Читати книгу - "Бавдоліно"

походиш з роду святого, а отже не підлягаєш жодній владі, навіть тій, яка хотіла відлучити тебе від церкви.

— На бороду Карла Великого, — сказав Фрідріх, і волосини його власної бороди аж стали сторчма від великого збудження, — ти чув, Райнальде? Як завжди, хлопець має рацію!

Так все і сталося, хоча й лише наприкінці наступного року, бо потрібен був час, щоб приготувати такі речі як належить.

Никита зауважив, що то була божевільна ідея, а Бавдоліно відказав, що вона, однак, спрацювала. І подивився на Никиту, запишавшись. Звісно, подумав Никита, твоє марнославство не має меж — ти навіть канонізував Карла Великого. Від Бавдоліна можна було очікувати будь-чого.

— А тоді? — спитав він.

— Поки Фрідріх з Райнальдом готувалися канонізувати Карла Великого, я поступово усвідомлював, що ні його, ні Волхвів не вистачить. Вони всі четверо були в Раю — Волхви напевно і, сподіваймося, Карл Великий теж, інакше те, що сталося в Аахені, було б неабияким шахрайством; але потрібне було ще щось, що все ще існує на цій землі, щоб імператор міг сказати: це належить до мене й освячує моє право. Єдине, що міг знайти імператор на цій землі, було царство Пресвітера Йоана.

11. Бавдоліно будує палац для Пресвітера Йоана

Уранці в п'ятницю троє ґенуезців, Певере, Боямондо і Ґрілло, прийшли підтвердити те, що чудово було видно здалека. Пожежа погасла, майже сама по собі, бо ніхто не завдавав собі зайвого клопоту гасити її. Але це не значило, що можна вже було йти у Царгород. Ба більше, маючи змогу легше рухатися вулицями й площами, прочани ще запекліше полювали на заможних міщан і посеред ще теплих згарищ руйнували рештки того, що ще лишалося несплюндрованим, шукаючи скарбів, які вціліли після перших пограбувань. Никита безутішно зітхнув і попросив вина з Самосу. Він побажав також, щоб йому підсмажили на краплині олії насіння сезаму, яке можна повільно жувати між одним ковтком і другим, а тоді звелів принести ще й трохи горіхів і фісташок, щоб мати змогу краще слідкувати за подальшою оповіддю Бавдоліна.

Якось Райнальд послав Поета до Парижа з якимсь дорученням, і той скористався цим, щоб разом з Бавдоліном і Абдулом вернутися до корчемних утіх. Він також познайомився з Вороном, але, схоже, фантазії того про Земний Рай зацікавили його мало. Бавдоліно помітив, що роки, проведені при дворі, змінили його. Він набрав твердості, і хоч не переставав весело цмулити вино, але здавалось, ніби він намагається не перебирати міру, щоб бути напоготові, завжди готовий до стрибка, як хтось, хто сподівається застати жертву зненацька.

— Бавдоліно, — сказав він якось, — ви тут гайнуєте час. Того, чого ми мали навчитися тут, у Парижі, ми навчилися. І всі ці вчені просто обісралися б, якби завтра я прибув на диспут при повному параді придворного чиновника, зі шпагою на боці. При дворі я навчився чотирьох речей: перебуваючи при великих людях, теж стаєш великим, великі люди насправді дуже малі, влада — це все, і нема жодної причини, чому б саме тобі її колись не запопасти, принаймні якусь її частину. Звісно, треба вміти чекати, але не можна проґавити нагоду.

Але він одразу ж нащулив вуха, коли почув, що його друзі далі говорять про Пресвітера Йоана. Коли він розлучався з ними, їдучи з Парижа, історія ця все ще виглядала фантазією бібліотечних щурів, але в Мілані він чув, як Бавдоліно говорить про це з Райнальдом як про щось, що може стати видимим знаком імперської влади — принаймні настільки, наскільки були ним знайдені Волхви. У такому разі ця затія його зацікавила і він став брати в ній участь, немов будуючи собі воєнну машину. Помалу стало здаватися — коли він про це говорив, — що край Пресвітера Йоана, як земний Єрусалим, із місця містичної прощі перетворюється для нього на землю, яку треба завоювати.

Він нагадав своїм товаришам, що після пригоди з Волхвами Пресвітер став набагато важливішим, ніж раніше, і мусив справді постати як rex et sacerdos. Цар над царями, він мусив мати такий царський палац, порівняно з яким палаци християнських монархів, включно з василевсом царгородських схизматиків, здалися б халупами, а бувши первосвящеником, він мусив мати храм, порівняно з яким папські церкви здалися б халабудами. Треба було наділити його гідним палацом.

— Взірець ми маємо, — сказав Борон, — це Небесний Єрусалим, як бачив його апостол Йоан в Апокаліпсі. Оточувати його мають високі мури з дванадцятьма брамами, як дванадцять колін Ізраїлевих — три брами на півдні, три брами на заході, три брами на сході і три брами на півночі…

— Аякже, — насміхався Поет, — Пресвітер входить в одну й виходить з іншої, а коли насуває буря, усі вони одночасно грюкають; протяги такі, що в такому палаці я б не жив навіть після смерті…

— Дай мені сказати. Фундамент мурів зроблений з яспису, сапфіру, халцедону, смарагду, сардоніксу, сердоліку, хризоліту, берилу, топазу, хризопразу, гіацинту та аметисту, а дванадцять брам — це дванадцять перлин, і майдан напроти них — з чистого золота, прозорого, мов скло.

— Непогано, — сказав Абдул, — але думаю, що взірцем має бути Єрусалимський Храм, як його описує пророк Єзекиїл. Приходьте завтра вранці до мене в абатство. Один з каноніків, превчений Рішар Вікторинець, шукає способу відтворити план Храму, оскільки текст пророка місцями неясний.

— Мосьпане Никито, — сказав Бавдоліно, — не знаю, чи цікавився ти колись вимірами Храму.

— Поки ні.

— Так ось, ніколи цього не роби, бо при цьому можна зламати собі голову. У Книзі Царів говориться, що ширина Храму — шістдесят ліктів, висота — тридцять, а глибина — двадцять, і що ґанок його завширшки у двадцять і завглибшки у десять ліктів. Але в «Хроніках» стверджується, що висота ґанку — сто двадцять ліктів. Тоді, при ширині двадцять, висоті сто двадцять і глибині десять, ґанок не тільки в чотири рази вищий від цілого Храму, але й такий нестійкий, що варто на нього дмухнути, як він упаде. Та найбільший клопіт починається, коли читаєш видіння Єзекиїла. Жоден вимір тут не тримається купи, і багато хто з побожних людей погоджувався з тим, що Єзекиїлові у видінні дещо привиділося — немов він трохи забагато випив і йому двоїлося в очах. І то було б ще нічого, бо бідолаха Єзекиїл теж мав право розважитися, якби той Рішар Вікторинець не став міркувати так: якщо кожна річ, кожне число, кожна соломинка в Біблії має духовне значення, треба насамперед добре втямити, що воно означає буквально, бо сказати, що довжина чогось одного