Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

class="book">— Що ти! Я би слона ковтнула, не те що такі огірочки! Мама квасила?

— Так. Частуйся! — Сашко першим допався до їжі. — Ну, і що в архівах?

У паузах між жуванням переказала походеньки.

— І що далі з Кирилом?

— Не знаю. Трохи не дочитала тих документів, бо… Робочий день… кінчився! Але ясно, що в ті часи не церемонились: могли й розстріляти без суду і слідства!

Сашко вражено зблід, і це надихнуло її зімпровізувати невеличке продовження:

— Тоді й десь зарити — що жодна міліція не знайшла б!

— Де зарити? — застиг із повним ротом Фадійчук.

— Будь-де! Геть і в тому самому приміщенні, де засідали! В підвалі наприклад. Або в цемент закатати — ніхто й не здогадається!

Ну, хай у Софійці бушував і не вгамовувався досвід недільної прогулянки лісами депутата Вербовського, але чого Фадійчук стурбувався? Як тоді, коли обмовилась про скелет у шафі! Гірше: тепер мало не вдавився!

Поки він ходив до колонки напитись, Софійка скоренько перейшла на інше. Не обминула й діда Кваші з Поштової.

— Слухай! — стрепенувся хлоп’як. — Цей дід щось замислив!

— Ти так думаєш? — загорілись Софійчині очі.

— Упевнений!

Ні, Сашко таки голова!

— І що ж він замислив?

— Захотів собі на старість дружини: щоб молода, красива, щоб і його, і хати гляділа!

— Але ж його Люсьці вже далеко за… Стривай, ти про мене чи що? Ха-ха! — від сміху мало не впала з колоди. — Чи про Лесю Радзивіл? Ще скажи, що на нас обох разом хоче женитись!.. Правда мусить почекати, ха-ха… Бо ми ще ж сьомого класу не закінчили! Ха-ха!..

Сашко збентежився не на жарт, і якийсь час — поки Софійка на всі лади хихотіла — похнюплено мовчав. Тоді висунув іншу версію:

— А що, коли… А що, коли цей Кваша якраз і замішаний у крадіжці?

— О, це вже більше скидається на правду! — втирала сльози від сміху. — Міліціянти саме йому продали оригінали картин?

— Ні, але він міг їм знайти клієнта! Жив же з Мокренком, то, може, знає любителів мистецтва, розуміється на цінах! Як тепер кажуть, зв’язки налагодив — і користується!

— А знаєш, у цьому щось є!

— інакше звідки в глухого бідного пенсіонера мобілка й оливки? Провернув аферу — та й має гроші!

— Вважаєш, це багатство у нього з'явилось недавно?

— Ти їла б оце сало, якби не була голодна?

— Ну…

— Якби він був звичний до лакіток, то накидався б на ваш хліб?

— Логічно!

— Його б підловити якось, піймати на гарячому…

— Було б непогано. Тільки про це подумаєм завтра, бо сьогодні з ніг падаю. Посуну додому… Дякую за вечерю. Тобто за обід. — усміхнулась.

— Нема за що, — усміхнувся й Сашко. — Я проведу!

— А хто роботу робитиме?

— Почекає робота! І так через неї мало головного не втратив!

Софійка вирішила не уточнювати, що він має на увазі під головним. Просто звелась і рушила до хвіртки.

Не помітили, як дійшли до її дому.

— Он і дівчата, і всі наші вже, мабуть, полягали: ніде не світиться! — позіхнула й собі Софійка. — Наче й рано ще, а з іншого боку — дев’ята година… Сама б уже впала на ліжко!

— То гарних тобі снів, не буду затримувати!

— І тобі!.. Ой, про маму ти не сказав.

— Нічого, дзвонила, що все добре. Уже навіть роботу знайшла, щоб дарма не сидіти. В сусідньому селі буряки сапатиме.

— В сусідньому? Це ж далеко!

— Е ні, до Віктóрівки звідти близько — через городи!

— Як-як ти сказав? До Віктóрівки? Але ж правильно, мабуть: Вікторівки?

— Ні, мама чогось казала Віктóрівки, ще й кілька разів так само повторила… А що, не однаково?

— Ох, знаєш, я і про це вже завтра подумаю, гаразд? Зараз якось на другий поверх долізти…

— Хочеш, занесу тебе? Я можу! Дивись, які біцепси на тих канавах понарощував!

— І про це завтра, угу?..

30. Майже побачення