Читати книгу - "Вічний календар"

Волоського шляху за Митницею. А там надвечір пограбували їх, забрали все до останнього аспра й залишили посеред поля. А самі заїхали до двору Волянського, переночували там і продовжили свій шлях на Камінче.

Тільки зранку, перебувши ніч, дісталися ягуді до двору Волянського. Побачивши єврейські вози, про які османи їх уже попередили, челядники позамикали брами, прогнавши нещасних мандрівників світ за очі.

Через тиждень після того хтось учинив напад на дібра Волянського.

Дим зі згарища доплив до Митниці. Побачили й відчули запах горілого навіть у Язлівцях. Але подумав санджак-бей, що, можливо, буджацькі татари знову дійшли до цієї землі, хоча не мали б. Поміркував і покликав Мурзу, щоб той довідався, що то в Митниці горіло цілу ніч. Повернувшись до Язлівця, Мурза доповів санджак-бею, що спалено й пограбовано двір Волянського. «З розмов, які точилися серед місцевих, схоже, що напали розбійники», — повідомив урядник. Також Мурза сказав санджак-бею, що бачився з отоманом Баревичем, який під’їхав до двору, але отоман не міг вказати на злочинців. Після цього санджак-бей розпорядився посилити охорону фортеці. Про цей випадок сповістили й кам’янецького пашу.

Гриць Баревич із сином Павлом оглядав згарище й убитих челядників. Павло вперше в житті бачив стільки скривавлених, закіптюжених димом трупів, що лежали посеред великої обори. Було зрозуміло, що всі жертви нападу намагалися якось урятуватися. А оскільки напад учинено вночі, то люди вибігали у спідніх білих сорочках, зловмисники ж, наздогнавши, безжально їх убивали. Не допомогли й пси, яких перед тим, певно, потруїли.

Учора цілий день моросило. На шляху, що вів до самого двору, було помітно глибокі сліди від возів. «Значить євреї з яничарами завертали сюди», — подумав Гриць. Не міг же він знати, що яничари покинули пограбованих євреїв напризволяще. У розмові з Мурзою, з яким повертався до Митниці, Грицеві кортіло обмовитися про яничарів і євреїв, але він промовчав. Павла Баревича, що їхав оддалік батька з Мурзою, цілу дорогу нудило. Стримував коня й, сидячи в сідлі, блював. Оскільки навіть Баревич не знав, кого собі привіз Волянський до двору, то поховали вбитих того ж дня біля дубового гаю, щоб знати місце, якщо хтось потім питатиме. Двір Волянського дотлівав кілька днів, а наприкінці тижня вперіщила злива, загасивши обгорілі руїни будинку і стаєнь. Впала дерев’яна загорожа, оголивши покриті золою поодинокі цурпалки стін, з яких уже нічого не зробиш. Волянський, коли повернеться, побачить зарослі кропивою й дикою травою руїни. Почне сікти шаблею молоду кропиву, що сягатиме хорунжому під пахви. І тоді він почує за своєю спиною кінське хропіння. На коні сидітиме Тимко, який скаже, що саме Гриць Баревич та його сини перебили челядь Волянського й підпалили двір.

Після тієї кривавої ночі закралася до голови Баревича ще одна думка про вбивць челяді Волянського. Минуло, може, з пів року, як Тимкова жінка вивісила сушити подушки й домоткані полотна, якими застеляла постіль. Онуферко-птахолов, повертаючись від Синіх озер, зиркнув на Тимкову обору й побачив, що німа сушить простирадла й подушки з двору Волянського. Часто Онуферко навідувався до фільварку, бо бродив полями зі своїми шуліками, тому єдиного його з митницьких там знали. Онуферко запам’ятав, що на шовкових пошивках, які також час до часу прали й висушували у дворі, були вишиті червоним вензелі «A. W». На одній пошивці, яку вивішала Тимкова німа, ці вензелі одразу кинулися Онуферкові в очі. Того ж дня він сказав про це Грицеві. Баревич наказав Онуферкові зібрати митницьких і дав знати Мурзі, піславши до Язлівця Павла. Наступного ранку, оточивши Тимкову обору, до хати першими увірвалися яничари, а з ними забігли митницькі. У Тимковій хаті нікого не було. Чи їх хтось попередив? Бо Тимко з німою та дітьми виїхав із Митниці тихо, наче їх ніколи тут не було. Вовчий нюх Тимка вгадав небезпеку. Винюхав її і зник, наче звір, не залишаючи по собі слідів.

«Не встигли», — сказав тоді Гриць Баревич до Мурзи.

Записували османи містечка й селища, їхніх мешканців та дібра для канцелярії у Стамбулі кілька років. Через чотири роки після 1677 у Кам’янці зібрали списки з усіх санджаків, перевірили їх, склали у шкіряні течки й навесні 1681 року переправили звичним шляхом до столиці. Були в тих списках і записи Мурзи про Язлівці, Митнича, Дворільне, Ісвітова, Мілева, Берем’яни, Тушорминці, Устя, Чогагорад, Торське, Литяче, Хімільова, Заліфщинці, Половчі, Павшувка, Базар, Буракуфка, Іслобудка, Поповчі, Кошелофчі, Садки, Іжнібораді, Новашелка і Сапофчі.

Тим обозом із Язловець разом зі шкіряними течками, наладованими паперами, лаштували клітки з птахами, яких цього разу ловили птахолови по язловецьких лісах для султанських пташиних павільйонів в Едірне.

З початком весни, у першій декаді квітня, запилюжений обоз вирушить із Кам’янця, щоб, зупиняючись для перепочинку, дістатися в червні Стамбула. Спочатку течки з дефтерами з цілого Кам’янецького еялету приймуть у канцелярії великого візира, зазначивши, що згідно зі списком бракує двох течок, які випали при переїзді мосту через Дунай. Потім принесуть їх до Ібрагіма-писаря. Під подуви свіжого бризу із Золотого Рогу той сортуватиме папери цілий місяць. Заважатимуть йому тільки діряві крики павичів, яких забагато намножилося в неволі.

Того 1681 року, окрім Кам’янецького дефтеру, привезуть у липні ще один дефтер — із Єгипетського еялету. Ібрагім зареєструє обидва й почне їх читати, роблячи помітки про підданих і зібрані податки.

8

Червоне перо

Червоним пером, калемом, Ібрагім виводить в’язь письма дефтера муфассала. Документ у запечатаній торбі кілька місяців тому привезли до канцелярії султана з Кам’янця. На білому папері кожної сторінки тремтить чорнило. Ібрагім бере зі шкіряного мішечка пучку золотого порошку й посипає на чорнильні, зав’язані в один вузол, речення. Чорнило вбирає в себе жовтий порошок, від чого стає коричневим, а потім знову темніє. Писар переносить списану й посипану порошком сторінку на інший стіл, подалі від сонячного світла. Рядки повинні затверднути й ніколи не затертися. Ібрагім починає наступну сторінку, звіряючи кожну літеру й кожне слово. «Така робота випадає раз на тридцять років!» — думає Ібрагім, списуючи назви міст і сіл, християнські імена й кількість будинків. Ось він записує Язловецький санджак і доходить до Митниці. Вмочає червоне перо в чорнильницю й пише