Читати книгу - "Зачароване життя"

зрозуміти. Він розповів мені, щó я повинна зробити з п’ятьма фунтами, які він заплатив за кота. Від тієї кількості інформації в мене закрутилася голова. Власне, я довго не думала. Вирішила, що це стане початком моєї фінансової діяльності. І зробила так, як він сказав. Ну, якщо я правильно запам’ятала. І ти знаєш, ті п’ять фунтів принесли мені сотню! Тобто він заплатив мені за старого кота сто фунтів!

— Мабуть, він був фінансовим чарівником, — сказала Джанет.

Ці слова вона сказала жартома, скоріше, щоб підбадьорити себе. Вона потребувала підбадьорення з кількох причин. Але місіс Шарп сприйняла її репліку буквально.

— Авжеж, це напевно так, моя люба. Ти завжди така розумна. Я знаю: він був чаклуном, що знався на фінансах. Адже містер Нострам зробив усе, що я зробила зі своїми п’ятьма фунтами — а може, їх у нього було й більше, — і утратив все, до останнього пенні. А, ще дещо…

Кет спантеличено спостерігав за місіс Шарп і слухав її базікання. Звичайно, він і досі дуже любив місіс Шарп, але тепер розумів, що повертатися до неї було безглуздо. Це слабка, брехлива особа, від якої допомоги не слід було й чекати. Вона б відіслала їх назад до замку й спробувала отримати за це компенсацію від Крестомансі. А лондонські зв’язки, якими вона вихвалялася, були лише пустими вихваляннями. Кета дивувало, наскільки він внутрішньо змінився. Зараз він бачив справжнє обличчя місіс Шарп, як би вона не намагалася довести їм свою любов, обертаючись туди-сюди на своєму позолоченому стільці, і це його лише засмучувало. Коли місіс Шарп допила чай, її нервозність стала шаленою. Схоже, замок справді пригнічував її. Зрештою, вона підвелася й нервовою ходою підійшла до дальнього вікна, в задумі прихопивши із собою горнятко чаю.

— А що це за краєвид? — погукала вона. — Він такий неперевершений, але я не можу його зрозуміти.

Кет і Джанет слухняно підійшли до неї. У цю мить місіс Шарп зрозуміла, що тримає в руці порожнє горнятко.

— О, гляньте на це, — сказала вона, здригнувшись від несподіванки. — Через свою неуважність я могла б прихопити його з собою.

— Краще не треба, — сказав Кет. — Речі тут зачаровані. Усе, що ви звідси винесете, кричатиме, кому воно належить.

— Невже? Справді?

Здригнувшись від переляку, місіс Шарп віддала Джанет своє горнятко, а потім, із винуватим виразом обличчя, дістала зі своєї сумочки дві срібні ложечки та щипчики для цукру.

— Ось візьми, моя люба. Ти не заперечуватимеш, якщо я попрошу тебе віднести ці речі назад на стіл?

Джанет відійшла до столу, і щойно вона опинилася на достатній відстані, щоб не чути їхньої розмови, місіс Шарп нахилилася до Кета й прошепотіла йому на вушко:

— Ти розмовляв із містером Нострамом, Кете?

Кет кивнув. Місіс Шарп страшенно занервувала і швидко зашепотіла:

— Не роби того, що він тобі скаже, любий. У жодному разі. Ти мене чуєш? Це підла й ганебна справа, й ти не повинен в неї втручатися.

Потім, коли Джанет повільно поверталася назад, — вона йшла повільно, бо бачила, що місіс Шарп має щось сказати Кетові, — місіс Шарп артистично вибухнула сміхом:

— О, ці велетенські стародавні дуби! Вони, певно, ростуть довше, ніж я живу.

— Це кедри, — єдине, що зміг відповісти їй Кет.

— Знаєте, чай чудовий, любі мої, і я рада була зустрітися з вами, — сказала місіс Шарп. — Дякую, що ви попередили мене про ці ложечки. Зачаровувати власність — ницо і підло! Я завжди так вважала. А тепер мені час. Містер Нострам чекає на мене.

