Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

— Приймай, Іване, ласку гетьманську! Та радій, що обійшлося тільки цим!

— Та пустіть же ви, чортові діти! — кричав колишній наказний. — Сам піду.

Козаки відпустили Шапку, той обсмикав на собі сорочку і твердим кроком направився до стовпа.

— Гаряча голова, — пробурчав Швайка, — але тут уже нічого не вдієш…

Бородавка лише крекнув.

Колишній наказний сам підійшов до стовпа і, скинувши сорочку, перехрестився.

— Шпарте, вражі діти! — крикнув він і взявся обома руками за стовп.

Карали винних козаків привселюдно. І виглядало це так: коло карного стовпа стояв кошик з дерев’яними кийками, і кожен з козаків мусив був по разу вдарити винного козака києм. Бувало, що й на смерть забивали. Але таке на Січі траплялося вкрай рідко.

Козаки відміряли Шапці рівно тридцять ударів, опісля чого той ледь живий побрів у свій курінь.

По закінченні екзекуції у полі знову зчинився гамір. Козаки вибирали нового наказного кошового отамана. Серед претендентів на цю посаду був і давній товариш Бородавки Панас Швайка. Козак цей не раз обирався курінним Дядьківського куреня, і давно показав себе як чоловік, який уміє керувати військом як на суходолі, так і на морі, знає порядки, заведені у Війську Низовому, і за будь-яких обставин дотримується традицій. Подейкували навіть, що він займається характерництвом, хоча сам козак цього ніколи не визнавав. Після недовгої, супроводжуваної всезагальним мордобоєм ради, в якій перепало й Андрієві, наказним кошового отамана таки був обраний Швайка. Він довго опирався і не хотів брати булаву, але потім смиренно скинув шапку, перехрестився і прийняв звання наказного.

— Не по своїй волі, а з волі товариства! — вигукнув він, поцілувавши булаву.

Вітальний залп із рушниць і пістолів був йому відповіддю.

За давнім звичаєм, після обрання чергового старшини козаки затівали бучне гуляння, але зараз, у зв’язку з оголошенням воєнного часу, ні про що таке й мови не йшлося.

— Козаки — по куренях, а курінні — до мене! — голосно скомандував Швайка.

— Уманський курінь не розходитися! — тут-таки почувся зичний голос Івана Колія. — Курінного вибирати будемо!

Андрій і Бородавка перезирнулися.

— Згинув наш курінний, — пояснив Колій, — не вернувся з походу.

Козаки скинули шапки і перехрестилися.

— От лихо, — зітхнув Бородавка. — Славний козак був!

Андрій стояв, потираючи вухо, і раптом стрепенувся.

— Бородавку курінним! — крикнув він, і погляди козаків упали на старого характерника. Степан відсахнувся і перехрестився.

— Ти що, Сивий, здурів?! — налетів він на Андрія.

Але слово було кинуто, і козаки зашуміли.

— А й справді, Бородавку!

— Та ну вас! Куди мені?

— Степана курінним! Діло Сивий говорить! — кричали козаки.

Бородавка зрозумів, що далі перепиратися небезпечно, скинув шапку і перехрестився.

— Дякую за ласку! — вклонився він козакам, напнув шапку і повернувся до Андрія. — Ну, Сивий, удружив! Я тобі ввечері так вуха понакручую, як жодному бусурману не снилося! — сказав він і пішов до кошового.

Уманці рушили до свого куреня. Лише Никодим стояв, переминаючись з ноги на ногу. Андрій це помітив і підійшов до нього.

— Чого стоїш? З ними гайда! На Синоп іти хочеш?

На лиці водяника заграла радісна посмішка.

— Ще й як хочу!

— Ходімо, охочим будеш. Степане! — крикнув Андрій Бородавці. — Никодима до нас?

Бородавка повернувся і кивнув.

— Тимчасово приписаний до Уманського куреня.

І водяник не перестаючи усміхатися почимчикував за Андрієм.

У курінь Бородавка повернувся увечері, якщо не брати до уваги того, що в обід кулею залетів справитися про кількість уманців.

Бородавка опустився на лаву.

— Ну, що скажеш, курінний? — лукаво посміхнувшись, звернувся до нього Сивий.

Степан скинув шапку.

— Дав би я тобі курінного! — сердито буркнув він. — Завтра справляємо чайки. Дві тисячі козаків на море йде, по сорок чоловік на 50-ти чайках. На передових по два помаки, і нам два дісталося! З Божою допомогою амінь буде Синопу. На кожній чайці по три фальконети, Сагайдачний справив. На збори три дні, поки стоїть погода, а завтра в плавні за чайками. От такі справи.

— Ну от, Никодиме, — звернувся до водяника Колій, — завтра у плавні підемо. Там чайки заховані, та так, що жодна нечисть не відшукає!