Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

зробив, — подумала Шаллан. — Коли зачерпнув пальцем трохи джему й поклав у рот. То чому ж антидот не врятував його?»

Це запитання мучило її, і доки вона розмірковувала над ним, дівчині раптом спало на думку й дещо інше — таке, на що вона звернула б увагу й раніше, якби не відволіклася на власну зраду.

Джасна з’їла свій крайчик хліба!

Обхопивши себе руками за плечі, Шаллан сіла на ліжку, відкинувшись на передню спинку. «З’їла, не отруївшись, — подумалося їй. — Останнім часом у моєму житті годі добрати сенсу. Якісь істоти з покрученими головами, той край із темними небесами, Душезакляття… а тепер ще й це».

То як же вижила Джасна? Як?

Тремтливими пальцями вона намацала капшук, що причаївся на тумбочці біля ліжка. Усередині знайшлася гранатова сфера, якою скористалась наставниця, рятуючи її. Кулька тьмяно поблимувала: більшість заряду вичахла в процесі Душезаклинання. Але й такого світла було достатньо, щоб розшукати етюдник, який примостився ближче до постелі. Принцеса, вочевидь, навіть не завдала собі клопоту переглянути його. Вона ж бо з такою погордою ставилася до образотворчих мистецтв. Біля альбому лежав фоліант, який та подарувала підопічній, — «Книга нескінченних сторінок». Чому Джасна залишила його?

Шаллан узяла вугільний олівець і заходилася гортати аркуші в папці, шукаючи чистий. Дівчина поминула кілька малюнків символоголових істот — деякі з них постали в антуражі цієї кімнати. Вони ж бо завжди таїлися поряд. Інколи їй здавалося, ніби вона краєчком ока помічає їх. А інколи до неї долинав їхній шепіт. Але відповідати їм дівчина більше не наважувалась.

Неслухняними пальцями вона почала малювати, накидаючи портрет Джасни, якою запам’ятала її в лікарні того дня: наставниця сидить біля ліжка Шаллан, тримаючи джем. Художниця не залишала собі власне Спогаду, тож малюнок був не такий фотографічно точний, як міг би. Однак вона пригадала досить деталей для того, щоб зобразити принцесу з пальцем, умоченим у варення. Джасна піднесла його до носа й нюхає полуницю. Чому? Навіщо вона вмочила його? Хіба не можна піднести до носа слоїк?

Джасна анітрохи не скривилася від запаху. Вона навіть і словом не обмовилася, що варення зіпсоване. Просто закрила банку кришкою і віддала.

Шаллан перегорнула сторінку й на новому чистому аркуші намалювала наставницю з крайчиком хліба, піднесеним до губів. З’ївши його, та поморщилась. Дивно.

Дівчина опустила вуглину, розглядаючи свій нарис портрета принцеси із затиснутою в руці скоринкою. Вийшло не ідеально, але досить схоже. І на цьому малюнку шматочок хліба, здавалося, танув. Наче неприродно чвакнув під пальцями Джасни, коли та відправляла його до рота.

«Невже? Невже таке могло…»

Шаллан зісковзнула з ліжка, прихопивши сферу, яку стиснула в руці, і засунула етюдник під пахву. Охоронець зник. Усім, здавалося, було байдуже, що з нею: вранці її так чи інак мали доправити на корабель.

Кам’яна підлога холодила її босі ноги. На дівчині була лише біла нічна сорочка, і вона почувалась заледве не голою. Але та принаймні покривала захищену руку. У кінці коридору виявилися двері, що вели назовні, до міста, і Шаллан переступила поріг.

Вона тихцем поминала квартал за кварталом, тримаючись Ралінси й уникаючи темних провулків. Її довге руде волосся вільно розвівалося за спиною. Дівчина прямувала до Конклаву, привертаючи чимало здивованих, а то й спантеличених поглядів. Було вже так далеко за північ, що ніхто з перехожих не поцікавився, чи потрібна їй допомога.

Мажордоми на вході в Конклав пропустили її. Вони впізнали візитерку, і чимало з них запропонували свої послуги. Та відмовилася й сама пройшла до Завіси. Потрапивши всередину, Шаллан звела очі на стіни з балконами й побачила, що на деяких усе ще світилося.

Зокрема й у ніші наставниці. Ну а як могло бути інакше? У цьому вся Джасна: вона завжди в роботі. Її, поза сумнівом, дуже дратує, скільки часу було змарновано через гадану спробу самогубства горе-підопічної. Платформа ліфта похитувалась під ногами Шаллан, коли паршмени піднімали її на ярус принцеси. Дівчина мовчки стояла, почуваючись ізольованою від світу довкола. Розгулює палацом — та що там, містом — у самій сорочці? Знову зібралася до Джасни Холін? Невже вона так нічому й не навчилася?

Хоча що їй було втрачати?

Шаллан пройшла вглиб знайомого кам’яного коридору, що вів до ніші, тримаючи перед собою підсліпувату синю сферу. Наставниця сиділа за столом. Обличчя Джасни виглядало змарнілим, а з очей, підведених темними колами, прозирала невластива їй утома. Звівши погляд і побачивши екс-підопічну, принцеса заціпеніла.

— Тобі тут не раді.

Але та все одно ввійшла, сама дивуючись власному спокою. Її руки мали б тремтіти.

— Не змушуй мене кликати солдатів, щоб вони вишпурнули тебе звідси, — продовжила колишня наставниця. — За те, що ти встругнула, я могла б запроторити тебе за ґрати років на сто. Ти маєш хоч приблизне уявлення, котра…

— Душезаклинач, який ви носите, — фальшивка, — тихо перебила Шаллан. — І він був нею ще до того, як я здійснила підміну.

Джасна похолола.

— А я все дивувалася: як це ви не помічаєте підробки? — вела далі гостя, опускаючись на інший стілець. — Не один тиждень ходила спантеличена. Може, думаю, вона й звернула увагу, але вирішила не зчиняти шуму, щоб упіймати злодія? Або весь той час не Душезаклинала? Таке не вкладалося в голові. Якщо лише вкрадений мною фабріал не був просто приманкою.

Принцеса заспокоїлася.

— Так. Молодець, що здогадалася. У мене їх навіть декілька. Бачиш, ти вже не перша, хто намагався його поцупити. Тож справжній я тримаю в надійному місці.

Дівчина витягла з-під пахви етюдник і заходилася шукати певний малюнок. Той, що містив зображення дивного краю з морем із намистин, вогників, які плавали в повітрі, і далекого сонця в чорному-чорному небі. Шаллан якусь мить розглядала його. А тоді, перевернувши, простягнула принцесі.

Вираз цілковитого замішання, що з’явився на обличчі наставниці, заледве не компенсував їй ту ніч огиди та каяття. Очі Джасни полізли на лоб, і вона на якусь мить запнулася, не в змозі добрати слів. Шаллан із зусиллям кліпнула очима, залишаючи Спогад. Художниця — завжди художниця.

— Звідки ти це взяла? — зажадала відповіді принцеса. — У якій книзі вичитала?

— Це не з книги, Джасно, — відказала Шаллан, опускаючи малюнок. — Я побувала там того вечора, коли випадково Душезакляла кубок у своїй кімнаті, що перетворився на кров, а тоді замела сліди, удавши спробу самогубства.

— Не може бути. Невже ти гадаєш, що я повірю…

— Нема