Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Каліфорнії потрапив у поле зору хлопців Вашингтона, їхня упевненість у собі значно зросла. Біль, що накопичувався в їхніх руках, ногах, і грудях, не вщухав, але він утік у закапелки мозку, загнаний туди відчуттям мало не цілковитої невразливості.

Рульовий Каліфорнії Гровер Кларк витягнув свисток із рота і прокричав: «Дайте мені 10 великих!» — стандартна у веслуванні команда на 10 гігантських гребків, таких сильних і потужних, на які лишень здатен весляр. Весла Каліфорнії нахилилися, як натягнуті луки, і за ці 10 гребків екіпаж Каліфорнії покращив свою позицію. Але Вашингтон залишався попереду, а їх лідерство — тепер майже на дві довжини — практично непохитним. На позначці 2.4 кілометра Кларк скомандував ще 10 гігантських гребків, але хлопці Каліфорнії вже виклали всі сили, які мали, а екіпаж Вашингтона — ні. Коли вони вийшли на фінішну дистанцію 800 метрів і наблизились із підвітряного боку до пагорбів на північному кінці озера, зустрічний вітер ущух. Крики вітань піднялися з півкола човнів попереду, із пляжів, з оглядового потяга, що курсував уздовж берега, і найголосніші — з порома, ущент набитого студентами. Екіпаж Каліфорнії докладав неймовірних зусиль, щоб наздогнати суперника, а свисток Гровера Кларка тепер верещав, як паровоз, що втратив керування. Наближаючись до фінішної лінії і попереду вже на 4 довжини, Джордж Моррі, нарешті, закликав до високої частоти ходу. Хлопці Вашингтона підняли її до 32 гребків, а потім на решті дистанції до 36, лише тому, що знали — вони здатні на це. Вашингтон перетнув фініш на 4.5 довжини попереду Каліфорнії і майже на 20 секунд скоротивши попередній рекорд першокурсників, незважаючи на зустрічний вітер.

Пронизливі звуки горнів і голосні вітання прогриміли на всіх берегах озера Вашингтон. Першокурсники Вашингтона підгребли до човна Каліфорнії і зібрали традиційні трофеї переможного екіпажа — майки, зняті з переможених суперників. Вони потисли руки пригніченим роздягнутим каліфорнійцям, а потім, тріумфуючи, відгребли від доріжки, щоб прибрати човен. Том Боллес радісно завантажив їх на «Алумнус» і підвіз до студентського порому.

Джо, стискаючи майку Каліфорнії, збіг сходинками на верхню палубу, сяючи та видивляючись Джойс. Дівчину, зростом 1.65 метра, було важко знайти в натовпі, що ринув уперед, щоб привітати хлопців. Проте Джойс побачила його і пробивала собі дорогу через масу затиснутих тіл, пірнаючи в невеликі просвіти, десь працюючи ліктями, а десь м’яко штовхаючись стегнами, поки, нарешті, не постала перед Джо, котрий швидко схилився, вхопив її в нестримні спітнілі обійми й підняв догори.

Натовп студентів провів екіпаж до камбуза порому і всадовив їх за стіл, завалений горою морозива, закупленого Студентським об’єднанням університету Вашингтона. Його було так багато, скільки вони лишень можуть з’їсти. Джо напихався морозивом, як робив завжди, коли випадала нагода на дармову їжу. Нарешті, наївшись удосталь, він узяв Джойс за руку і витягнув її назад на палубу, де оркестр знову гучно грав закличні танцювальні мелодії. Бронзовий від сонця, босоніж, у майці і шортах, Джо вхопив Джойс, невисоку і тонку в білій літній сукні з оборками, і закрутив її під своєю довгою витягнутою рукою. А потім вони танцювали, вихиляючись по палубі, усміхаючись, регочучи, кружляючи до запаморочення голови під блакитним небом Сіетла.

Того ж дня у шикарному районі Берліна біля Міністерства народної освіти і пропаганди Йозеф і Магда Геббельс вітали появу на світ новонародженої дочки — маленької дівчинки з каштановим волоссям, яку назвали Хільдегард. Вони кликали її Хільде, але невдовзі батько почав називати її своєю «мишкою». Вона була другою з 6 дітей Геббельса, котрих усіх Магда Геббельс накаже отруїти ціанідом 11 років по тому.

Тієї весни життя йшло гладко для рейхсміністра Геббельса. Старий Олімпійський стадіон був знесений, і Вернер Марч розробив плани для велетенського комплексу, який постане на його місці для проведення ігор 1936 року — плани, що відповідали розмаху амбіцій Гітлера та цілям пропаганди Геббельса. «Рейхсспортфельд» простягнеться на більш ніж 132 гектари.

У січні і лютому, напередодні ігор, Геббельс сформував оргкомітети в Міністерстві пропаганди. Були створені комітети з питань преси, радіо, кіно, транспорту, масового мистецтва і бюджету, кожен наділений окремими обов’язками для отримання щонайбільших пропагандистських результатів від ігор. Не можна було прогавити будь-яку можливість, і ніщо не приймалось як належне. Усе, починаючи від того, як будуть обходитися з іноземними ЗМІ, і закінчуючи тим, як прикрасять місто, підлягало суворому плануванню. Якось на засіданні комітету один із міністрів Геббельса запропонував цілком нову ідею — потужний елемент відображення, призначений для підкреслення того, що Третій Рейх бачив як свої родові корені в Стародавній Греції — передачу факела, який нестиме вогонь на всьому шляху від Олімпії в Греції до Берліна.

Тим часом робота Геббельса над усуненням будь-якого єврейського чи іншого «небажаного» впливу з культурного життя Німеччини невблаганно продовжувалась. Із часу великих багать 10 травня 1933 року, коли студенти університету в Берліні, підбурювані самим Геббельсом, спалили майже 20 тисяч книг, зокрема Альберта Ейнштейна, Ремарка, Томаса Манна, Джека Лондона, Герберта Уеллса і Хелен Келлер, він був невблаганний у своєму прагненні «очистити» німецьке мистецтво, музику, театр, літературу, радіо, освіту, спорт і кіно. Єврейські актори, письменники, виконавці, учителі, державні службовці, юристи, лікарі, — усі були змушені покинути свої професії та були позбавлені засобів до існування чи то шляхом прийняття нових законів, чи застосуванням терору руками коричневосорочечних воєнізованих штурмових загонів нацистів, Штурмабтейлунг або СА.

Німецька кіноіндустрія стала одним з особливих зацікавлень Геббельса. Він був захоплений пропагандистським потенціалом кінофільмів і безжальний у придушенні будь-яких ідей, образів чи сюжетів, що не вкладалися в нацистську міфологію, яка саме формувалася. Для забезпечення такої відповідності відділ кіно Міністерства пропаганди тепер безпосередньо керував плануванням і виробництвом усіх нових німецьких фільмів. Геббельс, колишній невдалий письменник і драматург, заходився особисто розглядати сценарії майже всіх фільмів, використовуючи зелений олівець для викреслювання або переписування неугодних сюжетних ліній або сцен.

Окрім прагматичної пропагандистської цінності фільму, Геббельс особисто також захоплювався гламурністю кінобізнесу і, зокрема, чарівністю німецьких зірок, які променились зі срібного екрана в кінотеатрах Берліна. Оскільки