Читати книгу - "Ліс таємниць"

у лісах, він животіє серед Двоногів? Ні! Бо тут серед нас є коти, які його пригріли. Вони порушили вояцький правильник, порушили перед усіма котами цього лісу!

Вогнесерд стривожено глянув на Піскошторму. Він бачив, до чого все йде. І, судячи з погляду, яким відповіла кицька, вона теж це бачила.

— Громовий Клан! — вереснув Ночезір. — Громовий Клан укриває Зорелома!

Розділ 19

Вражені й розлючені коти здійняли гамір навколо Великого Каменя. Вогнесерд зібрав усі сили докупи, щоби змусити себе залишитися на місці й не втекти від їхньої люті. Піскошторма притулилася до його боку. Хоч він і тремтів, та відчував заспокійливе тепло її тіла.

Високозорий крутнувся на вершечку Великого Каменя й зустрівся поглядом із Синьозіркою.

— Це правда? — вищирився він.

Синьозірка відповіла не відразу. Вона з неабиякою гідністю виступила вперед до Ночезора. Місячне сяйво переливалося в її хутрі так, що Вогнесердові здалося, ніби то воячка Зореклану спустилася до них зі Срібносмуги. Вона вичекала, поки знизу стихне гамір.

— Звідки ти знаєш? — холодно запитала вона Ночезора, коли всі замовкли. — Ви шпигували за нашим табором?

— Шпигували! — відрубав Ночезір. — Та нам і шпигувати не треба, твої новаки самі про все розпатякають. Мої вояки почули про це на останньому Зборищі. І зараз ти наважишся стати тут і заперечити їхні слова?

Вогнесерд згадав, що бачив Прудколапа із новаками Тіньового Клану наприкінці останнього Зборища. Не дивно, що той виглядав винуватим, якщо розповідав ворожим котам про полоненого Громового Клану. Особливо після того, як Синьозірка наказала всім мовчати про це!

Провідниця вагалася. Вогнесерд співчував їй усім серцем. Багато хто в її власному Клані був незадоволений рішенням прихистити осліпленого Зорелома. То як їй було відстояти себе ще й перед іншими Кланами?

Високозорий пригнувся перед нею, прищуливши вуха.

— Це правда? — повторив він запитання.

Синьозірка промовчала, та зрештою виклично підвела голову.

— Так, це правда, — нявкнула вона.

— Зрадниця! — гаркнув Високозорий. — Ти знаєш, що вчинив із нами Зорелом.

Синьозірка смикнула кінчиком хвоста. Навіть зі свого місця під каменем Вогнесерд бачив її напружені м’язи й розумів, яких зусиль коштувала провідниці така спокійна поведінка.

— Ніхто не посміє називати мене зрадницею! — прошипіла вона.

— Я смію, — відрізав Високозорий. — Ти зрадила вояцький правильник, коли вирішила прихистити того… той шматок лисячого гною!

По всій галявині коти Вітряного Клану скочили на лапи і почали горланити вслід за своїм провідником:

— Зрада! Зрада!

Біля підніжжя Великого Каменя Тигрокіготь та Мертвоніг, воєвода Вітряного Клану, вищирилися один проти одного, ледь не торкаючись носами.

Вогнесерд також інстинктивно підскочив. Він помітив Верболозу, що гарчала на Вітряних королев, з якими ще мить тому ділилася язиками. Кілька Тіньових вояків загрозливо наближалися до Темносмуга, і до нього приєдналася Мишошубка, готуючись до атаки.

— Зупиніться! — крикнула Синьозірка з Великого Каменя. — Як ви можете порушувати перемир’я? Невже ви хочете розгнівити Зореклан?

Тієї ж миті місячне сяйво згасло. Коти на галявині завмерли. Вогнесерд підвів голову і побачив хмару, яка затулила місяць. Вояк здригнувся. Чи це була пересторога, щоб Клани не порушували священного перемир’я? Одного разу місяць уже ховався за хмарами. Це був знак, що Зореклан розгнівався, і Зборище довелося завершити.

