Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"

Розділ 19

    Любомир не поспішаючи, підвівся з ліжка. Кого, це привело опівночі? Тільки б не Мілану. – думав, поки йшов відчиняти. Щойно тільки Альбіни позбавився.

– Мар’яна, ти. Що трапилось? – здивувався її нічній появі. – Він тобі щось заподіяв? – кинувся оглядати дівчину, помітивши з порогу переляканий погляд.

– Все добре. Дем’ян тут ні до чого. Якийсь божевільний ледь не збив мене прямо біля будинку.

Любомир занурив пальці у довге волосся, що хвилями лежало на тонких плечах. Від запаху польових квітів його почало відносити в інший вимір, де були лише вдвох. Мар’яні загрожувала небезпека, і, це пробудило в ньому давнє, не забуте почуття. 

– Навіщо ти прийшла? – шепотом у вуху, морозом по шкірі. 

Кожен її поцілунок, кожен дотик був, мов удар завданий його тілу.

– Скажи і я піду.

Замружився, наче від яскравого сонця, що різало очі після підземної темряви. Вперше Мар’яна бачила, як Любомирові важко вдається прийняти рішення. На обличчі промайнув біль, буцімто катувала, а не цілувала. Біс нашіптував – залишити. Ангел – відпустити. Припавши гарячими губами до чоловікового торса, не залишила вибору. Схопив на руки та поклав на широке вкрите білими простирадлами ліжко. Мар’яна стала для нього надважким іспитом, в якому здається зазнав поразки.

– Мене врятував твій голос. – зізналась, засинаючи в чоловіка на грудях. Йшлося про випадок, коли ледь не втопилась.

– Насправді, ти сама себе врятувала. – провів пальцями по оголеній спині, викликавши по шкірі сироти. Хотів відпустити від себе, але все ще зволікав.    

Вперше за довгий час Любомир не зривався посеред ночі від кошмарів, які дошкуляли йому протягом років. Спав міцно, відчуваючи на своїй шкірі її спокійне та гаряче дихання. Дихали в унісон. Ніжний, жіночий аромат поряд, заспокоював, як тепло рук в нього на спині.

Коли прокинувся не застав Мар’яну в ліжку. Невже пішла? На якусь мить злякався. Але, ні. З кухні зачувся грюкіт тарілок і звук виделок.

– Вибач, я не хотіла тебе розбудити. Це все тарілки. – на обличчі сама безневинність, в погляді простота.

– Пусте. Я й так доволі довго спав. – сів за стіл, надягаючи сорочку. – Мар’яно, послухай, те, що я дозволив тобі залишитись в мене, нічого не значить. Домовленість все ще в силі, тому краще буде, якщо ми зупинимось.

– Я ні на що не претендую окрім, як спільної насолоди.

– Якщо Дем’ян дізнається, що ти зраджуєш його, тобі може бути непереливки.

– Я нічого йому не обіцяла принаймні поки.

Любомир був не сліпим, і дещо тямив в житті. Розумів чого вона добивається. Хотіла викликати ревнощі, хотіла, аби вважав, що їй до нього байдуже, насправді чекала, щоб сам зробив перший крок, розірвавши усну угоду. Попри старання приховати від нього свої справжні почуття, помічав закоханість.

***

     Разом з літніми спекотними днями збігали й літні канікули. Мар’яна від цієї неминучості сумувала й навіть трохи дратувалась. Не через те, що потрібно знову повертатись до навчання, а через те, що невдовзі розпочнуться затяжні дощі та вечора. Надавала перевагу сонцю й спеці. Любомир не поділяв її скиглення, бо вважав дурницею схоже сприйняття. 

– Ти на погоду ніяк не можеш повпливати, то сенсу нити.

– Але можу вплинути на клімат, або ж змінити країну. – знайшла, що відповісти.

– Хм, цікаво, і в якій країні ти себе бачиш? 

Мар’яна оживилась й не замислюючись дала відповідь.

– В сонячній Італії або Греції, наприклад на острові Фолегандрос. Нещодавно вичитала про нього у вікіпедії. Це маленький, затишний острівець з мальовничими пейзажами, церквою на вершині та атмосферними будиночками на схилі.

Любомир замислився. Він ніколи не думав про можливість жити деінде аніж у великому місті. Завжди вважав, що в запасі має ще безліч часу для здійснення будь-яких мрій та відпочинку, втім слова Мар’яни здійснили в ньому переворот. Не пам’ятав, коли востаннє відпочивав поблизу моря, хоча був доволі заможним. Знову дівча вказало на життя, котрим жив. Знову розкрила очі на недоліки та можливості, якими не користувався.

Мар’яна по дорозі на роботу забігла в одну з улюблених кав’ярень. Через навчання їй довелося перевестись на пів ставки. Дем’ян пропонував їй свою допомогу, але Мар’яна категорично відмовлялась. Якщо й здобуде щось, то лише самотужки. 

Запах кави та свіжоспечених круасанів, які полюбила, відразу тільки-но увійшла до кав’ярні заповзли у носа. Вона зайняла місце біля вікна, чекаючи, коли до неї підійде офіціантка. Було сумно розлучатись з літом, окрім того, не тішила майбутня зустріч з Єгором і Анею, які досі вели війну проти неї, засуджуючи за вибір. Мар’яні бракувало спілкування з ними, простого та звичного, через це інколи почувалась напрочуд самотньою. Вона також любила розмови з Любомиром, але на жаль, вони були рідкими й більш схожими на лекції. Була ще одна людина з котрою Мар’яні було доволі комфортно, Макар, проте, останнім часом вони майже не бачились. Коли Мар’яна поцікавилась в Любомира куди подівся чоловік, він сказав, що той вимушений був взяти на кілька тижнів відпустку, втім причини не назвав.

– Що бажаєте замовити? – прозвучав зовсім поруч приємний жіночий голос.

Мар’яна підвела голову й застигла, не в змозі промовити хоч слово. В молодій дівчині вона впізнала свою шкільну подругу. 

– Соломія? Ти? Очам своїм не вірю?

Дівчата кинулись в обійми одна одної, зрадівши несподіваній зустрічі. 

– Мар’янко, я така щаслива, що ми зустрілись. Слухай, якщо ти не заняття, я можу на годинку відпроситись і ми хоч трішки поговоримо, а то боюсь, щоб ти знову кудись не зникла.

Мар’яна зрозуміла про що говорить подруга, в селі чутки швидко розповсюджуються. Не дивно, що дійшли навіть до столиці.

– Не пропаду. Не цього разу. 

Дівчата взяли собі по лате і вирушили до парку, що знаходився поряд. Згадали, як потайки від батьків бігали на озеро, як ділились секретами та мріями. Мати Соломії працювала секретаркою в сільській раді, доньку ростила самотужки. Жінка на противагу Мар’яниній матері робила все, аби прилаштувати доньку в значно кращі умови. Хотіла, аби та вивчилась, отримала диплом, побудувала кар’єру, а потім щасливо вийшла заміж і народила діточок. Батька свого, Соломія не знала, той помер, ще до її народження. Вдруге, матір заміж не вийшла, хоча в селі подейкували про не один роман, який крутила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