Читати книгу - "Аутсайдер"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 141
Перейти на сторінку:
що ти думаєш?

Террі з усмішкою поглянув на них.

— Може, щось таки є. Може, щось і є.

  15

«Вогнище» справді відкрилося на бранч, тож спершу Ралф пішов туди. На роботі виявилися двоє працівників, які чергували в ніч убивства: адміністраторка й стрижений йоржиком офіціант, такий молодий, наче йому тільки нещодавно стали відпускати пиво в барах. Адміністраторка ніяк не допомогла («Того вечора в нас було набгом, детективе»), і хоч офіціант невиразно пригадував, наче обслуговував велику компанію вчителів, він узагалі засумнівався, коли Ралф показав йому фотографію Террі з минулоріч­ного випускного альбому. Офіціант повідомив, що «типу» пригадує схожого хлопця, та не став би присягатися, що це був саме чоловік із фотографії. Сказав, що навіть не певен, чи сидів цей хлопець разом із групою вчителів. «Гей, чоловіче, може, я просто подав йому таріль пекучих крилець за баром».

Ось і все.

У «Шератоні» Ралфу попервах так само не щастило. Йому вдалося підтвердити, що ніч із вівторка на середу Мейтленд і Вільям Квейд провели в номері 644, і готельний менеджер навіть зміг показати йому чек, проте за підписом Квейда. Він скористався «мастеркардом». Також менеджер повідомив Ралфу, що відтоді, як поїхали Мейтленд і Квейд, номер 644 був зайнятий щоночі, і щоранку його прибирали.

— До того ж у нас є вечірній сервіс, — сказав менеджер, наче насміхався. — Це означає, що більшість номерів прибираються двічі на день.

Так, він залюбки дозволить детективу Андерсону проглянути відео з камер спостереження, і Ралф узявся до справи без жодних нарікань на те, що до нього це вже встиг зробити Алек Пеллі. (Ралф не належав до поліції Кеп-Сіті, тож звитягу краще виявляти за допомогою дипломатії.) Відео було кольоровим і чітким — для «Шератону» в Кеп-Сіті не годяться престарілі камери з магазину «Зоуні Ґо-Март». Ралф побачив схожого на Террі чоловіка у вестибюлі, у сувенірній крамничці, у тренажерній залі готелю, куди той прийшов на швиденьку розминку в середу вранці, і в коридорі перед бальною залою, де він стояв у черзі по автограф. Відео з вестибюля й сувенірної крамнички було нечітким, проте майже не виникало сумніву (принаймні в Ралфа), що чоловік, який розписався в журналі тренажерки і який стояв у черзі по автограф, — це старий добрий тренер його сина. Той, хто навчив Дерека банту, таким чином змінивши його прізвисько зі «Швабри» на «Нумо».

Ралф подумки чув голос дружини, який казав йому, що відбитки пальців або сліди ДНК — це і є забраклий елемент головоломки, виграшний лотерейний білет. «Якщо Террі був тут, — казала вона, маючи на увазі Флінт-Сіті, де він скоїв злочин, — то там мав би перебувати двійник. Це єдине логічне пояснення».

— Немає цьому жодного логічного пояснення, — пробурмотів Ралф, вдивляючись у монітор.

На стоп-кадрі застиг чоловік, явно схожий на Террі Мейтленда. Він сміявся над якимось жартом, стоячи в черзі по автографи разом із головою свого факультету Раундгіллом.

— Прошу? — перепитав готельний хрін, що показав йому відео.

— Не зважайте.

— Може, вам іще щось показати?

— Ні, проте дякую.

Справа була марна. Усе одно запис лекції від «Каналу 81» проясняв усі суперечливі кадри з матеріалу камер спостереження, бо те запитання з залу поставив саме Мейтленд. Щодо цього сумнівів не було.

