Читати книгу - "Пазл"

у квадратних окулярах явно був одним із двох.

І Ілан починав здогадуватись, ким саме.

29

Знахідку виявили Гаель Мокі та Рей Лепренс.

Десь у тій частині, яка являла собою тіло «кажана», ґратами була закрита невелика кімнатка з лінолеумом на підлозі, всередині якої містилися чималі запаси продовольства, вісім скриньок, пронумерованих від 1 до 8, а також додаткова скринька, на якій було написано «Прочитати в першу чергу». У кожній скриньці був коричневий конверт. На жаль, дістатись до них було неможливо.

Повернувся Гайгекс, він сидів, спершись об стіну, напроти ґрат. Його очі блищали, але він витер сльози, одягнув окуляри і вмостився, підтягнувши ноги до тулуба.

— Підозрюю, у цих конвертах наші завдання,— промовила Наомі Фей.

Мокі витріщався на піцу, картоплю, пудинги, упаковки пластівців швидкого приготування, поки Фей уважно оглядала великий навісний замок із шістьма коліщатками.

— Якби ми дісталися туди безпосередньо — це було б надто просто,— сказала вона.— Так… На кожному барабані цифри від 0 до 9 і літери від A до F. Виходить…

— До біса багато можливих комбінацій,— відповів Рей Лепренс.

Він спробував виламати ґрати — даремно.

— Не знаю, чи ви помітили, але тут скрізь ці ґрати, ця лікарня гірша за якусь псарню. І що тепер будемо робити?

— Зараз поміркуємо,— втрутився Ябловські.— Адже саме це ти мав робити, щоб потрапити сюди, хіба ні? Думати? Чи ти залишив свій мозок на столі у хлопця, у якого вкрав його дослідження?

— Припини вже, гаразд? Він не міг приїхати, він надто малий, надто хворий, він досі живе з батьками. Ти можеш уявити, щоб він тусив на баржі або навіть тут? Якщо я виграю, то дам йому трохи грошенят.

— Так-так, ми тобі віримо, Реймонде.

Лепренс знизав плечима. Він роздивлявся замок зблизька, прикладав вухо до металу, прокручуючи коліщатка.

— Система захисту від зламу… А штифти, які зупиняють цифри і літери в потрібній точці, не дають почути звук клацання. Це не дешевка, його неможливо відімкнути, не знаючи комбінації. У когось є ідеї?

— Я думаю, варто почати з дат, ключових слів, усього, що спаде нам на думку,— втрутився Максим Філоза.— Якщо тільки нема інших пропозицій.

— Хороша ідея, Спінозо,— сказав Ябловські.— Спро­буймо.

Поки семеро інших гравців висували свої пропозиції, Гайгекс не розтулив рота. У ритмі спроб минали хвилини, потім години. Почали сипатися образи на адресу Гадеса, цього місця, цього замка; нерви були на межі.

— Гра мала початись о 9 годині, а зараз уже перевалило за полудень,— пробурчав Мокі.— Тепер потрібно думати швидко.

Гравці домовились розійтися по навколишнім приміщенням і пошукати якісь підказки або навіть саму комбінацію, яка могла бути написана десь на видному місці. Гайгекс не поворухнувся, тримаючи в руках свої карти.

Коли Ілан без нічого повернувся до ґрат, то побачив, що Гаель Мокі змайстрував такий собі гак, відірвавши від старого простирадла смужку тканини та прив’язавши до її краю уламок ніжки стільця. Сівши біля ґрат, він почав «рибалити» і зміг витягти дві упаковки макаронів і пакет рису.

— Прикольна кирка,— усміхнувся Ілан.— Принаймні ми не помремо з голоду.

— В усякому разі, не одразу,— додав Філоза, який досі продовжував добирати комбінації.

Він зробив паузу і подмухав на пальці.

— Я колись таке робив, намагався зламати пароль від комп’ютера. На той час це навіть було моєю роботою. Проблема в тому, що тут понад шістнадцять мільйонів можливих комбінацій.

