Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

що я енергетично виснажив себе у світі неорганічних істот, потім знов зарядився, але мій новий енергетичний заряд дещо непокоїв більшість із них.

Флорінда щоночі вкладала мене в ліжко, наче я був інвалідом. Навіть розмовляла зі мною, як з дитиною, що викликало в усіх присутніх бурю сміху. Але як би вона не кепкувала з мене, я вдячний був їй за турботу, яка здавалася щирою.

Я вже писав про Флорінду раніше у зв’язку з нашим із нею знайомством. Вона, безумовно, була найвродливішою жінкою, яку я будь-коли зустрічав. Якось я сказав їй і сказав щиро, що вона могла би бути моделлю в журналі мод.

— У журналі 1910 року, — відпарирувала вона.

Флорінда, хоч і була в літах, старою зовсім не була. Вона була молода та сповнена життя. Коли я спитав дона Хуана про її нетипову моложавість, він відповів, що це магія дозволяє їй зберігати таку повнокровну форму. Енергія магів, зауважив він, помітна оку як молодість і життєві сили.

Вдовольнивши свою початкову цікавість про світ тіней, товариші дона Хуана перестали заходити до мене в кімнату, а їхні розмови трималися на рівні буденних питань про моє здоров’я. Однак щоразу, як я намагався встати, хтось опинявся поряд і м’яко вкладав мене назад у ліжко. Я не хотів їхніх турбот, але все йшло до того, що я їх потребував — я був кволий. З цим я погоджувався. Але що по-справжньому вплинуло на мене, то це те, що ніхто не пояснював мені, як я опинився в Мексиці, коли ліг спати й заснув у Лос-Анджелесі. Я наполегливо питав їх про це. Кожен давав мені ту саму відповідь: «Нагваль. Він єдиний, хто здатен це пояснити». Нарешті Флорінда порушила мовчанку.

— Тебе заманили-у пастку — ось що з тобою сталося, — сказала вона.

— Де мене заманили в пастку?

— У світі неорганічних істот, звісно. Це той світ, з яким ти мав справу роками. Хіба не так?

— Саме так, Флоріндо. Але ви можете пояснити мені, що це була за пастка?

— Не дуже. Можу лише сказати тобі, що ти втратив там усю свою енергію. Але ти дуже добре бився.

— Чому я хворий, Флоріндо?

— Ти не хворий, у тебе енергетичне ушкодження. Ти був у критичному стані, але зараз лише тяжко поранений.

— Як усе це сталося?

— Ти вступив у смертельну бійку з неорганічними істотами й зазнав поразки.

— Я не пам’ятаю, щоб із кимось бився, Флоріндо.

— Пам’ятаєш ти це чи ні, не суттєво. Ти бився і був переможений. Ти не мав шансу проти тих майстрів маніпуляції.

— Я бився з неорганічними істотами?

— Так. Ти мав із ними смертельну сутичку. Я справді не знаю, як ти пережив цей нищівний удар.

Вона відмовилася розповісти мені щось іще й натякнула, що з дня на день мене відвідає нагваль.

Наступного дня з’явився дон Хуан. Він був дуже веселий і сповнений підтримки. Жартома оголосив, що прийшов до мене з візитом як енергетичний лікар. Він оглянув мене, роздивившись з голови до ніг.

— Ти майже одужав, — постановив він.

— Що зі мною сталося, доне Хуане? — спитав я.

— Ти потрапив у пастку, розставлену для тебе неорганічними істотами, — відповів він.

— Як я тут опинився?

— Оце, безумовно, велика загадка, — сказав він і життєрадісно всміхнувся, явно намагаючись жартома казати про щось серйозне. — Неорганічні істоти захопили тебе з тілом і рештою. Спочатку перенесли твоє енергетичне тіло до свого світу, коли ти переслідував одного з їхніх розвідників, а потім забрали твоє фізичне тіло.

Товариші дона Хуана, здається, перебували в шоковому стані. Один з них спитав дона Хуана, чи здатні були неорганічні істоти когось викрасти. Дон Хуан відповів, що, безумовно, здатні. Нагадав, що нагваль Еліас був забраний до їхнього всесвіту, а він точно не мав наміру рушати туди.

Усі закивали, погоджуючись. Дон Хуан продовжував говорити до них, згадуючи мене в третій особі. Він казав, що сукупна свідомість групи неорганічних істот спочатку пожерла моє енергетичне тіло, спричинивши мій емоційний вибух заради звільнення блакитного розвідника. Потім сукупна свідомість тієї ж групи неорганічних істот затягла мою інертну фізичну масу до їхнього світу. Дон Хуан додав, що без енергетичного тіла людина — просто шматок органічної матерії, якою легко маніпулювати через свідомість.

— Неорганічні істоти зліплені докупи, наче клітини тіла, — продовжував дон Хуан. — Коли вони єднають своє усвідомлення, вони непереможні. Їм нічого не варто відірвати нас від наших швартових і вкинути до свого світу. Особливо коли ми привертаємо до себе увагу й стаємо досяжними, як він.

— Їхні зітхання та охання луною відбивалися в стінах. Здавалося, всі вони щиро налякані й занепокоєні.

Мені хотілося нити й лаяти дона Хуана, що не спинив мене. Але пригадав, як він раз у раз намагався застерегти мене, звернути з того шляху, і все дарма. Дон Хуан явно усвідомлював, що коїться в мене в голові. Він з розумінням усміхнувся.

— Причина, з якої ти вважаєш себе хворим, — звернувся він до мене, — у тому, що неорганічні істоти вичерпали твою енергію й віддали тобі свою. Цього вистачило б, щоб убити будь-кого. Як нагваль ти маєш додаткову енергію, саме тому ти й вижив.

Я сказав дону Хуану, що пам’ятаю уривки геть незв’язного сну, в якому перебував у жовтуватому тумані. Він, Керол Тіттз і його товариші витягували мене.

— Для фізичного ока сфера неорганічних істот має вигляд світу в жовтому тумані, — сказав він. — Коли ти думав, що бачив незв’язний сон, насправді ти вперше дивився своїми фізичними очима на всесвіт неорганічних істот. І, яким би дивним тобі це не здавалося, для нас це теж було вперше. Ми знали про туман лише з розповідей магів, а не з досвіду.

Ніщо з того, що він казав, не мало для мене сенсу. Дон Хуан запевнив, що через мій брак енергії місткіше пояснення було неможливим — казав, я маю вдовольнитися тим, що він розповідає, і тим, як я це розумію.

— Я не розумію цього взагалі, — наполягав я.

— Тоді ти нічого не втратив, — відповів він. — Коли наберешся сил, то сам відповіси на свої питання.

Я зізнався дону Хуану, що мене кидає в жар. Моя температура різко підскочила, і, доки я метався в жару і в поті, мене осявали надзвичайні, але тривожні здогадки щодо мого становища.

Дон Хуан обвів усе моє тіло проникливим поглядом. Сказав, що я в стані енергетичного шоку. Втрата енергії тимчасово підкосила мене, і те, що я сприймав як припливи жару, було, власне, спалахами енергії,