Читати книгу - "Пазл"

боком, то іншим, поки всі решта марно намагалися переконати Гайгекса сказати потрібну комбінацію. Здавалося, чоловік у квадратних окулярах замкнувся у своїй бульбашці, яку ніхто не міг пробити.

Раптом погляд Фей засяяв. Вона попросила карти Ябловські й роздивилась їх ребра.

— Я здогадалась! Фреде, клич усіх.

Ябловські гукнув у коридор. Коли всі були на місці, Фей пояснила:

— Потрібно дивитись на ребра карт. Придивіться уважніше, там є маленькі позначки, зроблені ручкою. Якщо ми зберемо усі тридцять дві карти у певній послідовності, я впевнена, ми зможемо відтворити повідомлення.

— Ось воно що,— додав Філоза, не випускаючи Гайгекса з поля зору.— Дуже дотепно. Як ти до цього додумався?

Звісно, жодної відповіді він не отримав.

— Обійдемось без карт цього розумово відсталого,— кинув Ябловські.— Хай удавиться. Давайте…

Усі поклали свої карти на підлогу, руки переплелися, складаючи карти так, щоб мітки були з одного боку, одна за одною. Через понад чверть години на двох сантиметрах товщини колоди, незважаючи на відсутність карт Гайгекса, нарешті проявився код.

C A 2 1 0 7.

Ніхто уявлення не мав, що могла означати ця послідовність, але за допомогою неї замок таки відімкнувся. З вуст Мокі вирвалось задоволене рохкання.

— Схоже, ти найкраща,— сказав Ябловські на адресу Фей.

Ілан і Хлоя стримано переглянулись, а Мокі прошепотів Іланові на вухо:

— Б’юся об заклад, що наш улюблений лікар дуже скоро скуштує цей чарівний пірсинг.

— Якщо досі цього не зробив.

Нарешті всі змогли увійти до кімнати. Коли Гайгекс переступав поріг, Ябловські ткнув пальцем йому перед носом.

— Попереджаю тебе по-хорошому: якщо знову почнеш так поводитись, гарантую, що змушу тебе з’їсти твої окуляри разом із цією ганчіркою.

Фей вийшла вперед. Зі скриньки «Прочитати в першу чергу» вона вийняла навісний замок, цього разу на ключі, і лист, який прочитала вголос.

— Будь ласка, дістаньте продукти, прочитайте свої завдання, які містяться у скриньках, що відповідають номерам вашого прибуття (ви їх знаєте), запам’ятайте їх, покладіть назад до скриньок і замкніть ґрати на цей замок. Нехай щастить. Не забувайте: ніхто не має дізнатись про ваше завдання. А тепер останній принцип, номер 3: «Ваші друзі — це ваші вороги. Чи зможете ви виявити чужинця (або чужинців)?».

Вона згорнула лист і поклала його на місце.

— Чужинців? — запитав Лепренс.— Що це означає?

— Мабуть, один або декілька з нас не є справжніми гравцями,— висловив припущення Ілан.— Це пояснило б те, як Гадес та його команда дізнаються, чи виконуємо ми правила, особливо правило не розкривати своїх завдань. Отже, серед нас є стукачі.

— Стукачі на службі «Параної»,— повторив Ябловські.— Пречудово. Хай там як, я до них не належу, це я вам гарантую.

Він по черзі придивився до учасників і затримав погляд на Гайгексі, поки Лепренс узяв пляшки з молоком і підніс їх до камери в кутку кімнати.

— Ми вип’ємо за ваше здоров’я, Віржілю Гадес,— сказав білявий «серфінгіст».— Чорт забирай, я б не відмовився від віскі.

Засміявшись, він пішов.

