Читати книгу - "Тінь перемоги"

масового пересування військ і ведення бойових дій. Полісся ділить Західний театр воєнних дій на два стратегічних напрями. Головний принцип стратегії - концентрація. Прагнення бути сильним скрізь веде до розпорошення сил і загальної слабкості. Якщо ми будемо намагатися бути однаково сильними і на північ від Полісся і на південь, то просто роздробимо свої сили надвоє. Цього робити не можна. Тому на одному стратегічному напрямі ми повинні зосередити головні сили і завдати вирішального удару, а на іншому стратегічному напрямку наносимо удар допоміжний.

І от питання: який напрям вважати головним, який - другорядним? Спори про це не вщухали ніколи. Обидва варіанти мали як свої плюси, так і мінуси.

Вторгнення північніше Полісся - це прямий удар на Берлін, однак, попереду - Східна Прусія, надпотужні укріплення, Кенігсберг. І вся німецька армія.

А удар на південь від Полісся - це відхилення в бік, це обхідний шлях... Однак це удар у нафтове серце Німеччини, в серце, яке практично нічим не захищене. На одному синтетичному пальному далеко не заїдеш.

Тому було вирішено провести дві гри, зіставити результати і зробити вибір. На першій грі основний удар в Європу наноситься північніше Полісся з території Білорусії і Прибалтики. На другій грі вторгнення в Європу відбувається з території України і Молдови.

Радянські стратеги готували нищівний удар в Європу. Для Німеччини цей удар міг бути смертельним. Це усвідомлював і сам Гітлер, і його генерали. Я наводив чимало висловлювань і самого Гітлера, і його генералів на цей рахунок. Кожен бажаючий може знайти в достатку і подібні вислови, і факти, які підтверджують таку оцінку ситуації. Якщо розтрощити Німеччину, то вся інша континентальна Європа буде засипати сталінські танки квітами. Якщо розтрощити Німеччину, дорога сталінським танкам буде відкрита до самої Атлантики.

Якщо наносити головний удар північніше Полісся з Білорусії та Прибалтики, тоді командувач Західного особливого військового округу (ЗахОВО) генерал-полковник танкових військ Д. Г. Павлов збере всі лаври й ім'я його буде прославлене у віках. Подібна слава чекає і командувача Прибалтійського особливого військового округу (ПрибОВО) генерал-лейтенанта Ф. І. Кузнєцова. Але в цьому випадку роль командувача Київського особливого військового округу (КОВО) генерала армії Г. К. Жукова буде другорядною. Ще більш скромною буде роль командувача Одеського військового округу (ОдВО) генерал-полковника Я. Т. Черевиченка. Якщо ж удар наносити на південь від Полісся, з території України і Молдови, тоді всі лаври дістануться командувачу Київського особливого військового округу Жукову і частково - командувачу Одеського військового округу Черевиченка. Але тоді командувачі в Білорусії та Прибалтиці залишаться в тіні.

І Сталін вирішує зіштовхнути лобами тих, хто найбільше зацікавлений, щоб напрямок північніше Полісся став головним, з тими, хто зацікавлений у зворотному.

5.

У тому, щоб наносити головний удар з Білорусії та Прибалтики, найбільше зацікавлений командувач військами Західного особливого військового округу генерал-полковник Д. Г. Павлов. Раз так, - йому головна роль у першій грі. Завдання: прориватися на північ від Полісся у Східну Прусію.

Команда Павлова сформована в основному з генералів ПрибОВО і ЗахОВО. У цій команді - начальники штабів і ЗахОВО, і ПрибОВО, їх заступники, чотири командувачі арміями, які знаходяться у Прибалтиці й Білорусії, командувачі ВПС і ПрибОВО, і ЗахОВО. Всі вони мають єдиний інтерес: щоб Сталін напрям на північ від Полісся вибрав головним напрямком війни.

Кому ж цей варіант найбільше не підходить? Тим, чиї війська перебувають південніше Полісся - командувачам КОВО і ОдВО. Ось їм-то Сталін і доручає відбивати вторгнення Павлова у Східну Прусію. На чолі цієї команди - командувач Київського особливого військового округу генерал армії Жуков. У його команді - командувач Одеського військового округу, начальник штабу КОВО та інші генерали.

Обидві команди розбавлені генералами інших військових округів і центрального апарату НКО, однак, основне ядро першої команди складають генерали, чий інтерес у тому, щоб напрямок на північ від Полісся став головним, а друга команда укомплектована тими, кому такий вибір вкрай не подобається.

У другій грі все навпаки. Тепер Сталін дає Жукову і його команді показати, що напрямок на південь від Полісся більш перспективний. Тому знову в команді Жукова ми бачимо командувача Одеського військового округу, начальника штабу КОВО, командувачів двох армій, які знаходяться на території Україні, начальника штабу Харківського військового округу та інших.

Ясно, що генералам, які служать у Білорусії та Прибалтиці дуже не хочеться, щоб був обраний варіант вторгнення в Європу з території України і Молдови в якості головного. Ось їм-то і ставлять завдання: зупиніть вторгнення Жукова в Угорщину, Румунію, Чехословаччину, Південну Німеччину. Ось чому командувати військами Угорщини та Румунії Сталін наказує командувачам ЗахОВО і ПрибОВО і в їх команди наказує включити начальників штабів ПрибОВО і ЗахОВО, командувачів армій, які розташовані в Білорусії та Прибалтиці.

6.

На другій грі Жуков, командуючи радянськими військами, наносив удар в Румунію і Угорщину. Наступати йому тут було легко.

Перш за все, тут не було сучасних укріплених районів, подібних до тих, які були у Східній Прусії. У Жукова була велика перевага в авіації, танках і десантних військах. У першій грі Жуков оборонявся у Східній Прусії, маючи в підпорядкуванні тільки німецькі війська. А в другій грі Павлов і Кузнєцов оборонялися, маючи в підпорядкуванні війська, половина яких - румунські та угорські. Їх боєздатність, вишкіл і озброєння поступалися німецьким.

Нарешті, керівництво гри пішло на вельми дивний крок. У Жукова багато військ, і він командує ними одноосібно. А в Павлова мало військ, крім того, половину військ у Павлова забрали і поставили Кузнєцова ними командувати, і Кузнєцова за умовами гри Павлову не підпорядкували. Одному потужному угрупованню радянських військ Жукова протистояли два слабкі угруповання, якими окремо командували Павлов і Кузнєцов. За умовами гри ці угруповання не мали спільного командування. Керівники гри в особі маршалів Тимошенка, Будьонного, Кулика і Шапошникова поставили Павлова і Кузнєцова