Читати книгу - "Розмір має значення"

class="p1">Мать його так, старого чорта! Оцим вони нас завжди беруть! Використовують вроджену українську ґречність.

Я повільно розвернувся.

- І підійди ближче, бо в моєму віці не можна голосно говорити.

Ну що ти з ним будеш робити!

Коли було відновлено початкову мізансцену, Салман Каганович взяв довгу паузу, настільки довгу, що я вже був готовий знову розвернутися, і аж тоді сказав:

- Приходь сюди завтра, українцю. Тут буде Ліон. Скажеш усе до кінця, щоб ми могли разом з тебе посміятися.

Я уперто покрутив головою:

- Я не прийду, Салмане. Мені не сподобалося, як ти зі мною розмовляв. Неповагу до посланця можна розуміти тільки як неповагу до його господаря. Я чекатиму на вас із Ліоном завтра… - і я вказав час та місце зустрічі. - Чекатиму тільки півгодини.

Тут я вже розлютився по-справжньому, розвернувся та пішов у темряву.

- Не забийся, в нас тут темнувато, - почулося навздогін, але то вже було байдуже.

В холі мене зустріли охоронці, які мовчазно сиділи по кутках. Тут уже горіло кілька лампочок, і можна було зорієнтуватися. Гардеробник простягнув мені ручку з емблемою банку «Тель Шахар», подарунок Лейбовича. Зачекайте, так це її мав на увазі Салман, коли говорив про мікрофон в кишені?!

- Ваша зброя, прошу, - додав служка, шкірячи зуби.

- Дякую.

У мою долоню лягло руків’я бластера. Ззаду хтось тихенько пирснув. Я придивився уважніше. Замість зброї цей жартівник всунув мені пластмасовий водяний автомат з дитячого набору. Їм тут зовсім нема чого робити!

- Курва!! - розлючено кинув я іграшку об підлогу. - Де моя зброя?!

- А це хіба не вона? - щиро здивувався гардеробник. - Я, мабуть, переплутав, - з цими словами від дістав з-під стійки тепер-таки мого бластера. - Вони такі схожі - і зовні, і за тактико-технічними характеристиками…

- Бу-га-га! - розвеселилася охорона, що, певно, чекала на цю виставу.

А найбільш дотепний додав:

- Бери обидва, стрілятимеш з двох рук.

Я сидів у кімнаті Фіминої квартири й підбивав підсумки своєї роботи.

Що ми, висловлюючись по-тутешньому, маємо з гуска? А маємо указку з мікрофоном, всучену як подарунок в синагозі та ручку з аналогічним пристроєм з банку. Може, це в них такий місцевий звичай - дарувати один одному мікрофони? Добре, хоч у Салмана нічого не всунули. Хоча…

Я витяг з кишені бластера й уважно оглянув. Начебто, нічого зайвого. А в обоймі? Останній набій здався мені підозрілим, і я перевірив його детектором. Стрілка одразу показала високий рівень випромінювання. Зрозуміло. Заховавши до холодильника усі подарунки, набої та про всяк випадок і сам бластер, я закрився у своїй кімнаті з метою ще раз обмізкувати план подальших дій.

Вікопомний Байда, викладач тактики в Академії УГС, казав: «Якщо не можеш створити операцію, створюй ситуацію». Що це означає? Поясню. Наприклад, вам треба упіймати рибу. Що ви робите задля цього? Зрозуміло що - висилаєте гвинтокрил з ехолотом, парочку катерів з ультразвуком та розставляєте тенета з лавсану. Це операція. А якщо у вас усього цього немає? Якщо риби багато, а ви один? Тоді ви берете вудку, сідаєте на березі ставка, нанизуєте хробака або, скажімо, мотиля, або банальну макуху, - одне слово, створюєте ситуацію. Отак діяв і я. Я закинув по гачку на кожного. Я їх роздрочив - кожного у свій спосіб. Якщо цей Ліон - не міфічна особа, банкір його точно приведе, а ні - то Каганович допоможе. Але головне - не Ліон, головне - що в один момент в одному місці зберуться майже усі, як говорить Фіма, тате-маме: банкір та бандит.

Звичайно, я розумів, що фігуранти справи мають можливість поспілкуватися між собою перед зустріччю. Але саме тому й заправив їм різні легенди. Для підвищення інтересу до моєї персони. Судовий виконавець і бойовик - попри очевидну розбіжність ці дві постаті мають багато спільного. Починаючи з того, що робота в них досить схожа, і закінчуючи тісними контактами поміж собою в реальному житті. Фраєрський бластер, куплений на базарі, повинен був підтвердити висновок - цей тип, тобто я, під прикриттям посвідчення Міжпланетної виконавчої служби підробляє кур’єром мафії.

Хіба тільки образ українського спонсора синагоги не в’язався з цією версією. Тому останнього тате-маме, чи як воно, - одне слово, рабина, треба було залучити до розмови в інший спосіб.

- Фімо! - я вийшов до вітальні і взяв свого господаря за рукав. - Слухайте, Фімо. Ви зараз підете до тої марсіаністської синагоги, знайдете рабина…

- Ні, - раптом рішуче відмовився Фіма. - Шо ви в самом дєлє, не можна знайти когось другого іти до цих макес

[16]?

- Не можна. Ні другого, ні третього, ні навіть четвертого, - запевнив я.

Фіма на секунду замислився:

- Тоді возьмітє трошки з моїх грошей і наймітє собі когось п’ятого.

- Що? - здається, мені причулося.

- Я одказуюсь.

- Ви що, відмовляєтесь від своєї частки?!

- Не від долі! - підняв вказівний палець Фіма. - А від трошки грошей. Щоб ви наняли собі якогось мишигінер

[17] іти до їхньої синагоги.

Я посміхнувся якомога ширше.

- А тут ви уже помиляєтеся, шановний партнере! Від грошей. Усіх. До копієчки. Ви щойно відмовились від усіх наших домовленостей, тобто від УСІХ грошей. Зрозуміло?

- Ну-у-у, - одразу заканючив Фіма. - Через таку дрібницю…

- Це не дрібниця, а принцип, до вашого відома.

- А в мене як, по-вашому, не може бути тоже якийсь принцип?

Ні, ну це вже просто виходить за всі межі!

- Послухайте, Фімо! Від вас не вимагається переїздити на Марс. Ви тільки скажете рабину, що я дам йому двісті тисяч. І все.

- Двісті тисяч?

- Так. Просто скажете та підете собі геть.

- Такі гроші марсіаністському рабину?

- Фімо, здається, у нас бізнес. Чи я чогось не розумію?

- Він не розуміє! - сплеснув долонями Фіма. - Так от, послухайте сюди! Якщо є на світі синагога, до якої я ніколи не піду, навіть якщо ви просто мені дасте ці гроші, то це марсіаністська. Ляжеш із собаками - прокинешся з блохами! Можете забрати собі всю мою долю, але пам’ятайте, що вас за це покарає Бог. Двісті тисяч марсіаністам! Ви чули про таке?

Старий так рознервувався, неначе в нього і справді були якість принципи. Виявляється, я сильно недооцінював свого господаря.

- Фімо, я пожартував, звідки в мене двісті тисяч? Пробачте.

- Ви, гої, такі легковажні, бо придумали собі милосердного Бога. Він пробачить, треба тільки покаятися. Запам’ятайте, Бог один, і він наш, а не