Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"

вами говорю, дідику, справді хочу мінятися.

І вони змінялися одежею. Коли дід убрався в Іванову одежу, витяг собі скляницю з водицею і покропився — й нараз помолодшав: як у вісімнадцять років. А Іван мовить:

— Ой, якби мені таку воду, аби я став таким старим, як ви.

Дід витяг другу скляницю, побризкав Івана — і нараз став Іван старший за п'ятдесят років і каже:

— Дідику, дайте мені скляночку з молодою водицею.

І дід йому дав обидві скляночки. Тепер Іван подумав: «Піти б до своєї сестри».

Приходить і бачить: хижа зроблена на землі, а не в землі, як була. Двір добре обгороджений, що не можна зайти. Іван став під ворота й гукає старим голосом:

— Відчиняй!

Вийшла сестра і пустила жебрака у хижу і дала йому їсти. Жебрак поїв і захотів відробити. Заніс води і дрова до хижі. Потім пішов у хлів і почистив з-під худоби гній, так лишився до вечора й на ніч. У дванадцять годин приходить розбійник з полонини з волом на плечах. Заходить до хижі, дивиться — на лавиці спить якийсь жебрак.

— Що се за один?

— Не турбуйся нічим, а говори тихо, бо старий чоловік спить.

Сіли вони вечеряти, а потім грали в карти до години по півночі. У годину по півночі лягли спати. Розбійник сильно заснув. Заснула і його жона, бо була п'яна. А Іван мав на собі гуню таку рідку, як сачок. Дивився. Не спав цілу ніч. Чекав, коли розбійник засне, щоб узяти від нього свої сили.

Коли заснули, Іван тихо встав, підійшов до постелі і взяв свою сорочку, шаблю і рушницю і одяг на себе. Покропився молодою водицею і став такий, як був перед дев'ятьма годами. Проходжується посеред хижі та будить розбійника з жоною. Коли збудив їх, враз обоє впізнали його і дуже налякалися.

Іван каже:

— Я вас не буду бити, досить ви з мене посміялися.

Згадав Іван за своїх звірят. У закутку знаходить пищалку. Взяв її і пищалить. Коли звірина почула цей голос, прорвала дванадцятеро дверей на чортівських млинах і прибігла до Івана.

І говорить ведмідь:

— Царю наш, коли ми почули твій голос, ударили ми у двері так, що розпалися на порох.

Звірюка розтягла розбійника на куски. А сестра дуже плакала за розбійником, що лишилася самотня.

Але Іван почув, що в одній державі велика посуха, бо змій запер воду, і народ умирає. Зібрався Іван зі своєю звіриною і йде у ту державу.

Коли він спустився з гір із звіриною, народ дуже злякався і почав замикатися. Приходить Іван у ту державу і бачить: така посуха, що яйце хоч де на путі може спектися. Приходить до одного шинкаря й каже:

— Дай мені дві бочечки пива по сто п'ятдесят літрів.

Шинкар не міг принести, а відчинив йому пивницю:

— Бери собі сам.

Іван випив триста літрів пива й почав говорити:

— Що у вас за новини?

— Новини недобрі, велика посуха, бо змій позакривав нори. Мої вже три дівки віддані за воду змієві, йде за чергою. Завтра припадає на царську доньку. А ця донька десять років тому вернулася додому.

Іван зараз догадався, що це ота дівка, котру він визволив від розбійників. І тоді каже шинкареві:

— Веди мене, де змій.

Шинкар не хоче, бо боїться, та нічого не поробиш, мусив Івана вести.

Сидить Іван на колодязі й чекає, коли царська донька прийде на свою смерть. А був один циган, котрий відпроваджував душі до змія. І бачить Іван: везе коляска царську доньку. А донька здалеку впізнала Івана й дуже жалісно заплакала. Циган повернув коні й хоче кинути дівчину в колодязь. Іван накричав на цигана. Сів на коляску, а коляска увійшла аж по вісі в землю, і говорить дівчині:

— Не бійся, я не дам тебе.

І викликає змія:

— Молодий пане, ходи! Тут є дівка!

А коли змій показав дванадцять голів, Іван шаблею відрубав їх. Узяв ніж і з кожного язика відтяг кінця і поклав у шкатулку. А циган зробив те ж саме. Тоді вернувся додому з царською донькою, а Іван лишився.

Коли циган ішов через міст, уже попід міст текла вода. Циган став на мості й закляв царську дівку, щоб казала, що він убив змія. Як ні, то кине її у воду. Дівчина побожилася й пообіцяла, що буде йому за жону.

Іван вернувся додому, бо хотів знати, що робить сестра. Коли йшов, то поставив їй дві бочки. У котрій бочці буде сліз більше, за тим більше жалує. Іван подивився: в його бочці мало сліз, а в розбійницькій через верх. І знову вернувся у державу, де була посуха. І у шинку питає:

— Що нового?

— Нового багато. Циган убив змія, і води тепер досить. А завтра побереться донька царя з циганом.

А заєць почув ці новини й каже:

— Царю наш, пусти мене на весілля до принцеси.

Іван його пустив. А принцеса наказала сторожі, коли буде йти яка звірина на весілля — пускайте! Зайця пустили. Принцеса взяла його на коліна і стала весела. Почастувала його, а заєць замовив собі два танці заграти.

А циган у палаті сидить у подушках під саму стелю. Як заєць почав танцювати, дві подушки з-під цигана висунулися, і циган злякався.

Вернувся зайчик веселий до Івана і хвалиться. А далі й лисиця проситься на весілля. І лисицю почастували. З-під цигана другі дві подушки висунулися.

Проситься вовк на весілля. Але Іван не дуже хотів вовка пускати, бо боявся, що вовк там якоїсь біди накоїть. Коли вовк показався у воротах, сторожа почала тікати. Зайшов вовк у палату, і царівна дуже частувала його. І вовк замовив собі два танці. А коли танцював, скочив до цигана і відкусив йому ноги до самого клуба[17]. Циган без ніг, але реве, щоб ішли вінчатися.

Вернувся вовк і розказав, що було у царя. Далі проситься ведмідь. «Всі ходімо!» — каже Іван. І прийшли у палату.

Коли царська донька побачила Івана, обійняла його й розказала, як циган її закляв. А цар не повірив. Хотів бачити доказ. Тоді Іван вийняв кінці язиків змія. Цар припарував, і пасувало. А циганові не пасували, бо він відрізав з язиків уже за Іваном. Звірина розтягла цигана, а Іван одружився з царською донькою. Але ще хотів свою сестру прикликати на весілля. Сестра прийшла на весілля, а після весілля звірину замкнула у царські хліви, а Іванові дала отруту. Іван