Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"

там у льоху, — згодився ображений барон. — Наші кузини недобре чинять, приховуючи від нас свої найкращі вина. Ми повинні допомогти їм стати щедрішими. Я вважаю це найпершим обов'язком!

— То, може, краще відпустили б ви сьогодні вашого попихача Квасолю? — прошепотів герцог баронові на вухо. — Тоді ми лише удвох пішли б до льоху… Я сам везтиму вашу тачку.

Барон одразу погодився, і Квасоля одержав на цілий день відпустку.

Але ви запитаєте, чому, ж герцог не пішов до підземелля сам-один, якщо він хотів знайти заховані скарби? А тому, що коли б їх там застукали, він міг би звернути все на барона Апельсина. Він заздалегідь придумав таке виправдання:

«Мені мимоволі довелося супроводити барона. Його страшенно мучила спрага, і він шукав вина». [110]

Все це герцог добре продумав і повіз тачку, на яку барон поклав своє черево. Тачка була страшенно важка, та, на щастя, їм треба було спуститися лише на кілька східців униз.

Про те, як вони будуть вилазити назад, герцог поки що не клопотався.

«Якось-то буде», — подумав він.

Під вагою баронового черева тачка так швидко покотилася вниз східцями, що, коли б нижні двері були зачинені, барон і герцог розбилися б ущент. На їхнє щастя, двері були розчинені навстіж, і герцог помчав поперед тачки між двома рядами величезних барил, загромаджених тисячами найрізноманітніших пляшок, які поприпадали пилом.

— Стійте! Стійте! — кричав барон. — Бачите, яка тут благодать!

— Далі, вперед! — відповів герцог. — Там далі є ще кращі вина.

Барон тільки ледве встигав очима кліпати, як праворуч і ліворуч миготять цілі полиці барил, батальйони пляшок, барилець, бутлів, баклаг… Він мало не плакав.

— Прощайте, прощайте, мої любі! — зітхав барон. — Прощайте, не можу всіх вас випити!

Нарешті герцог відчув, що тачка котиться повільніше і вже можна спинитися. До того ж він помітив збоку вузький прохід між барилами і в кінці його — невеличкі дверцята.

Барон зручно вмостився долі, простягав руки праворуч, ліворуч, хапав по дві пляшки зараз, затички витягав зубами. А зуби у нього від безупинного жування були мов залізні. І барон пив, пив і пив, вихиляв пляшку за пляшкою. Спинявся тільки для того, щоб відсапнути.

Герцог трохи подивився на нього, а потім тихцем ступив до маленьких дверей.

— Куди ж ви йдете, дорогий кузене? Чому не хочете пригоститися винцем? — запитав барон.

— Я шукаю для вас вина найкращої марки. Он, здається, уже знайшов.

— Спасибі вам за ваші турботи, — пробулькотів барон, захлинаючись вином. — Ви напоїли спраглого, то й самі ніколи не вмрете від спраги. [111]

Дверцята, які знайшов герцог, були без замка.

— Дивно, — крізь зуби пробурмотів герцог. — Може, тут є якийсь потайний замок?

Сантиметр за сантиметром оглядав він дверцята, шукаючи потайного замка, але так нічого і не знайшов. Дверцята не відчинялися.

Тим часом барон уже спорожнив пляшки, які були в нього під руками, і теж посунув у той самий прохід, до дверцят. А герцог аж упрів коло тих дверцят.

— Що ви тут робите, любий кузене?

— Хочу відчинити оці двері. Гадаю, що саме за ними сховано найсмачніші вина. Я так хочу відчинити ці двері…

— Не варто так хвилюватися! Подайте мені краще он ту пляшку з жовтою етикеткою. Вам же це неважко, ви такий моторний. Мабуть, це якесь китайське вино, а я ніколи такого не куштував.

Герцог пошукав очима пляшку, яка сподобалася баронові. Побачив. То була така сама за розміром і формою пляшка, як і інші. Тільки кольором відрізнялася. На всіх пляшках були червоні етикетки, а на цій — жовта. Лаючи в думці пожадливість барона, герцог про-стяг руку, щоб взяти пляшку…

Дивно!.. Пляшка неначе приросла до полиці.

— Та вона немов свинцем налита! — здивувався герцог.

А коли смикнув дужче… таємничі дверцята поволі повернулися на завісах і відчинилися. Барон розгублено дивився на це все і раптом скрикнув:

— Мандарине! Мандарине! Це не пляшка. Це — ключ! Бачите, ви відчинили таємничі двері!

«Так от у чому тут річ», — подумав герцог. Але він не встиг додумати. Двері широко відчинилися, на порозі з'явилася якась невеличка постать.

Чемний поклін і дзвінкий, мов срібло, голосок скрикнув:

— Добридень, синьйори! Дуже вдячний вам за вашу ласку! Цілих три години намагався я відчинити ці двері і не міг. А як ви дізналися про те, що я з'явлюся саме тут?

— Вишенько! — в один голос крикнули барон і герцог. [112]

— Любий мій Вишенько! Підійди до мене, я тебе поцілую! — додав барон. Від вина він став дуже добрий.

Герцог, навпаки, не дуже зрадів.

«Чого тиняється тут цей шибеник?» — роздратовано подумав герцог. Його вже душила злість. Та він не хотів цього показати і привітно промовив:

— Любий мій Вишенько, ми дуже раді, що стали тобі в пригоді.

Раптом Вишенька насупився і різко сказав:

— Але ж я не сповіщав вас про те, що прийду до замку цим таємним ходом. І, крім вас, нікого в замку зараз немає. То, виходить, ви пробралися до підземелля