ще холоднішим. — Це твоя доля, Андрію.

І раптом її обличчя почало змінюватися. Воно перекосилося, перетворюючись на жахливий образ: очі стали пустими, а рот розтягувався в широкій, лякаючій посмішці. Андрій відступив, але його ноги не слухалися. Він намагався втекти, але тіні знову поглинули його.

Із пітьми почали з'являтися інші фігури. **Титан**, **Зеніт** і **Шторм** були серед них. Їхні тіла виглядали понівеченими після битви, але їхні очі горіли люттю. Вони наближалися до Андрія, і їхні руки були простягнуті до нього.

— Ти думав, що зможеш нас перемогти? — промовив Титан, його голос звучав із глибин темряви. — Ти приречений на поразку, Андрію. Ти завжди будеш тікати від своїх помилок.

— Ти ніколи не зможеш врятувати свою сестру, — додав Зеніт, його очі випромінювали зловісне світло.

Андрій намагався втекти, але його ноги ніби приросли до землі. Він був паралізований від страху й безсилля. Тіні обвили його ноги, стискаючи з кожною секундою все сильніше.

— Ні, я не дам вам перемогти мене! — крикнув Андрій, намагаючись зібрати свої сили, але його голос потонув у темряві.

У цей момент темрява навколо нього почала змінюватися. Вона ставала густішою, немов жива матерія, що намагалася поглинути його. Він відчув, як його тіло стискається під її тиском. Темрява проникала в його думки, забирала його силу, і здавалося, що він ніколи не зможе вибратися.

Раптом голос прозвучав гучно і ясно:

— Прокинься.

Цей голос розрізав темряву, як ніж, і Андрій раптово вирвався з кошмару. Він різко вдихнув повітря і відкрив очі. Він усе ще лежав у капсулі, а над ним стояв **Морок**, його обличчя було спокійним, але суворим.

— Ти бачив кошмар, — промовив Морок, дивлячись на нього. — Це побічний ефект лікувальної рідини. Але твої страхи і сумніви є реальною загрозою. Якщо ти не навчишся контролювати їх, вони знищать тебе.

Андрій повільно видихнув, відчуваючи, як його серце ще калатає. Його руки тремтіли від страху, який він щойно відчув, але тепер він знав, що це був лише сон.

— Це було так реально, — промовив він, намагаючись заспокоїтися. — Я бачив свою сестру… і всіх героїв, яких ми перемогли. Вони звинувачували мене.

Морок кивнув, його обличчя залишалося серйозним.

— Кожен, хто отримує силу, стикається з таким страхом, — сказав він. — Це частина твого шляху. Але ти повинен навчитися контролювати ці страхи. Якщо вони будуть контролювати тебе, ти програєш. І не лише битву, але й війну.

Андрій затримав подих, намагаючись зрозуміти глибину слів Морока.

— Що тепер? — запитав він, його голос був твердим, хоча всередині його ще трусило від страху.

Морок підійшов ближче до панелі капсули і натиснув кілька кнопок.

— Ти будеш у капсулі ще деякий час, поки твоє тіло не відновиться повністю, — сказав він. — Але після цього почнеться справжнє випробування. Ти зіткнешся не лише зі своїми ворогами, а й із собою. І тільки тоді ти зможеш стати сильнішим, ніж будь-коли раніше.

Андрій закрив очі, усвідомлюючи, що попереду його чекає ще багато випробувань. Але тепер він знав, що головна битва відбуватиметься всередині нього самого.

Сторінка 45

Андрій знову поринув у пітьму. Хоча його тіло залишалося в капсулі, де цілюща рідина продовжувала відновлювати його сили, його свідомість знову була втягнута в нескінченний цикл кошмарів. Йому здавалося, що його тіло наче спало, але розум залишався активним, досліджуючи темряву, що оточувала його з усіх боків.

І ось він знову опинився на знайомому місці. Це була схожа картина: поле бою, темне небо, розтріскана земля. Але цього разу щось було інакше. Він відчув присутність когось поруч. Він повернувся і побачив силует, який стояв неподалік, спокійно спостерігаючи за ним.

Фігура поступово наближалася, і з кожним кроком Андрій відчував все більше напруги. Коли цей незнайомий постать підійшов ближче, Андрій завмер від здивування. Це був він сам, але інакший. Одягнутий у світлий костюм, у вигляді справжнього супергероя, з виразом обличчя, повним самовпевненості.

— І як тобі я? — промовив другий Андрій із саркастичною посмішкою. — Класно, правда? Я став супергероєм, як і моя сестра Вероніка. Ми разом захищаємо світ. Хіба це не те, про що ти колись мріяв?

Андрій, справжній Андрій, був шокований цими словами. Він відступив на крок, розглядаючи свого двійника.

— Це… це неможливо, — промовив Андрій, намагаючись зрозуміти, що відбувається. — Я суперзлодій, я борюся за інший шлях! А ти... ти — це неправда!

Другий Андрій лише посміхнувся.

— Неправда? Може, ти просто не хочеш бачити правду? — його голос був глузливим, наче він уже знав відповідь на всі питання. — Подумай про це, Андрію. Ти міг стати героєм, міг бути на стороні добра, як і всі ці герої, яких ти зараз зневажаєш. Ти міг бути поруч із сестрою, разом з нею захищати світ. Але ти вибрав інший шлях. Чому?

Справжній Андрій відчув, як його серце починає швидше битися. Ця розмова здавалася такою реалістичною, але водночас він розумів, що це лише частина його свідомості, його страхів і сумнівів, які намагалися прорватися.

— Ні, ти помиляєшся, — відповів Андрій, намагаючись знайти свої слова. — Я бачив, на що здатні герої. Вони руйнують усе, що мали захищати. Вони... зрадили нас. Я не можу стати одним із них.

Другий Андрій насмішливо зітхнув і глянув на нього з глибоким співчуттям.

— Ти просто боїшся. Боїшся визнати, що можеш бути іншим. Я став героєм, і мені це вдалося. Я став тим, ким ти колись мріяв стати. І знаєш, що найсмішніше? Вероніка також стала супергероїнею, але в нашій реальності вона на моєму боці.

Справжній Андрій відчув, як ці слова його глибоко поранили. Його сестра Вероніка... В іншому світі вона могла б стати його союзницею на стороні героїв?