Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

чому Зарандіа так наполягав, щоб його план операції було прийнято без змін!

— Пане офіцер,— мовив доцент,— ви такий рафінований негідник, що використання ваших здібностей тут, у цьому глухому закутку імперії, можна вважати виявом духовного краху існуючої політичної системи.

— Дякую вам і прошу згадати, що за два місяці нашого знайомства ви не чули від мене ні грубощів, ні образ. Я визнав би ваші слова за слабість, якби ви й справді не стояли перед найтяжчою альтернативою. Дозволю собі поділитися лише одним спостереженням: у вашому захопленні революцією є щось від форелі, яка мріє стати лососем, тим часом як я — трава і не силкуюся стати кедром.

— Ви не маєте права... Я вимагаю процесу! — закричав доцент.

— Для того, щоб надати трибуну демагогам? Процесу не буде — ми вже сказали вам,— рівним голосом відповів Зарандіа і, помовчавши, вів далі: — Я читав статті під вашим псевдонімом у легальній і нелегальній пресі. Справді, прекрасні статті, плід високої і чесної думки. Революція використає ваш інтелект. Я вже казав вам про це. Час покаже, як вона поведеться з вами в майбутньому. Гадаю, в кращому разі на вас чекає доля маріонетки, не кажучи вже про забуті могили й долю борців за загальнолюдську волю, які емігрували через партійні незгоди. Але все це можливе тільки в тому разі, якщо ви залишитеся на арені політичної боротьби. А щодо цього я маю сумнів.

— Мета цього віроломного плану — скомпрометувавши, усунути мене від політичної боротьби? — спитав доцент злісно й з іронією.

— Ні, офіційною метою плану була реквізиція літератури, арешт і покарання винних, але, якщо хочете правди, в основі плану — моє особисте ставлення до вашої персони. Я скористався службовим становищем з корисливою метою, точніше кажучи, мої службові інтереси збіглися з моїми особистими уподобаннями. До речі, не буду приховувати од його ясновельможності, що від моєї служби престолові й вітчизні я маю і свою користь.

— На яку ж користь ви розраховували у випадку зі мною?

— Передусім я син свого племені й народу. Моє уявлення про свої обов’язки — звідси. І звідси ж існування поза всякими партіями. Я, жива частка моєї батьківщини,— самотній, як палець. І я хочу, щоб ви прилучили мій народ до тих знань, які створено генієм наших предків, і до тих, які будуть породжені вашим талантом, талантом людей з таким хистом, як у вас, і з природою грузина. В недалекому майбутньому буде відкрито грузинський університет, відродяться стародавні традиції накопичення наукових знань і духовних скарбів. Ваша діяльність на цій ниві й діяльність таких людей, як ви, принесе моєму народові більше, ніж проповідь анархістських ідей і тим паче ваша смерть на терені їх насильного насадження. Я плекав надію мати для себе таку користь, добродію доцент!

Обвинувачуваний довго вдивлявся в Зарандіа. Потім знизав плечима, розвів руками й сказав:

— Навіщо стільки удаваності? А коли це не удаваність, чому ви такі відверті в присутності його ясновельможності? Вас можуть звільнити з жандармерії. Ви не боїтеся цього?

— «На цьому стою і не можу інакше»!

Ця розмова поступово втрачала для мене інтерес. Зміст її вже розсіювався в суперечках. Продовжувати її, у всякому разі, слухати її мені вже не було сенсу. Відвертість сторін поступово переходила в грубощі. Мені не подобався зухвалий тон доцента. Крім того, я зрозумів, що тенета, які поставив Зарандіа, давали мені можливість без ускладнень звільнити доцента й доповісти намісникові, що справу завершено.

— Добродію доцент! — звернувсь я до підслідного.— Я підписую ордер, і ви зразу ж ідіть додому. Ви визнали за потрібне сказати нам, що на жодні змови й компроміси ви не підете. Не думайте, що ми запропонуємо вам щось подібне, але з обов’язку я маю сказати вам: ми ніколи не заарештуємо, не будемо нікого компрометувати, якщо люди, котрі стоять за вашою спиною, не використають факт вашого звільнення проти нас. Сподіваюся, мою думку ви зрозумієте. З обов’язку я мушу також попередити вас: як тільки ми довідаємося, що цієї умови не дотримано, ми негайно почнемо діяти, і репутація зрадника навіки закріпиться за вами. Я закінчив. Прощавайте, бувайте здорові.

І — щоб надати розповіді завершеності:

Звільнення доцента і його співучасників усе-таки було використане проти нас. Поширилися чутки, завдяки яким за доцентом закріпилася репутація героя, проникливої людини й самовідданого борця. Тоді ми зробили так, як і обіцяли: заарештували кількох виявлених під час слідства осіб і віддали їх до суду. На тому судовому процесі ім’я доцента прозвучало в небажаній для нього інтерпретації. Слідом за цим було вжито й інших заходів, і кінець кінцем йому було начеплено ярлик зрадника.

Доцент не хотів примиритися з долею політичного трупа, за його ініціативою було створено серед студентів Московського університету нелегальну групу анархо-синдикалістів, а невдовзі його заслали на Камчатку. Очевидно, він скористався порадою Зарандіа — подав до суду на свого учня двічі: удруге провинився, навмисне накликав на себе кару й домігся політичної реабілітації перед однодумцями. Шкода тільки, що він був слабовитий, на засланні захворів і помер.

Вірю, що він «не міг інакше».

Я казав уже, що Зарандіа прекрасно провів цю справу і прекрасно програв її. Я мав на увазі цей її фінал, хоч сам Зарандіа не вважав справу програною.

А тепер закінчення, заради якого я й розпочав цю довгу історію. Час і хід подій підтвердили мої здогади. Причина дій Мушні Зарандіа випливала виключно з того, що він «не міг інакше». Це очевидно, але тут мені хотілося б поділитися своїми міркуваннями про людей подібного морально-психологічного складу і про умови, що формують їх. А щоб не спокуситися абстракціями, не вдаритися в багатослів’я й не затуманити суті своєї думки, наведу діалог, що відбувся між мною і Мушні Зарандіа, діалог, який кинув світло на суть справи.

На той час стала сенсацією загибель у Атлантичному океані великого пасажирського пароплава й більшості його пасажирів. Судно пішло на дно за якусь годину. Саме в цей короткий трагічний проміжок часу на борту пароплава сталася пригода, яка набула відголосу хоч і комічного, але Незрівнянно ширшого, ніж сама трагедія. Коли пароплав ішов на дно і все було охоплене панікою, якийсь комівояжер примудрився не лише вивести з Істерики й заспокоїти не знайому йому даму років тридцяти п’яти, але й збув їй корсет пошиття мадемуазель Бріньон, а разом з корсетом м’ясорубку нової конструкції. З двохсот п’ятдесяти чоловік живими