Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

ґратами однієї людини коштує 25 000 доларів на рік. Але якщо мета полягає в знаходженні причини різкого падіння рівня злочинності у 1990-ті роки, то ув’язнення, безперечно, буде однією з основних відповідей на це запитання. Бо на ув’язнення припадає приблизно третина загального зниження рівня злочинності.

У тандемі з ув’язненням часто наводиться ще одна можлива причина різкого зниження рівня злочинності: збільшення кількості смертних вироків. У період між 1980 та 1990 роками кількість страт у Сполучених Штатах зросла вчетверо, і це навело значну кількість людей на думку (у контексті дискусії, яка триває вже кілька десятиріч), що смертна кара посприяла зменшенню рівня злочинності67. Однак у цій дискусії загубилися два важливі факти.

По-перше, зважаючи на те, як рідко смертні вироки ухвалюються в країні, а також на тривалі затримки з їх виконанням, загроза бути страченим навряд чи зупинить розсудливого правопорушника. Навіть попри те, що за десятиріччя кількість страт зросла вчетверо, у Сполучених Штатах протягом 1990-х років їх було виконано лише 478. Будь-який батько, який коли-небудь казав своїй дитині: «Ну, начувайся! Зараз я порахую до десяти і цього разу неодмінно тебе покараю», — добре знає різницю між пустою погрозою та реальним стримувальним засобом. Наприклад, у штаті Нью-Йорк на момент написання цієї книжки не було страчено жодного злочинця, незважаючи на поновлення 1995 року смертної кари у цьому штаті. Навіть серед в’язнів у камері смертників щорічний показник страт становить всього-на-всього 2 % — порівняно із семивідсотковим шансом загинути, що світить членам банди «Чорні апостоли», які продають крек. Якщо життя в камері смертників є безпечнішим за життя на вулиці, то важко повірити, що страх бути страченим є найважливішим чинником у міркуваннях того чи іншого кримінальника. Як і тридоларовий штраф для батьків, що спізнилися до дитсадка у Хайфі, негативний стимул смертної кари є просто недостатньо серйозним для зміни поведінки злочинця.

Друга хиба аргументу про смертну кару є ще очевиднішою. Уявіть собі на хвилину, що смертна кара справді є серйозним стримувальним чинником. Скільки ж протиправних дій він стримає насправді? Економіст Ісак Ерліх у своїй часто цитованій праці, опублікованій 1975 року, навів розрахунки, які широкий загал вважає вельми оптимістичними: страта одного злочинця означає мінус сім убивств, котрі він міг би скоїти68. А тепер — трохи порахуємо. У 1991 році в Сполучених Штатах було виконано чотирнадцять смертних вироків; 2001 року їх було 66. Згідно з розрахунками Ерліха, ці додаткові 52 страти запобігли 2001 року 364 умисним убивствам — не маленька краплина, ясна річ, але це менше ніж 4 % від фактичної цифри, на яку зменшилася їх кількість за той самий рік. Тобто навіть за найкращих для прибічника смертної кари обставин на страти припадає лише одна двадцять п’ята загального падіння числа умисних вбивств у 1990-ті роки. А через невелику кількість злочинів (окрім умисних вбивств), що караються смертною карою, на її стримувальний ефект припадає лишень крихітна частка в загальній цифрі, яка відображає зниження кількості інших насильницьких злочинів.

Тому навряд чи смертна кара в тому вигляді, у якому вона наразі практикується у Сполучених Штатах, справляє хоч якийсь реальний вплив на показники злочинності. До такого висновку дійшли навіть колишні прихильники цієї гіпотези. «Я відчуваю моральний та інтелектуальний обов’язок просто взяти й визнати, що експеримент зі смертною карою провалився, — сказав 1994 року суддя Верховного суду США Гаррі Блекмун — майже через двадцять років після того, як він проголосував за її повернення. — Я більше не бажаю ремонтувати й тримати у справному стані цю машину смерті»69.

Отже, причиною падіння рівня злочинності не були ані смертна кара, ані економічний бум. Хоча збільшення кількості ув’язнень і справді значно вплинуло на цей показник. Утім усі ті кримінальники вирушили до в’язниць, звичайно ж, не з власної волі. Хтось мав розслідувати скоєні ними правопорушення, ловити лиходіїв, відкривати проти них кримінальні провадження, щоби гарантувати надалі вирок та ув’язнення. І це закономірно підводить нас до взаємопов’язаної пари ймовірних причин падіння рівня злочинності: 1) нові стратегії поліції; 2) збільшення кількості працівників поліції.

Спершу розгляньмо друге пояснення. Протягом 1990-х кількість полісменів на душу населення зросла у Сполучених Штатах на 14 %. Проте чи справді просте збільшення кількості працівників поліції призводить до зниження рівня злочинності? Відповідь видається очевидною: «Так». Але довести її очевидність не так уже й просто. Бо коли рівень злочинності зростає, люди прагнуть захищеності, і тому на додаткових полісменів завжди знаходяться додаткові кошти. Тому, якщо просто поглянути на взаємозв’язок як такий між поліцією та злочинністю, то можна помітити, що коли на вулицях більше полісменів, там, як правило, більше і правопорушників. Звичайно, це не означає, що поліція спонукає до протиправної діяльності, як і не означає це того (як намагаються переконати нас деякі кримінологи), що рівень злочинності знизиться, якщо кримінальників повипускати з в’язниць70.

Аби продемонструвати причинно-наслідковий зв’язок, нам треба розглянути таку ситуацію, коли нарощування чисельності працівників поліції не пов’язане зі зростанням рівня злочинності. Якщо, наприклад, у деяких великих містах кількість правоохоронців збільшується, а в інших — ні, ми, придивившись пильніше до цих випадків, зможемо побачити, чи знизився рівень злочинності у тих містах, де чисельність працівників поліції збільшилася.

Виявляється, що таку ситуацію часто породжують політики, які полюють на голоси потенційних виборців. Протягом місяців, що передують виборам, чинні мери зазвичай намагаються забезпечити собі голоси законослухняних громадян за допомогою наймання додаткової кількості полісменів — навіть тоді, коли показник рівня злочинності є стабільним. Тому, порівнявши його показники в низці міст, де щойно пройшли вибори (і де через це з’явилася додаткова кількість працівників поліції), зі ще однією низкою міст, де виборів не було (а, отже, і не було додаткової кількості полісменів), ми матимемо змогу встановити вплив збільшення чисельності працівників поліції на рівень злочинності. І отримати таку відповідь: справді, збільшення чисельності полісменів істотно знижує показник рівня злочинності.

Знову-таки, буде незайвим і корисним озирнутися в минуле, щоби визначити: а чому, зрештою, відбулося таке різке зростання криміналу? Порівняно з кількістю скоєних правопорушень за період з 1960 до 1985 рр. чисельність поліції зменшилася більше ніж на 50 %71. В одних випадках найняти додаткову кількість полісменів означало порушити ліберальну естетику тогочасної доби; в інших — такий крок просто вважався занадто дорогим. Це п’ятдесятивідсоткове падіння чисельності полісменів обернулося приблизно таким