Читати книгу - "Пітер Пен"

для хлопчаків і таке страхітливе — ще гірше, ніж той зойк — для піратів.

— Що це було? — ревнув Гак.

— Два, — урочисто промовив Ледь-Ледь.

Італієць Чекко завагався на мить, а тоді почвалав до каюти. Він вийшов звідти, похитуючись, як п’яний.

— Що сталося з Біллом Джакесом, ти, собако? — прошипів Гак, нависаючи над ним.

— З ним сталося от що: він мертвий, забитий на смерть, — відповів Чекко безбарвним голосом.

— Білл Джакес загинув! — закричали вражені пірати.

— В каюті чорно, як у ямі, — мурмотів Чекко не дуже розбірливо. — Але там ховається щось страшне: ви чули — воно кукурікає!

Ні радість хлопчаків, ні опущені очі піратів — ніщо не сховалося від Гака.

— Чекко, — наказав він своїм найзалізнішим голосом, — вернись і приведи мені оте кукурікало.

Чекко, найхоробріший з хоробрих, заволав: “Ні, ні!” — і кинувся ховатись від капітана, але Гак покивав на нього кігтем.

— Ти ж погодився піти, правда, Чекко? — понуро спитав він.

І Чекко пішов, у відчаї жбурнувши зброю. Тепер було вже не до пісень: усі уважно прислухалися; і знову почули передсмертний зойк, і знову — кукурікання.

Ніхто не промовив і слова, крім Ледь-Ледя:

— Три, — сказав він.

Гак жестом прикликав до себе своїх вірних псів.

— Тисяча чортів і смола пекельна! — проревів він. — То хто ж принесе мені оте кукурікало?

— Почекайте, хай-но вийде Чекко, — гаркнув Старкі, і решта піратів зчинили галас.

— Здається, я чув, що ти, Старкі, готовий ризикнути, — промовив Гак солоденько.

— Ні, хай йому грець! — вигукнув Старкі.

— Мій кіготь підказує, що ти таки підеш, — промовив Гак і підійшов до нього впритул. — Старкі, невже тобі хочеться пожартувати з кігтем?

— Я краще повішусь, ніж зайду туди, — вперто повторив Старкі і знову відчув підтримку команди.

— Це що, заколот? — муркнув Гак ще лагідніше, ніж перед тим. — А Старкі — заводій?

— Пощадіть, капітане! — скривився Старкі, і всі затремтіли.

— Потиснемо один одному руки, Старкі, — сказав Гак і простягнув йому свій кіготь.

Старкі озирнувся в пошуках допомоги чи підтримки, але ніхто не дивився на нього.

Він позадкував, Гак почав наступати, і червоний вогник блимнув йому в очах. З відчайдушним криком пірат стрибнув на Довгого Тома і кинувся в море.

— Чотири, — сказав Ледь-Ледь.

— Ну а тепер, — люб’язно промовив Гак, — може, ще хто-небудь хоче бунтувати?

Капітан схопив ліхтар і загрозливо підніс кіготь.

— Добре, я сам добуду оте кукурікало! — сказав він і пішов у каюту.

“П’ять!” — Ледь-Ледь так хотів промовити це. Він навіть завгодя облизав губи, щоб бути готовим, — але Гак вийшов, щоправда, похитуючись і без ліхтаря.

— Щось загасило світло, — процідив він трохи невпевнено.

— Щось! — вторував йому Муллінз.

— А що там з Чекко? — запитав Нудлер.

— Він мертвий — так само, як і Джакес, — коротко відповів Гак.

Його небажання повертатися в каюту неприємно вразило всіх, і знову почулися обурені вигуки.

Всі пірати відзначаються забобонністю, і Куксон репетував:

— Знаєте, кажуть, що коли на борту з’являється хтось невідомий — це значить, що корабель проклятий!

— Я чув, — пробурмотів Маллінс, — що той “хтось” завжди з’являється тоді, коли піратський корабель приречений. У нього був хвіст, капітане?