Окрім як десь у закутках Ралфової свідомості. Той вигляд, із яким Террі ставив своє запитання, — наче знав, що на нього спрямують об’єктиви камер… усе це було якось збіса ідеально. Чи можливо, що вся ця ситуація — просто підстава? Неймовірний, але, зрештою, з’ясовний випадок шахраювання? Ралф не розумів, як це могло статися, але так само він не знав, як Девіду Копперфілду [88] вдалося пройти крізь Велику китайську стіну, хоч Ралф сам бачив цей трюк по телевізору. І якщо так, то Террі Мейтленд — не просто вбивця, а вбивця, який над ними насміхався.

— Тільки мушу вас попередити, детективе, — сказав готельний хрін, — мені прийшло сповіщення від Гарлі Брайта, то наш бос, і всі матеріали, які ви щойно продивилися, треба лишити для юриста на ім’я Говард Ґолд.

— Мені байдуже, що ви з ними робитимете, — відповів Ралф. — Хоч відправте Сарі Пейлін [89] у Свистохрін на Аляску. А я їду додому.

Так. Гарна ідея. Приїхати додому, посидіти на задвірку з Джинні, розділити з нею пак пива — чотири бляшанки собі, дві — їй. І спробувати не зсунутися з глузду від думок про цей клятий парадокс.

Хрін провів його до виходу з офісу охорони.

— У новинах казали, що ви вже піймали того хлопа, який убив малого.

— У новинах багато чого кажуть. Дякую, сер, що приділили мені час.

— Завжди радий допомогти поліції.

«Якби ж ти тільки допоміг», — подумав Ралф.

На протилежному кінці вестибюля він завмер, уже простягнувши руку до обертальних дверей, — йому сяйнула думка. Поки він звідси не поїхав, варто перевірити ще одне місце. Як розповідав Террі, щойно скінчилася лекція Кобена, Деббі Ґрант відлучилася в жіночу вбиральню, і її дов­генько не було. «Ми з Евом і Біллі пішли до газетного кіоску, — сказав Террі. — Вона нас там перестріла».

Як виявилося, газетний кіоск був іще чимось на кшталт сувенірної крамнички. За прилавком стояла жінка з непомірним макіяжем і сивуватим волоссям та перекладала у вітрині недорогі прикраси. Ралф показав їй посвідчення й спитав, чи не працювала вона тут минулого вівторка по обіді.

— Любчику, — відповіла вона, — я працюю тут щодня, як не хворію. З книжок і журналів я ніякого зиску не маю, а от від прикрас і сувенірних чашок отримую комісію.

— Ви цього чоловіка не пригадуєте? Він тут був минулого вівторка з групою викладачів англійської, на виступі.

Ралф показав їй фотокартку Террі.

— Звісна річ, пригадую. Він питався щодо книжки про округ Флінт. Перший такий клієнт за бозна вже який час. Цей товар не я приймала, клята книжка вже лежала тут, коли я вперше стала на роботу в 2010-му. Певно, треба її зняти, та ж замінити чим? Усе, що розташоване вище або нижче рівня очей, не продається — ви це швидко збагнете, як порядкуватимете такою точкою. Те, що стоїть унизу, хоч дешеве. А на горішній поличці лежать дорогі книжки з фотографіями й глянцевими сторінками.

— Про яку саме книжку йдеться, міз… — Ралф глянув на бейджик з іменем. — Міз Левелл?

— Ось про цю, — сказала вона, тицьнувши пальцем.— «Ілюстрована історія округу Флінт, округу Дорі та тауншипу [90] Кеннінґ». Щелепу зламаєш, поки вимовиш, еге ж?

Ралф озирнувся й поруч із поличкою з сувенірними чашками й тарілками побачив два стелажі з пресою та книжками. На першому стояли журнали, на другому — суміш сучасної художньої літератури в м’яких і твердих обкладинках. На горішній поличці другого стелажа розмістилися з півдюжини більших фоліантів, які Джинні називала книжками для кавових столиків. Вони були загорнуті в плівку, щоб потенційні покупці не помастили сторінок і не потіпали кутиків. Ралф підійшов до стелажа й оглянув фоліанти. Террі, який був на добрих три дюйми вищий за Ралфа, мабуть, не довелося задирати голову чи ставати нав­шпиньки, щоб зняти

1 ... 36 37 38 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аутсайдер"