Коли хмара пройшла і галявину знову залило місячне сяйво, переломний момент минув. Більшість котів повернулися на свої місця, хоч і продовжували глядіти одне на одного. Білошторм протиснувся між Мертвоногом та Тигрокігтем і почав спішно щось нявкати останньому на вухо.

На Великому Камені Кривозір виступив уперед і став біля Синьозірки. Він виглядав спокійним. Вогнесерд згадав, що у Річкового Клану найменше причин ненавидіти Зорелома. Він не вдирався на їхні землі й не викрадав їхніх кошенят.

— Синьозірко, — нявкнув він, — поясни нам, чому ти так вчинила.

— Хвостолом, колишній Зорелом, осліп, — голосно відповіла Синьозірка, щоб її почув кожен кіт на галявині. — Він уже старий і немічний, ні для кого більше не становить загрози. Ви би викинули його помирати з голоду в лісі?

— Так! — вигукнув Ночезір. — Він заслуговує на смерть!

Запінений провідник Тіньового Клану різко повернувся до Високозорого і прогарчав:

— Невже ти пробачиш котові, який вас витурив?

Вогнесерд не міг зрозуміти, чому Ночезір був такий лихий і так намагався збурити Високозорого. Він же став провідником. Чим йому шкодив сліпий бранець?

Високозорий здригнувся і відступив на крок від Тіньового провідника, насторожений його злістю.

— Ти знаєш, як це багато важить для мого Клану, — нявкнув він. — Ми ніколи не пробачимо Зореломові.

— Тоді ви не маєте рації, — пронявчала Синьозірка. — Вояцький правильник учить нас пробачати. Високозорий, чи ти не пам’ятаєш, що зробив для вас Громовий Клан, коли ви зазнали біди? Ми знайшли вас і повернули додому, а потім билися на вашому боці проти Річкового й Тіньового Кланів. Чи ти вже встиг забути?

Слова Синьозірки не лише не заспокоїли Високозорого, а ще більше його розлютили. Він наблизився, наїжачивши хутро.

— То Громовий Клан уже вважає нас своєю власністю? — відрубав провідник. — То це тому ви повернули нас, щоб виконувати ваші забаганки і погоджуватися з усім, що ви скажете? Чи ти вважаєш, що у Вітряного Клану немає честі?

Синьозірка схилила голову під натиском люті Вітряного провідника.

— Високозорий, — нявкнула вона. — Ти маєш рацію: жоден Клан не належить іншому. Я не це мала на увазі. Та згадай себе, коли ви були у скруті, і спробуй проявити співчуття. Якщо ми викинемо Хвостолома помирати в ліс, то чим же ми будемо кращі за нього?

— Співчуття? — кинув Ночезір. — Кошенятам своїм це розкажи! Яке співчуття проявляв Зорелом?

Коти на галявині підтримали провідника голосним нявкотом. Ночезір додав:

— Або ти виганяєш його зараз, Синьозірко, або я вимагатиму пояснень.

Синьозірка примружила очі так, що вони перетворилися на дві блакитні щілинки.

— Не вказуй мені, що робити з моїм Кланом!

— Послухай мене, — загарчав Ночезір. — Якщо Громовий Клан залишить у себе Зорелома, то у вас будуть проблеми. Тіньовий Клан про це подбає.

— І Вітряний Клан теж, — прошипів Високозорий.

Синьозірка не відповіла. Вогнесерд був певен, що вона знає, як небезпечно зажити ворогів із двох Кланів одночасно. До того ж її власні коти були не в захваті від ідеї прихистити Хвостолома.

— Громовий Клан не підкорятиметься наказам інших Кланів, — нарешті пронявчала вона. — Ми чинимо те, що вважаємо правильним.

— Правильним? — перекривив її Ночезір. — Прихистити цього кровожерного…

— Досить! — перебила Синьозірка. — Тему вичерпано. Є інші речі для обговорення на Зборищі, чи ти забув?

Ночезір та Високозорий перезирнулися. Поки вони вагалися, Кривозір вийшов наперед, щоб доповісти про повені та про шкоду, яку вони заподіяли Річковому