Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

намагаючись відшукати шлях «Думки» від Великої Магелланової Хмари. Але й тут його чекало розчарування. Пам’ятна машина не мала цієї інформації. Вона не була включена під час польоту.

Зупинивши автомати, Джон-Ей знеможено опустив руки. Так! Треба дивитися правді в очі. Оптимізм не допоможе! Він не має можливості відшукати шлях назад. Не має!!!

Насмішкувато моргали зорі попереду, ледве помітно пересувалися туманності збоку. «Думка» летіла в незрозумілу, невідому даль.

Джон-Ей заскреготів зубами, заплющив очі Він намагався опанувати себе. Треба було щось робити. Але що? Мимоволі прийшла думка: зореліт — це колосальний науковий центр з безцінною інформацією. Треба довести його до будь-якого розумного світу. Може, люди інших світів допоможуть кораблю знайти рідну Галактику…

Так! Складати зброю ще рано! Доки життя і думка не згасли, треба боротися!

Не вагаючись, штурман включив двигуни, дав наказ автоматам. Зореліт слухняно повернув назад по велетенській кривій. По команді автопілота потужна енергія реактора ринула до мезона-торів. Оболонка апарата стала невагомою, антиполе закутало зореліт, відрізавши його від зовнішнього впливу.

І знову більйони кілометрів поглиналися апаратом у стрімкому, шаленому темпі. Блискавично пролетіли десятки галактик.

Минуло кілька годин. Джон-Ей включав поле, жадібно запускав телескопічні установки. Автомати звіряли зображення навколишніх галактик з фотографіями систем, близьких до рідної Галактики. Але все було марно!

І знову тисячі, мільйони парсеків сліпого польоту, неясна надія, гарячкові досліди. Безумна жадоба успіху, бажання повернутися на рідну, теплу, заквітчану Землю, непереможність життя змушували Джон-Ея летіти все далі і далі в страшну безодню…

І ось настала невблаганна мить. Аналізатор показував, що скоро зупиняться всі вузли корабля. Виснажилось ядерне пальне в реакторі, що обслуговував енергетичну систему «Думки». Центральний реактор, від якого працювало антиподе і двигуни, не міг стати в пригоді — він не мав зв’язку з ядерною енергостанцією.

Думка Джон-Ея кружляла в вузькому колі можливостей. Вихід був лише один — знайти планету в якій-небудь системі, посадити зореліт і спробувати роздобути уран. Хоч би уранову руду! На «Думці» є збагачувальна установка. Тільки б знайти! Знайти!..

Поруч була спіральна галактика. Крайні зірки сяяли на відстані десяти парсеків. Джон-Ей вибрав жовту зірку типу Сонця і рішуче спрямував «Думку» до чужої системи.

Дивні істоти

… «Думка» наближалась до планети біля жовтого сонця, яка була єдиною в цій системі. Описуючи спіралі над нею, Джон-Ей гравіметодом визначив її масу. Можна було опускатися. Маса не переважала масу Землі.

Зореліт, погасивши швидкість, ввійшов у хмари. Вони тягнулися товстим, густим покровом на багато кілометрів над поверхнею планети. Це було небезпечно. Невідомо, що внизу — море, степ чи гори!

Джон-Ей включив інфраекран. По ньому попливли розмиті плями. Видно було широке озеро, далі тягнулася рівнина, очевидно, пустеля, потім промайнула велика затока моря. Нарешті, зореліт, який поволі опускався, вискочив з хмар. У перископах відкрилася панорама планети. Далина ховалася в тумані. З того туману стрімко виростали масиви лісів, гряди гір, океани, і знову танули внизу, позаду корабля.

Джон-Ей до максимуму посилив потужність телеустановок. Він намагався примітити хоч які-небудь ознаки розумного життя. Але «Думка» замикала третю спіраль навколо планети, а слідів діяльності розумних істот не з’являлося. Незаймані ліси, стрімкі урвища гір, неосяжні простори океанів. Десь збоку до неба піднявся потужний струмінь бурих газів, блиснув вогонь. Аналізатор показав, що то був вулкан.

Серце Джон-Ея боляче стиснулося. Значить, планета не заселена розумними істотами. Тут йому ніхто не допоможе. Треба повертати в простір і шукати іншої системи.

Шукати? Ні! Це вже неможливо! Зараз, ось зараз зупиниться малий реактор, і тоді двигуни не зможуть працювати, центральний реактор завмре, зупиняться всі автомати.

Єдиний вихід — сідати! А далі що? Джон-Ей перебирав тисячі варіантів. Йому потрібна руда актинідів. Треба сідати поблизу покладів. їх можна виявити!

Гарячковими рухами штурман включив актинометри. Чутливі прилади ніби насторожились, похитуючи вусиками-стрілками, очікуючи сигналів з планети. І ось на восьмому витку спіралі прийшов успіх. Стрілочки приладів скажено стрибнули вгору, відмічаючи незвичайну активність гамма-радіації.

«Думка» летіла з швидкістю кілометра в секунду. Джон-Ей круто повернув її, зробив гігантське коло над пустельною рівниною і повів корабель на посадку. Поклади руди радіоактивних елементів були десь біля гірського хребта, від якого простягалася на сотні кілометрів коричнево-жовта пустеля. З другого боку гір височіли масиви джунглів — велетенських дерев з темно-зеленим забарвленням.

Джон-Ей вибрав місце на величезній галявині, кілометрів за три від гір. Недалеко протікала вузенька бурхлива річка. «Думка», гримлячи двигунами, у вихорі розпеченого повітря опустилася на її крутому березі…

…Затихло все. Тільки у вухах шумувала розбурхана кров. Джон-Ей знеможено встав, похитуючись, пройшовся по каюті. Тіло відвикло від звичайного тяжіння, важко було зберегти рівновагу. Штурман приліг на ліжко, заплющив очі, намагаючись зосередитись…

Так! Треба все збагнути! Він — людина з далекої Землі — в зовсім чужому світі! Пальне закінчилось. Розумних істот тут немає. Отже, необхідно розраховувати лише на свої сили…

Спочатку розвідати околиці, познайомитися з тваринним світом. Проте тварини, навіть найстрашніші, не заподіють шкоди — атомна зброя знищить будь-якого гіганта. А потім… Потім треба знайти поклади руди… Вона десь тут, в кільці низьких гір, що тягнуться перед головним хребтом…

Ех, якби! Якби вдалося! Тоді — знову політ, знову розшуки дорогої Землі… Хай даремно, хай невдача спіткає його, але все-таки політ, дія, устремління!..

Джон-Ей схопився з ліжка. Зараз не можна киснути! Діяти! Він похапцем поїв концентрованої страви, включив аналізатор. Насоси втягнули порцію повітря ззовні. Аналіз показав, що в атмосфері є досить кисню для дихання. Шкідливих газів не було. Небезпечних бактерій аналізатор не виявив…

Одягнувши термозахисну куртку і теплий шолом, Джон-Ей пішов до виходу. Трохи подумавши, він захопив ядерний пістолет і портативний пеленгатор. Потім, включивши передавач, який випромінював у ефір безперервні сигнали, штурман спустився внутрішнім ліфтом униз.

Зовнішній люк відкрився з важким хрипом. Густий струмінь повітря дихнув прямо в обличчя штурману. Від п’янкого запаху запаморочилася голова.