Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"

– У мене все добре, лиш з друзями не склалось. – Мар’яна відхилила завісу свого нового життя.

– Розумію. Я також не знайшла людей з якими б змогла поріднитись. Мабуть, я для них надто проста. 

– Або вони для тебе надто складні.

Соломія погодилась з твердженням Мар’яни, є речі, які неможливо одразу змінити чи з легкістю прийняти. Для цього потрібен певний час.

– То це правда, що про вас з Вітовським розповідають в селі? 

– Залежно, що.

– Те, що ти втекла з ним і тепер ви живете разом.

Мар’яна думками повернулась до дня, що став для неї вирішальним. Як же ж цікаво складається життя. Коли вона приймала рішення бігти, в її думках не було жодного натяку, про те, що вона захоче бути з чоловіком, який погодився забрати її з собою. Вона не могла навіть уявити, що за деякий час захоче віддати чимало, аби тільки бути з людиною, що стала її учителем.

– Не вір всьому, що кажуть люди. Любомир лиш допомагає мені вбутись у життя. Про які-небудь стосунки тут не йдеться.

Не готова була Мар’яна ділитись потаємним, навіть з давньою подругою. Заглиблюватись у їхні з Любомиром взаємини було складно й не кожному під силу зрозуміти, тому дану тему вона залишила на потім.

– А у мене в особистих стосунках, як і в дружбі – не складається. 

– Значить, Соломійко ще не час. Я впевнена, що скоро знайдеться той, хто переверне твій світ.

– Аби тільки в кращий бік.

Дівчата на прощання обмінялись контактами й домовились у суботу завітати разом до одного зі столичних клубів. Тепер вони були вільними у своїх бажаннях і виказуваннях, особливо це стосувалось Мар’яну, батьки котрої не давали нінащо права.