— Кажуть, — додав ще хтось, сердито зиркаючи на Гака, — що він завжди буває схожий на найлютішого пірата на кораблі.

— А в нього був кіготь, капітане? — нахабно спитав Куксон.

І тут усі, один за одним, здійняли крик: “Наш корабель проклятий!” А діти, звичайно ж, не могли стримати радісних вигуків. Гак досі вже майже забув про своїх полонених, але тепер повернувся до них, і лице його просвітліло.

— Хлопці, — гукнув він своїй команді, — в мене ідея! Відчиніть каюту і киньте туди дітей. Нехай вони б’ються з тим, хто там сидить, не на життя, а на смерть. Якщо вони вб’ють його — тим ліпше; якщо ж воно повбиває їх — теж непогано.

Востаннє його вірні пси захоплювалися ним і віддано виконували його розпорядження. Хлопчаки нібито впиралися, тож їх насилу ввіпхнули в каюту і замкнули двері.

— А тепер послухаймо! — гаркнув Гак.

Усі завмерли.

І ніхто, ні один не смів глянути на двері. Ні, хтось один смів — і це була Венді, весь час прив’язана до щогли. Їй було байдуже до зойків і кукурікань — вона чекала появи Пітера.

Довго чекати не довелося. У каюті він знайшов те, що шукав, — ключі від наручників, — звільнив дітей, і тепер вони прокралися назовні, озброєні тим, що кому вдалося підібрати. Спершу Пітер знаком велів їм сховатися, а сам пробрався до Венді, перерізав мотузки і — далі. Мабуть, не було б нічого простішого, ніж усім разом втекти з корабля. Але одне стояло на перешкоді: страшна присяга Пітера: “Або Гак, або я!” Він звільнив Венді і пошепки наказав їй сховатися разом з усіма, а сам став при щоглі і загорнувся у її плащ, щоб бути схожим на неї. Потім набрав повні легені повітря і закукурікав.

Для піратів цей крик означав, що всі хлопчики в каюті вже вбиті. Їх охопила паніка.

Гак спробував підбадьорити своїх підлеглих, але вони, як ті собаки, за яких він їх мав, тепер показували йому ікла; і він добре знав, що досить тільки відвести очі, як вони тут же накинуться на нього.

— Хлопці, — сказав він улесливо, але готовий безстрашно дати відсіч, якщо доведеться. — Я думав над цим. На нашому кораблі є хтось, хто приносить нещастя.

— Ага, — проревли вони, — людина з гаком.

— Ні, хлопці, це дівчинка. Ніколи фортуна не сприяла тим піратським кораблям, на борту яких була жінка. Ми врятуємось, коли вона зникне.

Дехто з них пам’ятав, що те саме колись казав Флінт.

— Можна спробувати, — з деяким сумнівом погодились вони.

— За борт її! — крикнув Гак, і пірати накинулись на постать у плащі.

— Немає нікого, хто міг би Вас врятувати, панночко, — глумливо прошипів Муллінз.

— Є! — відповіла постать.

— Хто це?

— Це Пітер Пен — месник! — почулася вражаюча відповідь.

І з цими словами Пітер скинув плащ.

Тепер усі зрозуміли, ким був той, хто вбивав піратів у каюті; двічі Гак пробував щось сказати, і обидва рази безуспішно. В ту страшну мить, я думаю, його крижане серце розбилось.

Нарешті він здобувся на крик:

— Розрубайте його надвоє! — але не досить переконливо.

— Вперед, друзі, на піратів! — продзвенів голос Пітера, і на кораблі забряжчала зброя!

Якби пірати трималися купи, вони точно перемогли б. Але бій застав їх зненацька, і вони заметушилися, заметалися туди-сюди, як божевільні, і кожен думав, що він єдиний з команди лишився живим. Пірати були дорослі чоловіки