Читати книгу - "Маятник Фуко"

склярі?.. Народжується корпорація вільних каменярів, яка поширюється по світі, і це відома історія. А що відбувається в Англії? Король опирається тискові папи, і посилає їх усіх на пенсію, щоб вони спокійно закінчили життя в маєтках ордену. І вони там принишкли мов миші. Ви в це вірите? Я ні. А в Іспанії орден вирішує змінити назву на орден Монтеси. Ці люди, мої панове, були в силі переконати короля, адже в їхніх куфрах було стільки його векселів, що вони могли б спричинити його фінансовий крах впродовж тижня. Король Португалії теж іде на угоду: зробімо так, любі друзі, каже він, ви більше не зватиметеся лицарями Храму, а лицарями Христа, і мене це вдовольнить. А в Німеччині? Нечисленні процеси, чисто формальний розпуск ордену, але там у них на місці братній орден — тевтонці, котрі в ті часи не тільки створили державу в державі: вони самі стали державою, об’єднавши в ній величезну територію, як ті країни, що зараз під п’ятою у росіян, і продовжували далі тими ж темпами аж до кінця XV сторіччя, адже саме тоді нагрянули монголи, — та це вже інша історія, адже й зараз монголи не за дверима… проте не відходьмо від теми…»

«Атож, будь ласка», мовив Бельбо. «Продовжуймо».

«Отже. Як усім відомо, за два дні до того, як Філіп видає наказ про арешт, і за місяць до його виконання, стіни Храму в невідомому напрямку покидає віз із сіном, запряжений волами. Про це говорить також Нострадамус в одній зі своїх центурій…» Пін знайшов відповідну сторінку свого рукопису:

Souz la pasture d’animawc ruminant

par eux conduits au ventre herbipolique

soldats cachés, les armes bruit menant…[55]

«Віз із сіном — то легенда», сказав я, «і я б не вважав Нострадамуса великим авторитетом в історіографії…»

«Люди, старші од вас, пане Казобон, вірили у багато пророкувань Нострадамуса. З іншого боку, я не настільки наївний, щоб вірити в історію з возом буквально. Це символ. Це символ очевидного і безперечного факту, що, знаючи про арешт, Жак де Моле передає командування і таємні інструкції своєму небожеві, графові де Боже, який стає таємним главою такого ж таємного Храму».

«Про це згадують історичні документи?»

«Офіційну історію», гірко посміхнувся полковник, «пишуть переможці. Згідно з офіційною історією такі люди, як я, не існують. Ні, за історією з возом стоїть щось інше. Таємне ядро переноситься в якусь тиху місцину і звідти починає будувати свою підпільну мережу. І з цього очевидного факту я розпочав свої пошуки. Уже віддавна, ще перед війною, я часто запитував себе, куди могли подітися ці героїчні братчики. Вийшовши на пенсію, я остаточно вирішив шукати якогось сліду. Саме тому, що втеча возу відбулась у Франції, там я й мав шукати місце першого зібрання підпільного ядра. Де саме?»

Він явно мав театральний талант. Ми з Бельбо бажали дізнатися — де? І не вигадали нічого ліпшого, ніж сказати: «Де ж?»

«Зараз скажу. Де народилися тамплієри? Звідки родом Гуґо де Паен? З Шампані, з околиць Труа. І в Шампані править Гуґо Шампанський, який через кілька літ, 1125 року, пристає до них у Єрусалимі. Відтак повертається додому, а тоді, як виглядає, встановлює стосунки з абатом Сіто і допомагає йому розпочати у його монастирі тлумачення і переклад якихось гебрейських текстів. Подумати тільки, рабинів Верхньої Бургундії запрошують до Сіто білі бенедиктинці, бенедиктинці святого Бернарда, щоб вивчати якісь там тексти, що їх Гуґо знайшов у Палестині. І Гуґо офірує ченцям святого Бернарда ліс у Бар-сюр-Обі, де буде зведене абатство Клерво. І що ж робить святий Бернард?»

«Починає підтримувати тамплієрів», сказав я.

«А чому? Чи ви знаєте, що він зробив тамплієрів могутнішими від бенедиктинців? Що він заборонив бенедиктинцям одержувати в подарунок землі і будівлі, дозволяючи натомість це тамплієрам? Ви ніколи не бачили Східного Лісу поблизу Труа? Це щось неосяжне, один маєток за іншим. А тим часом у Палестині лицарі не воюють, ви це знаєте? Вони влаштовуються у Храмі й замість того, щоб різати мусульман, заводять із ними дружбу. Входять у контакт з їх утаємниченими людьми. Загалом, святий Бернард, з фінансовою підтримкою графів Шампанських, створив орден, який у Святій Землі зійшовся з арабськими та єврейськими таємними сектами. Невидиме керівництво планує хрестові походи так, щоб орден міг існувати, а не навпаки, і закладає мережу влади, яка не підлягає королівській юрисдикції… Я не людина науки, я людина дії. Замість того, щоб робити різні здогади, я зробив те, чого не зробили численні балакучі вчені. Я подався туди, звідки походять тамплієри і де впродовж двох сторіч була їхня твердиня, де вони почували себе, як риба у воді…»

«Генсек Мао каже, що революціонер має почувати себе серед народу, як риба у воді», мовив я.

«Браво вашому генсекові. Тамплієри, які готували революцію величнішу, ніж та, якої прагнуть ваші косаті комуністи…»

«Вони вже не носять кісок».

«Не носять? Тим гірше для них. Тамплієри, як я говорив, не могли не шукати прихистку в Шампані. У Паені? В Труа? У Східному Лісі? Ні. Паен був і є крихітним містечком, а тоді, мабуть, там, щонайбільше, був замок. Труа — це місто, забагато людей короля повсюди. Ліс, який був власністю тамплієрів, був би першим місцем, куди б заглянули королівські стражники, що вони й зробили. Ні, сказав я собі: Провен. Якщо таке місце було, це безсумнівно був Провен!»

18

Якби наше око могло проникнути і бачити всередині землі, від полюса до полюса, або ж від того, що в нас під ногами, аж до антиподів, ми б із жахом побачили величезну брилу, вщент порізану тріщинами і печерами.

(Т. Burnet, Telluris Theoria Sacra, Amsterdam, Wolters, 1694, p. 38)

«Чому саме Провен?»

«Ви ніколи не бували у Провені? Магічне місце, це відчувається навіть нині, поїдьте туди. Магічне місце, все ще пропахле таємницями. А тоді, в XI столітті, це — осідок графів Шампанських, він залишається вільною зоною, куди не може стромляти свого носа центральна влада. Тамплієри тут як у себе вдома, ще сьогодні там є вулиця, названа на їх честь. Церкви, палаци, цитадель, що височить над усією рівниною, — і гроші, заклопотані купці, ярмарки, шамотня, в якій можна загубитися. Але передовсім, ще з доісторичних часів, підземні галереї. Мережа галерей, яка простягається під цілим пагорбом, справжнісінькі катакомби, деякі з них можна відвідати ще сьогодні. Місця, де можна проводити секретні зібрання; навіть