Читати книгу - "Пульсари"

— Та що ви йому пояснюєте? — обізвався Яремака. — У фізиків теж подібні ситуації бувають.

 — І не забувайте, юні колеги, — скинувся Верхуша, — що ми рекламуємо ваші композити. Складемо акт. І вам, і нам добре, і медицині користь — стоматолог увіткне вам графітового зуба, молоточком постукає, і він вросте, наче свій. — Верхуша засміявся, блиснувши білими протезами. — В Дагестанському медінституті вже пересаджують зубні зачатки. Але де набратися трансллантантів? Га? А тут хоч і чорненький, зате безболісно і скільки завгодно. Мудро, мудро…

— У декого й так чорно в роті,  — супився Олекса, спідлоба поглядаючи на Марію.

На тому й скінчили вступні дебати.

Залишатися в лабораторії на вихідний охочих не було. Тому довелося чергувати ініціаторам цього важкого, довгого і суперечливого експерименту. Техніка працювала справно, бо в суботу хлопці провели ревізію всіх гайок, замінили кілька блоків, відшукали вакуум. У пекельній машині, якої не могла б придумати навіть баба-яга, бо не мала університетської освіти, монотонно працювала рука, розтягуючи пружинку динамометра. І ця демонстрація сили була єдиним каналом зв’язку з світом. Як тільки сила м’яза зменшувалась, негайно оглядали штучне серце, регулюючи режим його роботи. Коли ж там не знаходили причин для занепокоєння, перевіряли штучну нирку. Процесор, хоч і вельми інформований та патентований, був надійним помічником лише в безхмарні дні, коли ж виникали ускладнення, доводилось покладатися на власні знання та ще інтуїцію, а то й просто ризикувати. Як от сьогодні. Вирішили дати перепочинок своєму об’єкту — на всю ніч відключили руку від пружини. Це означало, що позбавили її можливості інформувати про свій стан. І якби в цю мить перегорів якийсь діод чи пробився конденсатор або мікроб проник крізь нещільності лімфатичної системи, то дослідники не знали б, де й шукати причини невдачі.

Люди, володіючи різними органами чуття, так звикли до цих каналів інформації, що інколи не усвідомлюють, що саме їм вони завдячують своєю витривалістю, своєю живучістю. Коли в нас болить голова, гуде у вухах чи темніє в очах, ми клянемо біль, не думаючи, що це — сигнал тривоги, який піднімає на сполох захисні елементи організму.

В одній легенді розповідається, як жадібний та хитрий володар, замучивши людей поборами, вирішив розіслати в усі кінці слуг, щоб довідатись про настрої своїх підданих. «Лають», — в один голос казали ті. Зрадів повелитель і збільшив податки. «Плачуть і кленуть», — повідомили вдруге. Володар ще збільшив побори. «Ніхто не ремствує, посміюються та стиха перешіптуються», — доповідали гінці втретє. Володар занепокоївся: «Негайно зменшіть данину», — розпорядився він, рятуючи свою державу від загибелі. Вирішальне значення тут мала багатоканальна сигнальна система.

А Віталикова рука має лиш один канал зв’язку із зовнішнім світом — силу, яку вона демонструє, розтягуючи пружинку. «А чи відчуває вона біль, — думала Ірина, пораючись біля боксу. — Чи прореагує на опік? Чи може на ній нарости нова шкіра? Чи багатша, розмаїтіша вона в своїх реакціях за дощового черв’яка? Чи змінюється сила її м’язів?» Так багато запитань і так мало часу й сил, щоб усе дослідити, все збагнути, на все відповісти. Ще й сумніви весь час точать Ірині душу, бо не може вона забути зустрічі з Віталиковим батьком. Та ось і він, злий і напівтверезий, наближається до університету.

Сьогодні теща рішуче й безкомпромісно скомандувала: «Геть!», а найвродливіша, найрозумніша з усіх жінок на кутку Галя не закричала. Лише скорботно, немов паранджею, прикрилася білим волоссям. І коли вона встигла отак посивіти?

Мусій, підкоряючись тещі, мовчки пішов з дому — він не тримав на неї зла, взагалі він рідко їй перечив. А вона, певне, мала в душі якесь співчуття до свого невдатного зятя, бо от же, вигнавши з хати, все ж кинула йому вслід плаща. Метляючи тим плащем, наче злою долею, чимчикує Мусій до Чіліти, котра, якщо правду каже, зберегла часточку його сина. Нащо, питається, було рятувати руку? Істинно жіночий розум. Хіба не ясно, що слід було боронити від смерті хлопця, нехай і безрукого. Підключили б йому штучне серце чи що там ще — розбалакувати мудрі, а як до діла… Але й ми стрижені, славна-хороша. За те, що Віталика не оживляла, дадуть тобі років з десять строку, а за те, що без дозволу руку його мучила, іще з п’ять добавлять. П’ятнадцять років тюрми! — втішався Мусій карою, яку має ж хтось нести, коли сина його не врятувала.

Не знав тільки він, що його вигадана кара була значно легшою від реальних, тих, що їх зазнавали в усі віки жерці науки. Леонардо да Вінчі мало життям не поплатився, коли порушив заповідь неторканої святості людського тіла. 1558 року іспанського лікаря й богослова Сервета Мігеля спалили за те, що він розтинав трупи. Відомі випадки, коли інквізиція за виявлену допитливість і цікавість мучила лікарів їхніми ж розпеченими інструментами. А катування власною совістю, сумлінням, коли не можеш урятувати людину, коли зупиняєшся перед нездоланним бар’єром, коли усвідомлюєш своє безсилля перед смертю?

Такі думки не могли навідатися до Мусія — чужі вони йому, далекі. Тут он таке діло, що й свої власні з голови вивітрилися, щойно ступнув на чавунну мереживну підлогу університетського вестибюля.

— Я — Мусій, — строго сказав він двом жінкам у білих халатах, відчинивши двері лабораторії, до якої нарешті добрався після довгих розпитувань. І йому здалося, що обидві вони злякалися, розгубилися — і оця маленька, тоненька Чіліта, котра тут явно за старшу, й кремезна молодичка з розкосими очима та пишним волоссям, що, мов курінь, облягає їй голову.

І Мусій таки не помилився, Марія знала Віталикового батька, бачила на заводі, та знайомитися з ним не поспішала, а останнім часом, коли Му сієм заопікувалася медицина, для цього вже не випадало нагоди.