Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Ти от хочеш, щоб я відповіла «так», але ні. Всього лиш за те, що я не дурніша Пампушка, а з тобою взагалі допомагаю добровільно. Ну сподобалася хлопчикові дівчинка, а вона чомусь сумнівається, невже добра тітка Аміна не може допомогти їм зійтися?

— Добра тітка Аміна може зробити тільки гірше, тому що хлопчик пограє з дівчинкою, а потім викине з життя і з клубу, а в дівчинки є сім’я, яку потрібно годувати.

— Це називається ризиком, Насте. А хто не ризикує, той не живе.

Ця розмова закінчилася нічим, Настя не побігла тут же на пошуки Імагіна, який, безсумнівно, сьогодні теж мав би бути в залі, опиратися теж не стала, вирішила відкласти подібні думки до певного часу.

Єдине, коли зіткнулася з Глібом у коридорі, дорогою на аудієнцію з Пампушком, усміхнулася й кивнула, приймаючи привітання.

***

День не вдався із самого ранку, але тільки ближче до ночі Настя зрозуміла, що дощ — дрібниця. До того ж дрібниця приємна, бо може бути в мільйон разів гірше.

Цей вечір розпочався так само як усі вечори до нього. Практично та ж музика, частково ті ж люди, налагоджені рухи, професійна усмішка на обличчі, чергові погляди на натовп, навіть погляд Імагіна з одного зі столиків на другому ярусі, без якого чогось не вистачало б, уже звичний. Усе було… звично, поки Настя не обернулася до входу, помічаючи в натовпі знайому маківку. Одну, другу, третю… Це були вони — танцюристи її трупи, колись колеги й товариші, а тепер чужі люди. Один із них раніше був коханою людиною, хтось — іншому, хтось — подругою, а тепер вони пропихалися крізь натовп, ще не помічаючи її, передчуваючи непогано проведений час, а в Насті раптом затряслися руки. Вона так довго боялася чогось подібного, що тепер не могла повірити в реальність того, що відбувається.

Повірити в те, що Аліна тягне за руку усміхненого Петра, що декілька людей задкують перед ними, щось кажучи, а потім заливаються сміхом, що ще п’ятеро плетуться слідом, випромінюючи таке ж щастя, що Світлани серед них немає, що Аліна наближається до Петра, цілуючи в щоку, надто вже не по-дружньому, що він ловить її обличчя пальцями, повертається, цілує вже в губи.

Все це розтягнулося в думках Насті на довгі хвилини, хоча насправді пройшли лічені секунди. А потім компанія окупувала замовлений столик, і кожен зайнявся тим, що вирішив вивчити поглядом зал…

***

Гліб зауважив зміни в поведінці цікавого йому метелика. Все було добре, точніше звично. Добре не було тому, що йому не подобалося, як вона танцює для натовпу.

Так ось, усе було звично, вони звично іноді зустрічалися поглядами, у її вже не було тієї ворожості, але і пристрасті особливої ​​не помічалося, вона ніби перевіряла — чи на місці він, а потім далі займалася своєю справою. Він завжди був на місці. Куди ж йому подітися, якщо вона тут?

Дівчинка танцювала, іноді оглядалася, знаходячи його, час від часу оглядала натовп, а потім застигла. На секунду застигла, забувши про все. Тільки очі стали розміром у п’ять копійок і усмішка злетіла з губ, а ще вона зблідла. Цього Гліб не бачив, але чомусь був упевнений — зблідла. Так, як бліднуть, коли бачать привидів або гостей із минулого, яких зустріти не хотіли б. Простеживши за напрямком погляду дівчинки, він розшукав компанію, яка активно проштовхувалася крізь натовп.

Нічого особливого — осіб вісім, сміються собі, нікого не помічаючи, так чому вона так заметушилася?

Коли Гліб повернувся поглядом до Насті, та вже взяла себе в руки, знову танцювала, відвернувшись від того столика, за який сіла компанія. Ось тільки страх з очей не пропав, і блідість, напевно, теж. І на нього вона більше не дивилася — за ніч жодного разу.

***

Настя вже не згадала б, коли востаннє так несамовито молилася. Може, в дитинстві, ще коли вірила в реальну можливість вплинути на щось за допомогою власних бажань, звернених до вищих сил. А тепер, втративши надію, не знайшла нічого кращого, як знову звертатися до Бога, благаючи про те, щоб її не помітили. Не помітили під бойовим макіяжем, у натовпі таких же, за власними веселощами. Як же вона на це сподівалася! Як безглуздо і приречено сподівалася!

Її стан не сховався від інших дівчаток, деякі, боячись повторення інциденту з падінням, кидали стривожені погляди, мовляв, усе добре? І Настя натягала на обличчя усмішку, невпевнено киваючи. Зараз вона із задоволенням зістрибнула б вниз, а потім втекла якомога далі. Але не можна — Імагін тут, і ще одного промаху їй не пробачать. Тому бігти не можна, можна тільки молитися. Безглуздо і приречено.

Настя відчула той момент, коли її помітили. Напевно, помітили не просто так. Найімовірніше, Аліна зробила для цього багато.

За що? Може, Настя колись дістала партію, яку хотіла вона. Може, ще в дитячому класі Асю поставили в пару з хлопчиком, з яким танцювати хотіла Аліна, а може, уся річ у тім, що саме Аліна зараз так горнеться до Петра, щось шепоче йому на вухо, усміхається, тримає за руку, кладе голову на плече.

Вона мала рацію: Світлана — лише тимчасове захоплення. Тільки невже вона думає, що сама стане постійним? І за що так жорстоко з нею, з Настею? Відчуває конкуренцію? Даремно. Тепер точно даремно.

Веселова щосили намагалася не дивитися в бік затихлого столика, а він дійсно затих. Не було більше тих веселощів, з яким компанія увірвалася в зал, веселощів взагалі не було. Такі знайомі й одночасно невідомі їй люди, усі як один, мовчки стежили за нею, пропалюючи дірки, не гірше Імагіна.