Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя,

передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

гарантувати обвинуваченій особі право користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини; і/або

передбачити, щоб клопотання і докази, у письмовій чи усній формі, не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; і/або

складати клопотання, документи, пов’язані з кримінальним судочинством, відповідною регіональною мовою або мовою меншини.

У кримінальному судочинстві:

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб;

передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин.

У цивільному судочинстві:

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин.

Окрім того, Україна взяла на себе зобов’язання:

a) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або

b) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього; або

c) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

Україна зобов’язалася також забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом.

Стаття 13. Обов’язковість судових рішень

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюди- ційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

3. Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Воно постановляється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу.

Принцип обов’язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони обов’язкові для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються.

За невиконання судового рішення може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Обов’язкове і точне виконання судових рішень державними і недержавними організаціями, установами, підприємствами, службовими особами і громадянами забезпечується системою державних органів, на які покладено виконання судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення (органи Державної виконавчої служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.).

Обов’язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в Україні режиму законності.

Обов’язковість урахування (преюдиціальність) судового рішення для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законодавством — КПК, ЦПК, ГПК. Вирок, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, який розглядає іншу кримінальну справу. Він є обов’язковим також для органів досудового провадження в іншій кримінальній справі. Набрання вироком, ухвалою чи постановою суду про закриття справи законної сили виключає можливість провадження у кримінальній справі по тому самому обвинуваченню відносно тих самих осіб.

Вирок, що набрав законної сили, є обов’язковим також для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки діяння особи, відносно якої він постановлений, лише з питань, чи мало місце це діяння і чи вчинено воно даною особою.

Набрання рішенням суду в цивільній або господарській справі законної сили виключає можливість провадження в цивільній або господарській справі з тих самих правовідносин між тими самими особами. Але цей факт не позбавляє заінтересованих осіб можливості звернутися до суду за захистом прав і охоронюваних законом інтересів, спір про які не був розглянутий і вирішений.

Обов’язковими до виконання в Україні є рішення судів судової системи України. Передбачене ч. 3 коментованої статті положення є винятком із сказаного вище і полягає в тому, що судове рішення іншої держави обов’язкове до виконання на території нашої держави за умов, визначених законом України.

Наприклад, відповідно до норм ЦПК порядок виконання в Україні рішень іноземних загальних судів і арбітражних судів визначається міжнародними