Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

над столом, стільцями і за п'ять хвилин уже сьорбав частими маленькими ковтками гарячу запашну каву, зажмурюючи при цьому очі. На душі було спокійно.

Учора ввечері, власне вже сьогодні, сьогодні між другою і третьою годинами ранку було прийнято рішення.

Вони сиділи у Карела вдома — Гомола, Коукол і Войта. З'ясувалося, що в їхніх руках два кінці однієї історії. Котрбатий накреслив план дальших дій — іти по слідах шумаржовського вбивці, перехопити контакти, які Піттерман так спритно налагодив перед своєю смертю, ознайомитися з минулим Тламіхи і встановити, чому Піттерман намагався залучити його до гри. Нарешті, з огляду на завдання «триста сімдесят сьомого» — зв'язатися з військовими органами безпеки.

— Войто, не забувай, що ти не на роботі! — мовив капітан багатозначно, коли Марек почав розвивати план своїх дій на ближчий час. — Так, так, у тебе ще цілий місяць відпустки, — зазначив він, бачачи, що Войта вражено і здивовано дивиться на нього. — Не сперечайся! Рішення лікаря і начальника лишається в илі!.. Ну, звичайно, йдеться не про твоє перебування у санаторії. Можеш відпочивати, де захочеш… — Він усміхнувся, та очі лишилися серйозними. — Навіть у Празі.

Войта зрозумів.

— Так, я навіть сказав би, що відпочинок у Празі краще впливатиме на мої нерви, — вигукнув він радісно, але враз спинився. — Ну… я маю на увазі з практичного боку… різні там речі і взагалі…

Котрбатий кивнув головою.

— Я не проти того, і ніхто не заперечуватиме, щоб ти час од часу приходив до мене навіть на службу. Це, я гадаю, цілком зрозумілі речі.

— А людину мені даси на підмогу? — не стримався Войта, забувши про дипломатію.

— Ні, ні в якому разі. Цього робити я не маю права. Працівник, зайнятий на службі, не може надаватися в розпорядження працівника, який не є на службі, це ти мусиш знати.

Капітан якусь хвилину дивився на Войту, потім посміхнувшись обернувся до Коукола:

— Слухай, Стандо, я думаю, що було б непогано, якби ти взяв відпустку саме тепер. Розумієш, для нас, одружених, тоді лишаться липень і серпень… У тебе немає заперечень?

У старшини очі засяяли радістю. Проте відповідь була цілком байдужою.

— Абсолютно ніяких. Мені однаково, я не зв'язаний справами, — і, моргнувши Марекові, додав: — Гадаю, що я теж залишусь у Празі…

Войта допив каву і, згадавши цю двозначну розмову, засміявся. Карел — молодець! І взагалі, життя прекрасне! Геть сумніви, гіркоту і песимізм. Усе буде гаразд.

Що тепер робить Яна? Напевно, сидить у лабораторії і…

Войта спохмурнів. Дістав телефонний довідник, знайшов потрібну сторінку і записав щось на окремий аркушик. Навмисно повільно виписував кожну літеру —. теж робота!

Пролунав дзвінок.

Войта з полегкістю схопився. За якусь секунду перед ним сидів вимитий і виголений старшина Коукол.

— Ну то що, як ти себе почуваєш у відпустці? — посміхнувся Войта. Станіслав, склав долоні.

— Шикарно! Не можу дочекатися, коли ми… коли виберемося кудись на прогулянку.

— Виберемось, ще й як виберемось! Уже сьогодні. На скільки в тебе відпустка?

— На чотирнадцять днів.

— Гм. — Войта глянув спідлоба на свого приятеля. — Я, Стандо, супротивник жорстких планів, але гадаю, було б непогано нам спланувати…

— Що спланувати?.,

— Щоб за ці чотирнадцять днів ми здали роботу без браку і хвостів! Що скажеш?

— Я — за!

— І коли б навіть черепки летіли?

— Навіть разом з тачками!

Вони розсміялися, радіючи взаємному розумінню. Войта поставив перед гостем чашку кави і ляснув долонею по столу.

— Тоді ближче до діла! Що я назбирав, знаєш?

— До останньої літери. Сьогодні вранці ще раз зайшов до управління і перечитав.

— Чудово. Тоді розкажи мені, що ви тут робили у зв'язку з цим Піттерманом!

Старшина почав довгу, докладну розповідь.

Войта не перебивав його. Лише по закінченні розгорнув свого нотатника, щось коротко занотував і замислився. Станіслав з подивом відзначив, що його партнер весь час наспівує початок якоїсь дивовижної пісеньки:

Жив столітній дід на вулиці Цимбурковій…

— «Якобс», — нарешті промовив Войта. — З цим паном у мене свої рахунки; хотілося б потиснути його ніжну ручку. Це має бути справжній джентльмен! Гм, і ресторан «Під терням» теж не дрібничка. Може, там домашня кухня і міцне пиво, якщо його так уподобав наш гість із закордону. Але найважливіше, Стандо, це отой телефонний номер! — Він намалював на папері великими цифрами 9 3 1 3 1 7. — Я абсолютно згоден з капітаном, що Піттерман записав його у телефонній будці на Жижкові. Певен, що це єдиний контакт, на якому його захопили. Управління національної безпеки в Браніку!.. Ти там роздивився трохи, Стандо?

— Роздивився. Нічого, звичайно!

— Наче можна було чекати чогось іншого!

Станіслав засміявся.

— Ну, то з чого ж ми почнемо?

Войта захоплено вивчав стелю. Раптом він вп'явся очима в Коукола і спокійно вимовив:

— Я гадаю, почнемо з того, що ти мені повідомиш справді про все, що знаєш!

Старшина розкрив рота. А Войта, штрикнувши пальцем йому у груди, додав:

— Наприклад, чому ти думаєш, що Піттерман мав завдання здійснити диверсію у військово-повітряних силах?

У Коукола почервоніли навіть кінчики вух. Він спробував посміхнутись, але не стримався і вигукнув:

— Кольки тобі в печінки! Звідки ти дізнався?

Войта знизав плечима.

— Я все знаю! Ви тільки мене ще не знаєте, але скоро взнаєте і ще у мене поплачете! Отже, кінчай, Станіслав, дебати і розповідай.

— Я… власне… — м'явся старшина, — як би це тобі пояснити… Розумієш, воно ще таке