Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

Це кенгуру! — вигукнув він схвильовано. — Вперед, за ними!

— Ми тільки даремно б їх налякали, бо ми ще не готові до полювання, — заперечив Бентлі.

Мисливці сповільнили біг коней. Томек посмутнів. Бентлі зразу ж потішив його:

— Не шкодуй, друже, за втраченою можливістю. У майбутньому ти матимеш не одну нагоду під час полювання познайомитися близько з різними видами кенгуру.

Томек відразу пожвавішав і відповів:

— Ви ще на кораблі говорили мені, що будемо полювати на рудих, сірих і скельних кенгуру. Хіба є ще й інші їх види?

Бентлі завжди залюбки спілкувався з допитливим хлопцем, а крім того, зоологія була улюбленою темою його розмов, тому він квапливо став пояснювати:

— Звичайно, мій друже! Адже родина сумчастих тварин, які стрибають, ділиться на ряд підродин. Першу з них становить перехідний тип від сумчастих[30], які лазять по деревах, до тих, що стрибають. Представниками її є: широковідомий мускусний кенгуру[31], що живе в Новому Південному Уельсі, Вікторії, Південній Австралії й Тасманії, опосумовий сумчастий щур[32], поширений по всьому нашому континенту, за винятком його північної частини. Підродина справжніх кенгуру нараховує багато видів, які відрізняються між собою розмірами. Серед сумчастих, поруч із велетнями, можна зустріти види, які не перевищують кролика. Ти, напевно, знаєш, що батьківщина кенгуру — Австралія та сусідні острови, а улюблене місце їх перебування — неозорі степи, порослі травою. Деякі види кенгуру живуть у лісах із великими галявинами, інші живуть у скребах, а деякі в густих, дрімучих лісах. Є також види, які живуть у горах, і навіть такі, що гніздяться на деревах.

Поперечно-смугастий кенгуру[33] й споріднений із ним заячий кенгуру[34] близькі до кенгурового щура. Серед скельних кенгуру, на яких ми будемо полювати, є види жовтоногих[35] і південноавстралійських гірських кенгуру[36]. Деревні кенгуру відрізняються від своєї підродини справжніх кенгуру як способом пересування, так і способом життя.

Наземні кенгуру — найбільш відома група цілої підродини. Вони живуть головним чином в Австралії, а деякі види малих кенгуру можна зустріти у східній частині Нової Гвінеї та на сусідніх островах. До наземних кенгуру ми відносимо: рудого гігантського кенгуру[37] — їх стадо ми щойно зустріли, сірого величезного кенгуру[38], чорноголового кенгуру[39], кенгуру веселого[40] й кенгуру Беннега[41]. Цей останній вид надзвичайно цінують мисливці за його чудове хутро.

Упродовж цієї цікавої розмови час минав швидко. Мисливці й не помітили, як під’їхали до скелястого узгір’я, розчленованого широкою ущелиною. Саме в цю ущелину Тоні спрямував свого коня. Мисливці подалися слідом за ним. Вони визнали, що тубілець чудово виконав доручене йому завдання. Широке гирло ущелини, яке виходило в бік степу, звужувалося в глибині й закінчувалося досить широкою улоговиною, оточеною з усіх боків прямовисними скелями. Досить було загнати туди тварин, щоб вони опинилися в природній пастці.

— Це чудове місце для пастки, — задоволено відзначив Вільмовський. — Поставити огорожу, яка щільно замикає гирло ущелини, зовсім не важко.

— Якщо мова йде про вибір місця для ловів тварин, то краще за Тоні цього не зробить ніхто, — додав Бентлі. — Кілька міцних стовпів і кільканадцять метрів дротяної сітки цілком достатньо, щоб замкнути кенгуру в улоговині.

Стомлені від багатогодинної їзди, мисливці спішилися. Смуга й Тоні відразу взялися готувати їсти. Незабаром усі відчули запах гарячої кави. З апетитом з’їли другий сніданок, після чого чоловіки запалили люльки. Тоні, перш ніж запалити свою, старанно загасив вогнище, щоб не спричинити в сухому степу пожежу.

— Коли почнемо полювання? — нетерпляче запитав Томек, якого охопила жага дії з моменту зустрічі стада швидких кенгуру.

— Не раніше, ніж через два або три дні, — відповів Вільмовський.

— Я не розумію, навіщо відкладати початок полювання, якщо в нас уже є чудове місце, куди ми можемо загнати кенгуру, — заперечив хлопець.

— Мисливець повинен бути терплячим і передбачливим, — пояснив Томекові батько. — Будь певний, що даремно ми не гаятимемо часу. Поки будемо організовувати облаву, наші товариші, які залишилися на фермі, займуться виготовленням кліток для перевезення тварин і складуть вози, привезені з «Алігатора» в розібраному вигляді. Ми повинні як слід приготуватися. Транспортування тварин на корабель — найважча для нас справа.

— Я й забув про це, — заспокоївшись, відповів Томек і сів на траву поруч із батьком. Той звернувся до слідопита:

— Тоні, тепер нам треба поїхати в селище тубільців, які погодилися взяти участь у полюванні.

— Через три години ми можемо опинитися в селищі «людей-кенгуру», — відповів Тоні.

— Ах, Тоні, Тоні! — вигукнув Томек з обуренням. — Навіть я знаю, що в Австралії немає жодних «людей-кенгуру»!

— А що з ними трапилося? — здивувався Тоні. — Адже вони були на фермі Кларка й розмовляли з нами?

Розмова Томека з тубільцем розсмішила Бентлі. Він посміхнувся й пояснив:

— Австралійські племена поділяються на клани, з яких кожен прибирає собі назву за родом свого заняття. Наприклад, тубільці, які займаються полюванням на кенгуру, прибирають назву «людей-кенгуру», мисливці на ему називаються «людьми-ему»; є й такі, що називають себе «люди-вода». Кенгуру, ему або вода є символами, тобто тотемами їх роду. Тубільці, які належать до даного тоггема, вважають себе основними розпорядниками речей і тварин, ім’я яких носять. Так, плем’я «людей-кенгуру» постачає м’ясо й шкури кенгуру «людям-ему», «людям-води» та іншим, а навзамін отримує від них яйця ему, воду й так далі.

— Тепер я зрозумів, про що говорив Тоні, — заявив Томек. — Ми повинні