Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ходіть до вогню, – хихикнув Херцбрудер, збиваючи, мабуть, рефлекторно, неіснуючий сніг з чобіт. – Погрійтеся. Скоро знайдеться що-небудь поїсти. Пан, якого ти бачиш, що гріє свої плундри[16], – це пан Кропив[17].
Господар почав возитися зі скринями, очевидно, даючи можливість двом іншим гостям познайомитися між собою. Кропив підозріло глянув на Домініка і повернувся до затягування ремінців між шматками шкіри. Монах підійшов до каміна, а заодно, волею-неволею, і до чоловіка.
– Еркісія, – лаконічно відрекомендувався він.
– Кропив, – буркнув чоловік. Він на мить відірвав погляд від одягу і підозріло глянув на чотки домініканця. – Папіст?
– Католик, так, – відповів Домінік з непорушним спокоєм.
Він зрозумів, що незабаром йому доведеться чотки сховати. Йому не хотілося цього робити, але вимоги його місії передбачали, принаймні частково, збереження інкогніто, а чим далі на північ він їхав, тим більше його релігійний атрибут привертав увагу інших.
– Присуньте собі табурет, – почув він бурмотіння з-поміж густих, кущистих витків бороди, що оточувала обличчя людини, яка сиділа біля вогнища.
Він послухався. Херцбрудер, з його гордістю і веселим блиском у сталевих очах, сподобався йому одразу. Кропив же йому не сподобався анітрохи.
Через деякий час до вогнища підійшов лісничий, несучи мідний казан, наповнений чимось хлюпаючим, і що виявилося юшкою із заячого м'яса. Він повісив казанок над вогнем і роздав гостям по кілька лепішок, які очевидно, пам'ятали ще січневі морози. Коли юшка нагрілась, він налив її в миску.
– Їжте першим, – звернувся він до монаха. – У мене тільки одна ложка, і ми повинні їсти по черзі.
Еркісія почав їсти. Він змерз, лоб його неймовірно розколювався від удару по голові, а тіло почало нагадувати йому, що востаннє він спав добрий десяток годин тому. Пісний бульйон з чорним хлібом здався йому рятівною їжею царів. Він швидко з'їв, зішкріб залишки їжі з дна миски і передав її назад Херцбрудеру, який весь цей час уважно спостерігав за ним. Замість того, щоб покласти порцію собі, він простягнув убогий посуд мовчазному Кропиву і запитав іспанця:
– Ви коли-небудь тримали в руках меч?
– Тримав, – відповів монах.
– Так ось, бачите, ось цей Кропив, як я вже згадував, теж став жертвою Райсів. Удвох це ризик, але вже втрьох можна піти на бандитів і забрати вкрадене, та й винагорода за них у Вюрцбурзі теж є, невелика, але ж є. Вони знайшли притулок у старій лісопилці, яка стоїть пустою відтоді, як частину смолярів вирізали, а частину забрали до війська. Вони сидять там і пердять, якщо не чатують на тракті. Ми з паном Кропивом уже кілька днів про це говоримо, але вдвох... Вони, мабуть, думають, що вам їх доля послала, бо буває, що й два тижні живої душі не побачиш, а тоді яка там їжа для розбійників. А може, це мені вас доля принесла, бо ж є шанс втрьох, і я нарешті матиму мир і спокій... Але треба поспішати, бо сьогодні вівторок, і якщо їм пощастить, то по середах здобич продають на ринку в Кітцінгені, а потім шукай вітру в полі.
– Я б, – очі Кропиви заблищали, – здибав їх, коли вони повертатимуться з Кітцінгена. Моєї шкапини мені не шкода, а от фенігом не погребував би...
– А от я б зневажив, – втрутився Еркісія.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пси господні, Марчін Швьонтковський», після закриття браузера.