Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

міг, що таке існує. Досі в його розумінні не могли собі дозволити півхлібини тільки волоцюги й ліниві безхатченки. Навіть милостині їм не подавав. Але, щоб така людина…

— Ваше обличчя здається мені знайомим, — вивела його з глибоких думок Марина Митрофанівна. — Справді… Якось бачила фотографію в газеті, — пригадала. — Так, так, то були точно ви. У статті щось писали про бізнес. Я на цьому не розуміюся, тому й не читала. Але фото запам’ятала.

Марат усміхнувся.

— Дозвольте вам допомогти, — раптом запропонував.

— А-а, — нарешті зрозуміла. — Ви, напевно, чули розмову про хліб? Тому й підійшли?

— Почув, — зізнався Рахімов і потягнув руку за гаманцем.

— Навіть не думайте! — підвищила тон Дубровська. — Я не жебрачка. Через кілька днів пенсія. Все буде гаразд.

— Ви неправильно зрозуміли, — заспокоїв жінку. — Ось моя візитка. Я хочу обмінятися координатами. Впевнений, ми з вами ще зустрінемося, — протягнув клаптик паперу зі своїми даними.

— Диктуйте свою адресу, — відкрив електронний блокнот у телефоні.

За кілька хвилин наказав начальнику охорони своєї компанії перевірити отриману інформацію.

Коли все підтвердилося — поговорив з Лією.

— Гадаю, з неї вийде чудова няня для Міри. Що скажеш?

— Помічниця нам не завадить, — погодилася дружина. — Ти з нею спілкувався, усе зважив. Якщо вона каже правду, то можемо спробувати.

Марина Митрофанівна була до сліз зворушена пропозицією Рахімова. Не роздумуючи, погодилася. Адже не просто працюватиме, а житиме у великій родині. Самотність більше не давитиме на неї, коли сусіди за стінкою святкують Новий рік чи Різдво. А ще… Виховуватиме дівчинку. Згадає часи, коли співала колискові своїй донечці, носила її на руках. Жінка була дуже щаслива.

— Може хоч першу ніч побудемо біля Міри разом? — хвилювалася Лія, коли лягли з Маратом у ліжко, залишивши у дитячій кімнаті Дубровську з дитиною.

— Дай їм звикнути одна до одної, — заспокоював чоловік. — Ти тільки заважаєш їй виконувати свою роботу. Адже Марина Митрофанівна — педагог. Може порадити, що для маленької краще, на що звернути увагу.

— Та я не проти, — шепотіла Лія. — Боюсь лише, щоб дитина не плакала. Вона ж відчує, що мене немає поряд. А якщо у твого педагога якісь спеціальні методи заспокоювання?

— То давай послухаємо, — нажав червону кнопку на білій пластмасовій кульці.

— Це що? — здивувалася жінка.

— Спеціальний пристрій. «Няня» називається. Працює дистанційно. Одна його половинка знаходиться у дитячій кімнаті, інша у нашій спальні. Випадково знайшов. Не пічкати ж будинок підслуховуючими жучками й камерами. А це призначено для того, щоб чути, коли малюк прокинеться, якщо ти на кухні, або в іншому приміщенні, наприклад, — пояснював. — Порадили в дитячому магазині. Дуже корисна штука, виявляється.

— Ти хвилюєшся? — почувся у маленький мікрофон голос нової няні. — Відчуваєш, що мами немає поряд?

Дитина голосно рипіла.

— Не бійся, сонечко. Я щойно побачила тебе — відразу полюбила. Ти мені, як рідна. Ще маленька, говорити не можеш, але все прекрасно розумієш. Я знаю. Хочеш заспіваю тобі пісеньку, яку колись співала своїй донечці?

Час настав відпочивати,

Тож лягай, дитинко, спати,

Ангел хай оберігає сон твій уночі.

І наспівує тихенько

«Люлі-люлі, спи, серденько,

Очки закривай,

Маленька, засинай».

Люлі-люлі баю,

Тебе я загойдаю,

Обійму легесенько,

Пригорну ніжнесенько,

Пісню заспіваю,

Люлі-люлі баю…

Дівчинка заспокоїлася і міцно заснула.

— Ну ось, — напівпошепки мовила Марина Митрофанівна. — Тепер покладу тебе у ліжечко. Спатимеш до ранкового годування. Не будемо турбувати маму з татом. Нехай вони відпочивають.

— От бачиш? — виключив кнопку Марат. — Спатимуть до ранкового годування, а ти переживала, — обняв дружину й пригорнув до себе.

* * *

Бізнес Марата процвітав. Солідну архітектурно-будівельну компанію Рахімова вже знали не тільки в Україні.

Нещодавно він повернувся з Польщі де «Вавілон», на замовлення іноземних інвесторів, зводив готельний комплекс.

Велику роль у досягненні такого успіху відіграла серйозна підтримка Красовського. Ігор усвідомлював, що самостійно Рахімову буде важко досягти задуманої висоти. Тому з радістю підтримав його амбіції щодо розширення сімейного бізнесу за межі кордонів країни. Запропонував об’єднання власної будівельної фірми з «Вавілоном». Це полегшило Маратові роботу й розширило можливості, оскільки не було потреби співпрацювати з чужими будівельними компаніями.

Зараз Красовський майже остаточно відійшов від справ. Він насолоджувався заслуженим відпочинком поряд з коханою жінкою.

Марат став не просто заможною, але й впливовою діловою людиною, широко відомою у світських кругах. Його скроні вже злегка прикрасив срібний іній, але молодих красунь це тільки приваблювало. Постійно відчував на собі їх пристрасні погляди.

Та серце Рахімова, як і раніше, цілком і повністю належало коханій Лії.

Нещодавно відсвяткували її день народження — тридцять п’ять років.

«Вона прекрасна, — любувався своєю дружиною, яка танцювала в ресторані з найстаршим сином Мироном. — Моя троянда, така розкішна, бажана, кохана. Час настав — нарешті повністю розпустила бутон, розцвіла. Її аромат п’янить, зводить з розуму…»

Пригадав, як напередодні, у спальні не могла визначитися з вибором плаття для святкування. Одягала то одне, то друге. Довго крутилася перед дзеркалом.

Марат у цей час, сидячи на ліжку з планшетом, вивчав креслення чергового проекту. Одним оком поглядав на дружину. Останнє вбрання жінки майже повністю вивело його з рівноваги. Чорне легеньке шовкове довге плаття з відверто відкритою спиною і глибоким розрізом, що при кожному кроці відкривав голу ногу, трималося біля шиї на одному тонкому срібному ланцюжку, який довгим шлейфом спадав аж до талії. Кожен рух Лії в цьому одязі туманив голову.

— Люба, — не відриваючи очей від дзеркала, попередив. — Твоє дефіле не дає мені зосередитися. Ще один рух — і я не зважатиму на твій жіночий календарик з позначками, в який день можна, а в який ні…