Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

class="p1">— То що ж тобі заважає? — здивувалася наївна Баба Катря.

— Відсутність грошей. Я влітку банки не грабувала й наркотою не торгувала, — буркнула Веселко.

Але вчителька її вже не слухала. Біля виставленого перед входом мікрофона з’явилася директриса, а поруч заметушилися якісь дуже офіційні дядечки в костюмах і з краватками. Баба Катря й собі забігала.

— Сьомий «Б»!!! — кричати класуха вміла куди краще за Наталку. — Негайно вишикувались! Яновські, вам що, особливе запрошення потрібно?

Ірка швидко засунула помаду в розстебнуту кишеню рюкзака. Шкільне подвір’я миттю завирувало й майже відразу стихло. Строката юрба школярів розбіглася по чотирьох боках довгого прямокутника, шикуючись для традиційної лінійки. Тільки поруч із сьомим «Б» продовжували метушитись учителі молодших класів, відганяючи матусь і шикуючи першокласників, котрі ховалися за пишними букетами. А величезний, наче шафа, дядечко-спонсор уже змінив біля мікрофона директрису, аби «подарувати любим школярам» величезний світ і ще один маленький телевізор на додаток.

Високий красунчик у світлому костюмі сліпучо посміхнувся і явно позуючи перед однокласницями, легко підхопив справді невеликий телевізор на руки. А потім поніс уздовж рядів, демонструючи всім бажаючим.

— Який він кльо-о-овий! — замріяно закотивши очі, мовила Оксанка.

— Хто, телик? — перепитала Ірка.

— До чого тут телик! — обурилась Оксанка. — Андрій! З одинадцятого «А»! — Вона кивнула на старшокласника, котрий ніс телевізор.

— Та так — нічого, — не зовсім упевнено схвалила Ірка, — коли без телевізора.

Телевізор, хоч і невеличкий, а все-таки виявився важким. Невимушена посмішка на обличчі Андрія змінилась на напружену гримасу. І, немов у дзеркалі, ця гримаса відбилася на обличчі директриси — та, судячи з усього, боялася, що школа втратить подарунок, так жодного разу ним і не скориставшись.

— Це його батько телика подарував! — схоже, образилась за свого кумира Оксанка.

— Треба було ще менший вибрати, — пробелькотіла Ірка, споглядаючи, як у Андрія почав збиватися крок. Важкий телевізор одтягував йому руки, пригинав до землі.

У директрисиних очах застиг найсправжнісінький жах. Схоже, зараз їй найбільше хотілося, відштовхнувши з дороги товсту пані з районо, кинутись на допомогу цьому носієві. Телевізор повільно, але невпинно вислизав Андрієві з рук. Ще секунда й… Рішуче розштовхавши юрбу плечем, на майданчику серед школярів з’явився фізрук. Нашвидку підхопивши телевізор, він майже бігцем поніс його назад до мікрофона, а слідом за ним підстрибом квапився Андрій.

— Утомився, бідолашка! — співчутливо мовила віддана Веселко.

Ірка з Наталкою перезирнулися й захихотіли. Оксанка обдарувала їх недобрим поглядом, але так нічого й не сказала.

— А знаєш, куди цей Андрій вступати зібрався? — прошепотіла Наталка. — Мені брат розповів. На факультет міжнародної економіки.

— Нічого собі! — звела брови Ірка. — Туди конкурс просто шалений, і дві мови треба знати!

— Який конкурс, ти що? Він же не на безкоштовний відділок вступає! Татко заплатить — і буде вчитися! — Наталка засмутилася. — Батько каже, доки ми школу закінчимо, безкоштовних місць в університетах взагалі не залишиться.

Ірка у відповідь і собі важко зітхнула.

— А тобі, Хортице, чого зітхати? На квартиру й на машину заробила, а на навчання не залишилось? Усе на французьку помаду витратила? — єхидно поцікавилась Оксанка.

— Слухай, що ти до мене із самісінького ранку чіпляєшся? Жаба давить? То піди її біологічці віддай, для уроків знадобиться!

