Читати книгу - "Тінь перемоги"

Цікаво як Жуков описує розбір першої гри: «Хід гри доповідав начальник Генерального штабу генерал армії К. А. Мерецков. Коли він навів дані про співвідношення сил сторін і переваги "синіх" на початку гри, особливо в танках і авіації, Й. В. Сталін, будучи роздратований невдачею "червоних", зупинив його, заявивши:

– Не забувайте, що на війні важлива не тільки арифметична більшість, а й мистецтво командирів і військ». («Спогади та роздуми» Стор. 193)

Розповідь Жукова можна розуміти тільки так: Мерецков нібито доповідав Сталіну, що в німців і у грі, і в реальному житті більше танків і літаків. А Сталін нібито на це з досадою відповів: сам знаю, але не це головне, не арифметична більшість, а мистецтво командирів і військ.

Але не міг Мерецков такого казати, як не міг Сталін так відповідати, бо обидва знали, що Червона Армія за кількістю танків, літаків, артилерії перевершує армію Гітлера в кілька разів. І в реальному житті, і у стратегічній грі перевага була на боці Червоної Армії. За умовами гри «сині» («Західні») мали 3512 танків і 3336 літаків, а «червоні» («Східні») - 8811 танків і 5652 літаки. Тому не міг Мерецков доповідати Сталіну про перевагу «синіх» на початку гри. І не був Сталін роздратований невдачею «червоних», бо «червоні» під керівництвом Павлова прорвали фронт «синього» Жукова у двох місцях, оточили велике угруповання військ Жукова в районі Сувалки, і на дванадцятий день операції вели бойові дії на території Східної Прусії на 110 -120 кілометрів західніше державного кордону СРСР.

Жуков продовжує:

– У чому криються причини невдалих дій військ «червоної» сторони? - запитав Сталін.

Д. Г. Павлов намагався відбутися жартом, сказавши, що у військових іграх так буває. Цей жарт Й. В. Сталіну явно не сподобався. (Спогади та роздуми. Стор. 193)

Залишимо на совісті Жукова всі ці діалоги. У мене ділова пропозиція: треба виготовити кілька сот тисяч штампів з коротким словом «БРЕХНЯ» і всі книжки Жукова проштампувати. Бажано червоною фарбою поперек кожної сторінки.

А в нові видання книжки Жукова відразу друкувати з попередженням поперек кожної сторінки, що правди тут немає.

8-11 січня відбулася друга стратегічна гра, про яку Жуков забув. Преамбула була цілком схожою: Радянський Союз живе мирним життям і про війну не думає, підступні вороги напали на миролюбний Радянський Союз, але тепер не зі Східної Прусії, а з території Угорщини й Румунії. Згідно з завданням другої гри, 1 серпня 1941 року війська Німеччини та її союзників вдерлися на радянську територію. Однак вони були швидко вибиті на вихідні рубежі. Понад те, до 8 серпня «Східні» не тільки вибили «Західних» зі своєї території, а й перенесли бойові дії на територію супротивника на глибину 90-180 кілометрів і вийшли арміями правого крила на рубіж річок Вісла і Дунаєць.

Розклад за часом такий: озвірілі вороги раптово напали на нашу країну і два дні успішно наступали. На третій день наші війська під керівництвом Жукова противника зупинили, ще два дні знадобилося на те, щоб ворогів зі своєї території викинути. Потім за два дні, під кінець 7 серпня, наші війська по ворожій землі пройшли 90-180 кілометрів. Темп наступу - 45-90 кілометрів на добу. Все це - передмова. Власне гра розпочалася вже на території противника за 90-180 кілометрах на захід від державних кордонів Радянського Союзу. Зміст гри - «відповідні дії» Червоної Армії в Німеччині, Чехословаччині, Угорщині та Румунії.

У кожній групі гравців відбулися незначні зміни. Деякі генерали була перекинуті з групи Павлова в групу Жукова і навпаки. Ряд генералів не брали участі у другій грі. Замість них грали інші. Але головні противники залишилися ті ж. Тільки тепер Жуков, командуючи радянськими військами, наносив «удару у відповідь» на ворожій території, а Павлов, командуючи німецькими та угорськими військами, радянський наступ намагався відбити.

У цій грі було нововведення. «Відповідні дії» Червоної Армії відбивав на цей раз не один фронт противника, а два. Військами Німеччини та Угорщини командував генерал-полковник танкових військ Д. Г. Павлов, військами Румунії - генерал-лейтенант Ф. І. Кузнєцов.

Ф. І. Кузнєцов прибув на нараду до Москви як командувач військ Північно-Кавказького військового округу. Зразу після першої гри його призначили командувачем Прибалтійського особливого військового округу. Він ще не прийняв посаду, він ще не був на новому місці служби, а йому наказують грати роль у другій грі - командувати військами Румунії...

Як таке розуміти? Якщо Кузнєцова в реальному житті щойно призначили командувати радянськими військами в Прибалтиці, то навіщо йому доручають на грі командувати військами Румунії? Це зовсім інший географічний район, інший стратегічний напрям. Кузнєцов тут ніколи не служив, і в осяжному майбутньому йому доведеться служити в Прибалтиці. Чому б на стратегічній грі не призначити на роль румунського генерала когось із наших генералів, який служить на кордоні з Румунією, який знає той район і армію Румунії? Дивно все це. Але тільки на найперший погляд. Саме це призначення Кузнєцова раптом відкриває нам очі, і ми бачимо сліпучу красу сталінського задуму.

Перед нами стояло кілька питань. Навіщо треба було проводити не одну гру, а дві? Чому радянськими військами на цих іграх командував не начальник Генерального штабу? Чому військами противника командував не начальник ГРУ? Чому ці ролі грали командувачі військових округів? Чому Жуков і Павлов мінялися ролями?

Роль, яку грав командувач Прибалтійського особливого військового округу у другій грі, - це ключ до розуміння всього, що відбувається.

Все просто і вкрай логічно.

Логіка ось в чому. У просторі між Балтикою і Чорним морем лежить Полісся. Це суцільні непрохідні болота. Полісся - найбільший район боліт в Європі, а, можливо, і в усьому світі. Полісся непридатне для