Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 44
Перейти на сторінку:
рову, ніс машини був піднятий високо вгору, немов це був гідроплан… потім ми проскочили дорогу і погнали прямо в кактусові зарості на іншому боці. Пам’ятаю як ми проїхали крізь загорожу, протягнувши її за собою ще кілька ярдів, і втратили керування на злітній смузі… ми їхали зі швидкістю 60 миль, це було схоже на спринтерський забіг до терміналу.

Єдине, що мене турбувало, так це небезпека бути розчавленим, як тарган літаком DC-8, якого б ми не змогли побачити, так як він заходив би на посадку позаду нас. Було цікаво, чи нас видно з вишки. Напевно що так, тому для чого хвилюватись? Я втиснув педаль в підлогу. Не було сенсу розвертатись в той момент.

Мій адвокат вчепився в панель приладів обома руками. Я поглянув на нього і прочитав страх у його очах. Він був блідий і я розумів, що він не дуже радів такому перебігу подій – промчати через шосе, потім поле кактусів, потім ще одне шосе – я знав, що він прекрасно розуміє ситуацію: ми остаточно вийшли за межі здорового глузду; це було зроблено, зараз нам треба було потрапити на інший бік.

Я поглянув на годинник і побачив, що в нашому розпорядженні було три хвилини і п’ятнадцять секунд до вильоту. «Купа часу,» сказав я. «Збирай речі. Я висаджу тебе якраз біля літака.» Я вже бачив великий червоний, зі срібними вставками, літак за 1000 ярдів попереду… ми якраз пролітали по гладенькому асфальту посадочної смуги.

«Ні!» закричав він. «Я не можу вийти! Вони розіпнуть мене. Мені доведеться взяти провину на себе!»

«Це смішно,» відповів я. «Просто скажи, що ти ловив машину до аеропорту і я згодився підкинути тебе. Ти вперше мене бачиш. Чорт, в кінці-кінців, у цьому місті повно білих кадилаків… тим паче, що я прошмигну так швидко, що ніхто не встигне розгледіти номер.» Ми наближались до літака. Я вже бачив пасажирів, але ніхто не помічав нас… хоча з того боку, звідки ми мчали, машини зазвичай не їздили. «Ти готовий?» запитав я.

«Чому б і ні? Але, заради Бога, давай зробимо це швидко!» Він глянув на місце посадки, потім додав: «Туди!» сказав він. «Висади мене за тим великим фургоном. Просто зупинись там і я вистрибну, поки вони мене не бачать, а ти зможеш непомітно вшитися.» Я кивнув. Все було в порядку. Нас ніхто не переслідував. Я подумав про те, що такі речі, напевно, постійно стаються у Вегасі, спізнілі пасажири відчайдушно мчать через злітну смугу, з машин вистрибують скажені самоанці з дивними сумками, в останні секунди добігають до літака, а потім горланять на схід сонця.

Може й так, подумалось мені. Може це й нормальне явище в цьому місті. Я заїхав за фургон і натиснув на гальма для того, щоб мій адвокат зумів вистрибнути. «Не слухай тих свиней,» сказав я. «Пам’ятай, якщо потрапиш у халепу, завжди можей надіслати телеграму Правильним Людям.» Він усміхнувся. «Так… Пояснити моє Становище,» відповів він. «Якийсь мудак навіть написав про це вірш. Гарна порада, коли в тебе лайно замість мізків.» Він помахав мені.

«Правильно,» сказав я від’їжджаючи. Я помітив дірку в огорожі й попрямував до неї. Мене ніхто не переслідував. Я не міг зрозуміти чому. Я поглянув у дзеркало і побачив як мій адвокат підіймається трапом, жодних ознак боротьби… я виїхав через ворота і влився в ранковий трафік шосе Передайз.

Я швидко звернув праворуч на Расел, а потім ліворуч на Меріленд… і проїхав непоміченим повз кампус університету Лас-Вегасу… жодного напруження на цих обличчях; я зупинився на червоне світло і на хвильку розгубився, так як мене засліпив блиск плоті на переході: довгі ноги, рожеві міні-спідниці, стиглі молоді соски, блузки без рукавів, довге біляве волосся, рожеві губи і блакитні очі – всі показники небезпечно невинної культури.

Я хотів під’їхати і почати заливати: «Агов, Крихітко, давай розважимось удвох. Застрибуй у цей кадилак і ми помчимо до мого номеру у «Фламінго», закинемось ефіром і відірвемося, немов дикі тварини у моєму власному басейні у формі нирки…» Звісно ж, подумав я. Але я був уже далеко і повертав ліворуч до Фламінго Роуд. Назад до готелю, збирати речі. Були всі підстави вважати, що я в халепі, що я вичерпав свій кредит удачі. Я порушив усі правила, якими живе Вегас – дратував місцевих, ображав туристів, поводився просто жахливо.

Єдиною моєю надією було те, що ми натворили вже стільки всього, що ніхто навіть не повірить у це. Особливо, зважаючи на те, що ми були записані як учасники Поліцейської Конференції. Коли починаєш дебоширити в цьому місті, то вже хочеш робити це по повній. Не витрачати часу на всілякі дурниці. А пускатися у всі тяжкі. Творити справжній кримінал.

Ментальність Лас-Вегасу настільки атавістична, що навіть найтяжчий злочин часто не помічають. Один мій сусід нещодавно провів тиждень у вегаській в’язниці за «бродяжництво». Йому близько двадцяти років: довге волосся, джинсова куртка, рюкзак – чесний бродяга, справжня Людина Дороги. Абсолютно безпечний; він просто подорожував країною в пошуках чогось, що ми забули в шістдесятих, щось на кшталт першої мандрівки Боба Цимермана.

На шляху з Чікаго до Л.А. йому захотілось побачити, що собою являє Вегас. Він просто прогулювався, розглядаючи Стріп… неспішно, а куди поспішати? Він стояв на розі вулиці біля «Цирку» і дивився на кольоровий фонтан, коли під’їхала патрульна машина.

Бах. Прямісінько до в’язниці. Жодних дзвінків, адвоката чи внесення застави. «Вони посадили мене в машину і повезли у відділок.» розповідав він. «Вони завели мене у велику кімнату, повну людей, зняли весь одяг і записали. Я стояв біля великого столу, висотою десь у шість футів, за яким сидів коп і дивився на мене з виглядом середньовічного судді.

В кімнаті було багато людей. Десь із дюжину ув’язнених; вдвічі більше копів і близько десяти жінок-поліцейських. Потрібно було вийти на середину кімнати, вийняти все з кишень, покласти на стіл, а потім роздягтись до гола на очах у всіх.

У мене було тільки двадцять баксів, а сума застави складала двадцять п’ять, тож вони посадили мене на лавку до тих, хто відправлявся у в’язницю. Ніхто навіть не говорив зі мною. Цей процес нагадував конвеєр.

Двоє хлопців за мною були з довгим волоссям. Кислотники. Їх також взяли за бродяжництво. Але коли вони почали спорожнювати свої кишені, всі в кімнаті охнули. Вони мали 130 000 баксів на двох, в основному великими купюрами. Копи не могли повірити своїм очам.

1 ... 36 37 38 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"