Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Посланці приходили й розносили ваш світ на друзки. Звісно, все не так просто — правда була значно складніша і, разом з тим, значно страшніша. Але кому в цьому всесвіті потрібна правда?

— Що як ми цього разу скакнемо вперед? — задумалася Ядвіга. — Знайдемо залеглих на плацдармі Ковачевих дружків і вирубимо їх, перш ніж вони встигнуть щось передати.

— Певно, для цього вже запізно, Ядо, — Ласло похитав головою. — Ми зайшли кілька годин тому. Всі, хто хотів, уже знають про це.

Тиск наростав. Я мовчав і стежив за тим, як справа потекла в потрібному мені руслі. Кійока насупилася і вступила й собі.

— Ми все одно ніяк не зможемо знайти тих гімнюків. Міллспортського акценту й суворих пик тут як пуголовків. Нам щонайменше знадобилось би зазирнути до інфостека плацдарму. А ми, — вона вказала на Сильвину зародкову позу, — зараз не в тій формі.

— Навіть якби Сильва функціонувала, нам би дали по руках, — похмуро сказав Ласло. — Із тим, як зараз налаштований Курумая, він підскочить до стелі, навіть коли ми просто почистимо зуби не тією рукою. Я сподіваюся, та штука захищена від зовнішнього втручання?

Він кивнув на резонатор-глушилку особистого простору, примощену на стільці. Кійока теж кивнула, трохи втомлено, як мені здалося.

— Передова техніка, Ласе. Справді. Ухопила її у Рейко перед відходом з порту. Мікі, річ у тому, що ми тут майже під домашнім арештом. Ти кажеш, що цей Ковач прийде по нас — то що нам робити?

Ось воно.

— Я пропоную мені забратися сьогодні на «Сході Дайкоку», і я пропоную забрати Сильву з собою.

Тиша струснула кімнату. Я стежив за поглядами, виміряв емоції, оцінював, куди все йде.

Орр захитав головою від плеча до плеча, як бойова почвара, що розминається.

— Ти, — неквапливо сказав він, — можеш виграти себе в сраку.

— Орре… — сказала Кійока.

— Чорта драного, Кі. Чорта драного він забере, а не Сильву. Допоки я поруч.

Ядвіга уважно глянула на мене.

— Як бути решті з нас, Мікі? Що нам робити, коли цей Ковач прийде сюди шукати крові?

— Ховатися, — сказав я їй. — Переберіть свої зв’язки, зникніть з поля зору або десь на плацдармі, або в Нечищеному із чиєюсь іншою бригадою, якщо зможете напроситися. Чорт, та навіть дайте Курумаї арештувати себе, якщо вірите, що він вас надійно замкне.

— Гімняна ти голово, ми можемо це зробити й не віддаючи Сильву тоб…

— А точно можете, Орре? — ми зчепилися поглядами. — Точно? Ви можете знову залізти в Нечищене разом із Сильвою в її теперішньому стані? Хто її туди візьме? Чия бригада? Хто може дозволити собі мертвий вантаж?

— Він правду каже, Орре, — Ласло знизав плечима. — Навіть Оїші не вийде назовні з такою вагою на шиї.

Орр озирнувся й оглянув усіх, ніби його загнали в кут.

— Ми можемо сховатися тут, у…

— Орре, ти мене не слухав. Ковач рознесе це місце на камінчики, щоб дістатися до нас.

— Курумая…

— Забудь. Він пройде крізь Курумаю, наче ангельський вогонь, якщо знадобиться. Орре, зупинити його може єдина річ, і це — знання того, що ми з Сильвою подалися геть. Тому що тоді він не матиме часу вирувати тут, шукаючи вас. Прибувши до Текіто, ми переконаємося, що новини про це долетять до Курумаї, і коли б Ковач сюди не повернувся, на плацдармі вже всі знатимуть, що ми чухнули. Цього вистачить, щоб він виплюнувся звідси на наступному аероплаві.

Знову тиша, цього разу схожа на зворотний відлік. Я дивився, як вони один за одним купляються.

— Це логічно, Орре, — Кійока ляпнула велетня по плечі.

— Не дуже гарно, але сканується.

— Принаймні, таким чином ми приберемо капітана з лінії вогню.

Орр струснувся.

— Повірити не можу, чорти б вас запекли. Хіба ви не бачите, що він хоче вас залякати?

— Бачу — і зі мною йому це добре вдається, — різонув Ласло. — Сильва злягла. Якщо якудза найняла посланських убивць, то наші вороги на три категорії крутіші.

— Ми мусимо убезпечити її, Орре, — Ядвіга дивилася на підлогу так, ніби їй здавалося слушним одразу після цього почати копати тунель. — А тут ми цього зробити не можемо.

— Тоді я теж піду.

— Боюся, що це буде неможливо, — тихо сказав я. — Я подумав, що Ласло допоможе нам проникнути в канали спуску рятувальних плотів — як він сам піднявся на борт в Текіто. Але з тією купою залізяччя, що ти в собі носиш, та з тим джерелом живлення — якщо ти без дозволу проникнеш всередину, то на «Сході Дайкоку» заверещать усі сирени, які тільки на ньому є.

То був ланцюжок натхненних здогадів, стрибок наосліп із нашвидку зведеного посланською інтуїцією риштування, але я, здається, влучив у ціль. «Пролази» перезиралися між собою, поки Ласло нарешті не кивнув.

— Він має рацію, Орре. Ти ніяк не пролізеш тим лазом тихцем.

Здалося, що велетень-артилерист дивився на мене дуже довго. Нарешті, він перевів погляд на жінку на ліжку.

— Якщо ти її хоч якимось боком скривдиш…

Я зітхнув.

— Найкращий з доступних мені способів її скривдити, Орре — це лишити її тут. А я цього робити не збираюся. Тож побережи цей бойовий дух на Ковача.

— Так, — хмуро мовила Ядвіга. — Отут я обіцяю. Щойно Сильва стане на ноги, ми схопимо того гімножера і…

— Це прекрасно, — визнав я. — Але трошки передчасно. Потім сплануєте свою помсту, добре? А зараз зосередьмося на тому, щоб вижити.

Звісно, все було не так легко.

Притиснутий Ласло визнав, що рівень безпеки коло рамп на аероплав у Компчо мінився від розслабленого до сміховинного. На дравському плацдармі, де прорив віймінтів є однією з постійних загроз, портова зона має бути аж просякнута електронними контрзасобами на випадок вторгнення.

— Отож, — я пошукав у собі терплячого спокою. — Ти насправді ніколи не проскакував крізь канал для спуску плотів у Драві?

— Ну, один раз, — Ласло почухав вухо. — Але Сукі Баюк трохи допомагала мені з глушилками.

Ядвіга пирхнула.

— Ота хвойда?

— О, ревнує. Вона з біса хороша чільниця. Навіть із повною головою дурману вона підмазала вхідні шифри так, що…

— І це не все, що вона підмазала на тих вихідних, якщо я правду чула.

— Слухай, тільки тому, що вона не…

— А вона тут? — голосно спитав я. — Зараз, на плацдармі?

Ласло продовжив чухати вухо.

— Хтозна. Мабуть, можна перевірити, але…

— Знадобиться ціла вічність, — спрогнозувала Кійока. — І хай там як, а вона може й не захотіти знову підмазувати шифри, як дізнається, для чого це потрібно. Одна справа допомогти тобі приколотися, Ласе, але нехтувати наказом Курумаї щодо нас — це