І місіс Шарп подалася геть через вітальню замку далі униз по алеї з такою швидкістю, що було очевидно: вона мріє якнайшвидше зникнути звідси.

— Ти бачиш, замок реально вселяє їй жах, — сказала Джанет, проводжаючи поглядом чорну постать місіс Шарп, яка щодуху дріботіла геть. — Я знаю, щó вона мала на увазі, коли говорила, що тут панує дивний спокій. Але мені замок здається веселим. У ньому було б чудово жити, якби не усі наші неприємності. Кете, чкурнути звідси до неї було б дурнею. Правда?

— Я знаю, — відповів Кет

— Так я й подумала, — сказала Джанет.

Вона хотіла сказати ще щось, але їхню розмову урвали Роджер і Джулія. У Джулії був такий винуватий вигляд, і вона так намагалася усім догодити, що ні Джанет, ні Кет не наважувалися рішуче відокремитися від них. Натомість вони разом вирішили погратися з дзеркалами. Роджер відчепив своє дзеркало, прив’язане до книжкової шафи Кета, й поклав його до шухляди поруч із дзеркалами Джулії та Ґвендолен. Джулія зав’язала тугий вузол на своїй хустинці й чотири дзеркала, наче по команді, зависли у повітрі. До вечері вони розважалися, літаючи не лише в кімнаті для ігор, а ще й у коридорі. Вечерю подавали в кімнаті для ігор. Бо на обід були запрошені гості. Роджер і Джулія про це знали, але не розповідали Кету й Джанет, остерігаючись, що уявна Ґвендолен знову утне одну зі своїх витівок.

— Перед Гелловіном вони завжди добре розважаються, — сказала Джулія, доїдаючи чорничний пиріг, який кухар спеціально спік із ягід, що були в капелюсі Ґвендолен.

— Будемо грати в солдатиків чи знову в дзеркала?

Джанет почала енергійно штовхати Кета під столом, і той змушений був відмовитися від ігор з Роджером.

— Вибачте мені, будь ласка. Але нам із Ґвендолен необхідно обговорити все те, про що ми дізналися від місіс Шарп. І не кажіть, що Ґвендолен крутить мною. Це зовсім не так.

— Ми тобі вибачаємо, — сказав Роджер. — А з часом, можливо, пробачимо й Гвендолен.

— Ми ненадовго. Дещо обговоримо й одразу повернемося, — повідомила Джанет.

Вони поквапилися до її кімнати, й Джанет замкнула за ними двері, щоб несподівано не увійшла Евфімія.

— Місіс Шарп сказала, щоб я в жодному разі не робив те, що наказав мені містер Нострам, — сказав їй Кет. — Я думаю, вона приїхала сюди навмисне, щоб попередити мене.

— Так, вона тебе любить, — сказала Джанет.

— Та любить, нехай їй грець!

Джанет склала руки за спиною і, схиливши голову, почала ходити сюди-туди кімнатою. Вона була так схожа на містера Сондерса, коли той вів урок, що Кет засміявся.

— Чорт забирай, — сказала Джанет. — Чортзабирайчортзабирайчортзабирай! — Вона пройшлася по кімнаті ще кілька разів. — Місіс Шарп дуже безчесна особа, не краща за містера Нострама й, певно, гірша за містера Бістро, тож якщо вона говорить, що ти не повинен чогось робити, то це «щось» може бути й не погане. Ти чого смієшся?

— Ти весь час перекручуєш прізвище містера Беслема, — сказав Кет.

— Він не заслуговує на те, щоб вимовляти його правильно, — сказала Джанет, не зупиняючись. — О, таємнича місіс Шарп! Коли я переконалася в тому, що вона неспроможна нам допомогти, то була в такому розпачі, що несподівано побачила ідеальний вихід, а вона стала мені на перешкоді. Розумієш, якщо у тому саду є дорога до інших світів, ти і я могли б переселитися до мого світу, й ти міг би жити там зі мною. Тобі не здається, що це чудова думка? Ти був би там у безпеці від Крестомансі та містера Балема, і я переконана, що Віл Саджинс також не зміг би перетворити тебе там на жабу, чи міг би?

— Ні, — із сумнівом погодився Кет. — Але я не думаю,