Усі відклали свої підозри і зайнялись транспортуванням продуктів. Холодильники та морозилки наповнились м’ясом, рибою, замороженими напівфабрикатами, десертами — і взагалі було чим задовольнити шлунок такої людини, як Мокі, на цілий тиждень. Після цього першого успіху посмішки і хороший настрій знову затьмарила новина про чужинців. Чи правду каже «Параноя», чи знову блефує, щоб посіяти тривогу і ще більше розколоти гравців? Мокі це не хвилювало, він жартував і відпускав кпини, тоді як Фей і Хлоя трималися на відстані. Щоразу, коли їхні погляди перетиналися, здавалося, що вони от-от повбивають одна одну.

Після цього кожен став напроти своєї скриньки. Ілан, що стояв напроти номера 8, здивувався, що у Фей був лише номер 4, адже в машині Гадес сказав, що вона прибула в трійці перших. Також дивним було те, що Гайгекс був під номером 1, а одразу за ним Філоза і Мокі, що вже жував печиво.

— Усі читаємо свої завдання і повертаємо конверти через п’ять хвилин,— сказала Фей.— А тоді остаточно замикаємо ці ґрати.

Гравці взяли свої конверти і розійшлись. Ілан усамітнився в сусідній кімнаті, де було два стільці і залишки меблів.

Він з тривогою відкрив свій конверт. У ньому був ключ і аркуш паперу. Читаючи текст, він завис, наче після удару кулаком у скроню.

Лише голос Хлої зміг повернути його до реальності.

— Ти не чуєш, що ми тебе кличемо? — промовила дів­чина.— Давай поспіши, ми повинні скласти все на місце і замкнути ґрати.

Він пильно подивився на Хлою, потім поглянув на камеру, що була просто над нею. Потім підвівся, спробував зловити погляд подруги, але та відвернулась.

— Нам не можна нічого говорити одне одному, Ілане, ти ж знаєш.

Вона пришвидшила крок. Інші учасники чекали біля ґрат, їхні конверти вже були на місці, у маленьких скриньках. Деякі обличчя спохмурніли, Гайгекс тримався ще більше осторонь. На обличчі Філози була легка усмішка. Ілан із хвилюванням увійшов до кімнатки і тремтячою рукою поклав свої аркуші до скриньки номер 8. Коли він вийшов, Наомі Фей почепила замок із ключем на місце кодового замка.

— Усі добре запам’ятали свої завдання? Бо ми більше не зможемо це відімкнути.

Гравці кивнули.

— Тоді я замикаю.

Замок клацнув.

— Усім щасти,— сказав Мокі.

І зник, пішовши до вестибюля. Коридор дуже швидко спорожнів, учасники розійшлись у різних напрямках, у різному темпі.

Хлоя лишилася поруч з Іланом, із планом у руці.

— Побачимось увечері.

— Твоє завдання… Все гаразд?

— Все гаразд. Ми підемо до кінця, так? Ми повинні всіх їх порвати.

Вона побігла і зникла з виду.

Залишившись наодинці, Ілан подивився на ключ, який узяв зі свого конверта. Він поклав його до кишені своїх блакитних штанів і вирушив у напрямку чоловічого крила. Фраза з його першим завданням досі лунала в голові, наче якийсь чоловічий голос промовляв її у нього над вухом.

«Завдання № 1: дослідити палату № 27».

30

Палата 27 була розташована в глибині чоловічого крила, недалеко від лікувального відділення. Номер палати, написаний маленькими чорними цифрами, був майже стертий, але ще читабельний. Двері були замкнені. Ілан спробував зазирнути крізь віконце, однак пил на внутрішньому склі не давав нічого побачити. Він просунув ключ у замок і почув характерне клацання.

Він з тривогою увійшов.

Усередину власного кошмару.

Цього разу кімната була абсолютно ідентична тій, що закарбувалася у його голові: ліжко з прутами, на стелі лампочка, захищена блакитною решіткою, нічний столик, розташований у тому самому місці. Простирадла зникли, матрас був у поганому стані, вкритий великими коричневими плямами; кімната стала старішою, але це була вона. Палата № 27…

На дальній стіні було написано по діагоналі чорним маркером: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить».

Ілан підійшов до ліжкових прутів. У його кошмарному сні чоловік із наволочкою на голові сховав усередину одного з них шматок простирадла, на