— У тебе калькулятор у голові?

— Скажімо так, я знаюсь на ментальній арифметиці. З раннього дитинства я завжди рахував в умі. Одне я знаю точно: у такий спосіб у нас нічого не вийде. Як завжди у «Параної», десь точно має бути лазівка. Або ж очевидний натяк. Код може бути у нас під носом.

У свої майже тридцять Філософ, як його тепер називав Ябловські, мав гладеньке сяюче обличчя і вольовий погляд. Ілан сів поряд з ним і спробував завести розмову, але Філоза, який саме склав із коліщаток слово «Вмерти», одразу розставив усі крапки над «і»:

— Ми не знайомі, більше того — ми суперники. Я не подарую тобі шанс отримати триста тисяч євро, вони надто потрібні мені самому. Тож для чого нам дружити?

Він більше нічого не додав і продовжив свою марну справу, видихаючи пару і хукаючи на замерзлі пальці. Зліва підійшов Фредерік Ябловські, обійнявшись із Наомі Фей. Ілан змовницьки переглянувся з Мокі.

— Нема чого витріщатися,— сказав високий брюнет.— Ми дослідили адміністративну частину, принаймні декілька кімнат, які були незамкнені.— Він підійшов до Гайгекса.— Усе гаразд? Не перевтомився?

Вінсент Гайгекс затиснув свої карти між ногами, зняв окуляри і почав ретельно протирати скельця шматком замші, який носив у кишені. Ябловські присів і нахилився просто до його обличчя.

— Ти не розмовляєш, ти не рухаєшся, ти бридкіший, ніж сортир на вулиці. Що з тобою не так?

Гайгекс досі не дивився на нього, описуючи своєю ганчіркою маленькі дуже рівні кола. Через деякий час він нарешті відповів:

— Фей і Сандерс надто малі. Але ви, Філоза і я — ми майже одного зросту.

— І що?

— Я вимагаю костюм лікаря. І шприц, що йшов у ком­плекті з ним.

Ябловські розсміявся, і його сміх долинув аж до кінця коридору, поки останні учасники повертались ні з чим.

— А більше ти нічого не хочеш? Правила є правила.

Цього разу Гайгекс подивився йому просто у вічі.

— Я зрозумів, як відімкнути замок, більше двох годин тому. Ви ніколи не здогадаєтесь. І я нічого не скажу, поки не отримаю те, що попросив.

Після його відповіді на долю секунди запало мовчання, а тоді Ябловські підняв його за комір.

Карти Таро посипались на підлогу.

— Чудово, рижику. У мене таке враження, що, по-перше, ти тримаєш нас за ідіотів, а по-друге, ми з тобою не порозумілися. Для чого ти тут? Щоб сунути нам палиці в колеса?

— Облиш його,— сказав Ілан, беручи його за плече.— Немає сенсу розпускати руки.

Ябловські штовхнув суперника до стіни.

— Цей недоумок сміється з нас від самого початку. Чому він нічого не говорить, чорт забирай?

Гайгекс позбирав свої карти, як зробила б дитина, у якої розсипались цукерки, і знову сів. Він знову почав протирати свої окуляри. Мокі підвівся, скривившись, коли піднімав пакети з макаронами та рисом, і показав пальцем на Гайгекса:

— Ти реально гівнюк, хлопче. Так, мене все це задовбало, піду все-таки зварю це на нашій розкішній теплій кухні. Хто зголоднів, ходімо зі мною…

І він пошкандибав геть.

Наомі Фей почала крокувати взад-вперед, склавши руки і дивлячись на Гайгекса. Вона дістала свої карти й уважно їх роздивилась.

— Я помітила, що він увесь час крутить свої карти в руках. Карти, які на даний момент ніяк нам не знадобились. Можливо, це якось пов’язано.

Хлоя подивилася на свої карти, сімки. Вона повертала їх то одним