— Що тут мені знадобиться? — з юрби визирнуло зацікавлене личко молоденької вчительки біології.

— Оксанчина жаба! — не розгубившись, відповіла Ірка. — Ось така величезна! — і вона розчепірила пальці, показуючи, яка величезна в Оксанки жаба.

Біологічка жахнулася:

— Але ж це рідкісний вид! За нею треба правильно доглядати, інакше вона загине! Завтра ж принось! Такій жабі потрібен особливий температурний режим! А їжа? Чим ти її годуєш?

— А вона в неї чим попало харчується! — давлячись сміхом, пробелькотіла Ірка. — Оксанка в кого що побачить, тим свою жабу й підгодовує. От хоч би й моєю помадою…

Біологічка зиркнула на клас, що ледь не помирав від реготу, трагічно звела брови й замогильним голосом мовила:

— Нічого смішного. На такій безладній дієті Оксанчина жаба й тижня не проживе! Ніяких завтра! Сьогодні ж! Відразу після уроків сходиш і принесеш! Ти чуєш, Веселко? Тобі має бути соромно! Невже ти не помітила, що твоя жаба кепсько почувається?! Скажи спасибі, що Хортиця до фахівця звернулась! — біологічка круто розвернулася на підборах.

— Вона просто не знає, скільки років твоя жаба на цій дієті живе! — похрокуючи від сміху, вичавила Наталка. — Але тепер ти її біологічці здаси! Ірці подякуй!

Оксанка витріщилася на дівчаток оскаженілим поглядом:

— Зараз як подякую! Мало не здасться! — і вона щосили смикнула за ремінець Ірчиного рюкзака.

Калькулятор, дві ручки, стругачка, батарейка й той самий золотавий стильний тюбик висипалися на асфальт із розкритої кишеньки рюкзака. Тієї ж миті директриса, не знімаючи долоні з телевізора й нервово зиркаючи на Андрія, котрий отирався поблизу, закричала в мікрофон:

— Ідуть наші першокласники!

І першокласники пішли. Десятки тоненьких ніжок у ботиночках і туфельках затупотіли по Ірчиному добру. Ірка встигла вихопити калькулятор, проте ручки розлетілись у різні боки, а помада відкотилася геть. Якесь хлоп’я, замахнувшись, підфутболило її носком черевика, і тюбик полетів прямо Ірці під ноги. Зраділа дівчина нахилилась була його підібрати… Проте прямо в Ірки під носом з’явилась затягнута у вузьку чорну штанину нога. Широкий каблук шкільного черевика із силою опустився на тюбик. Уламки пластмаси розлетілися на всі боки. Оксанка недбало потерла каблуком по асфальту, зчищаючи жалюгідні блідо-рожеві грудочки, які ще мить тому були справжньою французькою помадою.

Ірка так і застигла, нахилившись і безпомічно поглядаючи на рештки косметичної розкоші. Усе сталося настільки швидко, що ніхто нічого навіть не помітив. Першокласники пройшли, заграла музика й знову залунав бадьорий голос директриси… А Ірка дивилася на свою новеньку помаду, якою вона майже не встигла покористуватись, і ледь не плакала від образи.

«Що ж ти за зараза така, га, Веселко?» — хотіла вона сказати, але…

З Ірчиного горла вирвалось зловісне глухе гарчання.

І щось важке миттю лягло їй на плечі, притискаючи до землі. Дівча смикнулось, намагаючись звільнитися…

— Не вставай! — врізався їй у вуха гарячковий шепіт Богдана. — Не вставай! Казав я тобі, не треба сюди приходити!

Ірка так і застигла, наполовину скоцюрбившись. Сліди помади на асфальті втратили свій рожевий колір, обертаючись на темно-сіру пляму. Проте прямо в ніс, у її широкий чорний ніс сильно й гостро вдарив солодкуватий аромат розчавленої косметики, пилу, старого асфальту й розпачливого, майже до холодного поту, жаху, який скував Богдана. Ірка провела язиком по зубах і відразу ж відчула, що її щелепи видовжилися й сповнилися величезними кликами. А сам язик теж став таким довгим, що не влазив до рота.