Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 21. Нове вміння

Вранці після сніданку прийшов радник, перепрошуючи за свою відсутність увечері без попередження. Але я і не думала ображатися, все ж таки він дракон зайнятий. А тренування зі мною – це так, благодійність. Ми відразу ж перемістилися в його маєток і продовжили наші уроки. Все як завжди: дихальні вправи, розминка і моя найулюбленіша частина навчання - робота з відновлення саду. Мені дуже подобалося допомагати рослинам оживати.
Коли ми закінчили, мене трохи хитало. Забагато сили я сьогодні віддала, але воно було того варте: ціла клумба тепер тішила око.
Ми вже прямували до місця нашого постійного обіду, аж раптом я побачила пташеня, що випало з гнізда. Здається, воно щось собі зламало, бо лежало на землі, тьохкаючи, і важко дихало. Я поспішила до нього, взяла на руки малюка та погладила. Я мушу йому допомогти. Спробувала налаштуватися, щоб почати передавати йому силу, але мене різко перервав радник. Чоловік був дуже стурбований:
- Христино, робота з живими істотами набагато складніша за те, що ми практикували. До того ж, ти витратила значну частину своїх сил. Вибач, але ми не можемо ризикувати твоїм здоров'ям заради пташеня.
- Але ж я не можу йому дати померти! Якщо видопоможете, у мене обов'язково все вийде. Будь ласка, підтримайте мене, - я з надією подивилася на співрозмовника, на що він лише похитав головою, важко зітхаючи, але все ж погодився.
Я поклала малюка на стіл і стала поруч, готуючись до передачі своєї сили. Слухаючи свого наставника, я виконувала всі його вказівки, старанно вливаючи свою енергію в крихітне тільце мого першого пацієнта. Радник мав рацію, працювати з живою істотою виявилося неймовірно складно. Магія тоненькою цівкою текла з моєї руки в пташеня, при цьому мене сильно хитало, а в очах потемніло. Немов крізь товщу води я почула голос учителя:
- Досить, Христино, припини. Я ж бачу, що тобі погано, ти зблідла.
- Ні, ще трохи, я зможу, - бачачи мою завзятість, Ельдар більше не сперечався, лише взяв мене за плечі, утримуючи на місці і, здається, шепотів, хоча я не впевнена, що це не було плодом моєї уяви, виданої свідомістю, що вислизала:
- Нужбо, дівчинко моя, тримайся, ти сильна. Адже ти ж знаєш, як я тебе кохаю. Тримайся, Тіно.
Більше нічого не чула, бо оглушлива тиша накрила мене, і я впала на руки чоловіка.
Свідомість повернулася до мене, коли за вікном вже було темно. Розплющивши очі, я побачила радника, який сидів у кріслі біля мого ліжка. Наставник із занепокоєнням дивився на мене. Мабуть, виглядала я не дуже, раз він так скривився. Хотіла йому сказати, щоб не переживав так сильно, зі мною все добре, але з горла вирвалося лише глухе каркання.
- Лежи, я зараз принесу води, - сказав і побіг кудись, а я почала розглядати кімнату, в якій опинилася. Темні меблі, стіни та штори. Єдиним світлим острівцем було ліжко. Цікаво, що то за приміщення? Через хвилину радник повернувся з графином води та склянкою, і я почала жадібно пити. А коли спрага була вгамована, я змогла поставити запитання:
- Де ми?
- Це моя кімната. Пробач, інших обжитих приміщень у маєтку немає. Ти налякала мене, Христино. – А що я могла відповісти? Я сама злякалася, тому лише знизала плечима:
- Я не могла інакше. Я мусила його врятувати. В мене ж вийшло? - Завмерла в очікуванні, боячись почути заперечливу відповідь.
- Так, ти велика молодець. Пташеня цілком здорове, і я повернув його в гніздо. Але більше так не роби. Це страшно бачити, як ти падаєш без сил. - Я чудово розуміла почуття наставника, але хіба могла вчинити інакше?
- Не можу обіцяти, адже це вище за мої сили. Зате я освоїла нове вміння, – спробувала посміхнутися, але, здається, не спрацювало.

– Тобі треба ще відпочити. Залишайся тут, а я повернуся до замку. На завтра урок скасовується, тобі треба відновити сили, тож спи, сніданок тобі принесе Гарольд сюди до кімнати. На столі я залишив кілька книжок. Мене не буде до обіду, сподіваюся, тобі не буде надто нудно, - чоловік встав і попрямував до виходу.
- Дякую. І вибачте, що змусила вас хвилюватися, - Ельдар завмер біля самих дверей, обернувшись у мій бік.
- "Тебе", Христино. Я думаю, ми вже досить добре знайомі, щоб перейти на «ти». - Я задумалася всього на пару миттєвостей, а потім ствердно кивнула, погоджуючись із пропозицією вчителя:
- Так, ви... ти правий. На добраніч. - Усміхнулася раднику, сподіваючись, що цього разу виглядала переконливіше.
- На добраніч, Христино, - чоловік невпевнено кивнув, залишаючи власну спальню.
Після зникнення вчителя я обережно покрутилася, перевіряючи своє тіло на рухливість. Спати зовсім не хотілося, адже в голові в мене літали різні думки, найяскравішою з яких була та, де мені вдалося врятувати пташеня. Я таки молодець!
Спробувала підвестися, щоб узяти книгу, але, на жаль, не змогла, схоже, я була ще надто слабка для цього. Тяжко зітхнувши, залишилася лежати. Потрібно спробувати заснути.
«Невже радник і справді сказав, що мене любить?» - ця думка була дивною. Я смакувала її, намагаючись розібрати, що ж вона в мені викликала. Але так і не зрозуміла, що це за почуття таке, коли чуже освідчення викликало усмішку і тепло на душі.
Я вже майже засинала, коли в голові виникла безглузда ідея:
«На новому місці спиться - наречений нехай насниться», - і чому я згадала про це тільки тут? У замку навіть не замислювалася.
Та й наснився ж. На мене дивилися яскраві смарагдові очі, а невидимі губи шепотіли:
- Я тут, кохана…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