Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

твоєю дружиною. Ти гадаєш, вона тебе справді кохає?

— Безсумнівно, — відповів молодий чоловік, — я впевнений у її коханні.

— І одружишся з нею? — запитав Аполлоній.

— А чому ж я не мав би одружитися з жінкою, яку так шалено кохаю?

— Коли будуть заручини?

— Можливо, завтра, — відповів молодий чоловік.

Аполлоній запам’ятав час бенкету, і коли гості вже зібралися, увійшов до кімнати зі словами:

— А де ж прекрасна господиня цієї учти?

— Вона тут, недалеко, — відповів Меніпп, після чого встав, дещо зарум’янившись.

Аполлоній же продовжував:

— Оце золото, срібло й оздоби цієї кімнати кому належать? Тобі чи цій жінці?

— Цій жінці, — відповів Меніпп. — У мене крім мого філософського плаща нічого більше немає.

Тоді Аполлоній звернувся до гостей:

— Чи бачили ви колись сади Тантала, які є, а разом з тим їх немає.

— Ми бачили їх у Гомера, — відповіли вони, — бо самі ми не спускалися до пекла.

Тоді Аполлоній сказав їм:

— Усе, що ви тут бачите, схоже на ті сади. Усе це чистісінька омана, а не реальність. І щоб переконати вас у правді моїх слів, скажу, що ця жінка є однією з емпуз, відомих серед загалу як ларви чи ламії. Ці відьми прагнуть не так любовних насолод, як людського м’яса, і спокусами розкоші приваблюють тих, кого хочуть пожерти.

— Міг би нам і щось розумнішого сказати, — перервала його уявна фінікіянка і, розпалена гнівом, почала наговорювати на філософів і називати їх шаленцями. Але тут Аполлоній вимовив кілька слів, і раптом зник золотий і срібний посуд, зникли оздоби кімнати. Моментально пропали й усі слуги. Тоді емпуза вдала, що плаче, й благала Аполлонія, щоб перестав її мучити, однак той, зовсім не зважаючи на її прохання, напирав на неї дедалі сильніше, так що вона нарешті визнала, що не жаліла ніяких розкошів для Меніппа, аби потім його пожерти, і що найбільше смакують їй молоді люди, кров яких додає їй здоров’я.

— Гадаю, — сказав пустельник, — що вона хотіла пожерти радше душу, ніж тіло Меніппа, і що емпуза ця була просто дияволом хтивості; однак я не розумію тих слів, які надали такої сили Аполлонію. Адже цей філософ не був християнином і не міг вжити тієї страшної зброї, яку церква дала нам в руки; більше того, хоча древні й могли якоюсь мірою панувати над злими духами до народження Христа, однак хрест, наказавши мовчати всім оракулам, ще більшою мірою позбавив сили всіх ідоловірців. Тому я гадаю, що Аполлоній не тільки не мав змоги вигнати навіть найменшого диявола, але навіть не мав ніякої влади над найменшим із духів, бо ці примари з’являються на землі з божого дозволу — і завжди з проханням про заупокійну службу, а вони, як ви знаєте, були цілком невідомими за поганських часів.

Уседа дотримувався іншої думки; він вважав, що погани, як і християни, зазнавали переслідувань злих духів, хоча причини появи останніх могли бути зовсім іншими, і щоб підтвердити це, узяв книжку з листами Плінія і почав читати наступне:

Історія філософа Афінодора

Був в Афінах дім, великий і придатний для проживання, але мав недобру славу й був покинутий. Не раз серед нічної тиші чули там дзвякання заліза, об яке вдаряли залізом, а коли прислухалися уважніше, то й брязк кайданів, який долинав начебто здалеку, а потім щораз більше наближався. Невдовзі почали бачити з’яву, щось схоже на виснаженого й скривленого старигана з довгою бородою, здибленим волоссям і кайданами на руках і ногах, які страшенно трусилися. Ця огидна примара позбавляла сну мешканців, а постійна безсонниця зумовлювала хвороби, які погано закінчувались, бо протягом дня, хоча примари й не було, але враження жахливого видовища весь час стояло перед очима й навіть найхоробріших проймало страхом. Нарешті дім покинули, залишивши його повністю примарній з’яві. Щоправда, вивісили табличку, в якій говорилося про бажання власника здати внайми чи продати непотрібну будівлю, в надії, що якийсь незнайомий, не знаючи про жахливу заваду, дозволить себе ошукати.

В той час філософ Афінодор прибув до Афін. Він побачив напис і запитав про ціну; його вразила надзвичайна дешевизна, він почав виясняти причину, і коли йому розповіли всю історію, він, замість того, щоб відступитися, надзвичайно поспішно сторгувався. Переїхав у дім і під вечір звелів внести до фронтальних кімнат ліжко, принести лампу й таблички для письма, а слугам перейти до віддаленого крила будинку. Тоді, побоюючись, щоб розбуяла уява не понесла його надто далеко і не представила йому речей, яких насправді немає, він приготував розум, очі й руки до писання.

На початку ночі як у цілому домі, так і в цій його частині панувала глибока тиша, однак невдовзі Афінодор почув скрегіт заліза й брязкіт кайданів; він, однак, не підвів очей, не покинув пера, заспокоївся і, так би мовити, примусив себе не звертати ніякої уваги на оточення. Тим часом галас ставав чимраз більшим, вже доходив до дверей, нарешті почувся в самій кімнаті. Філософ підвів очі й побачив примару, зовсім таку, як йому описували. З’ява стояла у дверях і підманювала його пальцем. Афінодор дав їй рукою знак, аби почекала, й знову почав писати, але примара, явно роздратована, почала біля самих вух філософа брязкати кайданами.

Мудрець озирнувся й побачив, що дух не перестає його кликати, тож підвівся, взяв світло й пішов за ним. З’ява йшла повільно, наче придавлена тягарем кайданів, вийшла на подвір’я дому й раптом якраз посередині провалилася в землю. Залишившись сам, філософ позначив те місце листям і травою, а зранку подався до представників влади з проханням, щоб ті наказали розпочати розшуки. Викопали яму й знайшли кістяк, обплутаний ланцюгами. Місто наказало справити тим останкам пристойний похорон, і на другий день після віддання небіжчику цієї останньої послуги спокій назавжди повернувся у дім.

Кабаліст прочитав цю історію і додав:

— Духи, вельмишановний отче, являлися від найдавніших часів. Нас переконує в цьому випадок з Ендорською чарівницею, і кабалісти завжди зверталися до нього в разі потреби. Разом з тим, я визнаю, що в світі духів відбулися великі зміни. Так, наприклад, упирі, якщо можна так сказати, належать до новіших відкриттів. Я виділяю серед них два різновиди, а саме, упирів угорських і польських, які є просто трупами, що виходять серед ночі з могил, аби напитися людської крові, та іспанських упирів, або нечистих духів, які, входячи в перше-ліпше тіло, надають йому