Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

аби зупинити «Кентербері». Справи такі, якщо подивитися на відео Голдена, де він повідомляє про знахідку марсіянського маяка і відсутність команди.

– І по-вашому, там має бути щось, що вам допоможе?

– Не скажу, поки не побачу. Але якщо Жулі не було на борту, то її хтось забрав.

Посмішка Шаддід ледь очей не сягнула.

– І ви просите запитати Марсіянський флот, мов, будь ласка, здайте все, що у вас є на Голдена.

– Якщо він бачив щось на тому суденці, щось, що може навести нас на думку, що сталося з Жулі й іншими…

– Ви не продумали це до кінця, – мовила Шаддід. – КРФМ знищив того льодовоза. І зробив це, аби спровокувати реакцію Пояса, щоб вони мали привід загарбати нас. Єдина причина, з якої їм треба «допитати» вцілілих – це аби ніхто інший не дістався тих бідаків першим. Голден з командою вважай що мертві, або в їхніх мізках просто зараз колупаються марсіянські слідчі.

– Ми не можемо бути певними.

– І навіть якщо мені вдасться отримати усі записи, все, що вони скажуть після того, як у них вирвуть нігті, тобі аж ніяк не знадобиться. Флот Марса не питатиме про «Скопулі». Вони дуже добре знають, що з ним і з командою сталося, бо вони ж «Скопулі» і збили.

– Це офіційна позиція «Стар Ґелікс»? – запитав Міллер. Слова вже прозвучали, коли він зрозумів свою помилку.

Обличчя капітана згасло, мов хтось вимкнув світло. Лише зараз він збагнув, яку погрозу щойно висловив.

– Я лише вказую на ненадійність ваших джерел. Ви ж не підійдете до підозрюваного і не запитаєте, де вам шукати далі. Та й затримання Джульєтти Мао не є вашим першочерговим завданням.

– А я цього не казав, – розхвилювався Міллер, почувши нотки захисту в її словах.

– У нас там табло забите, і ще привалює роботи. Наші пріоритети – це безпека і сталий сервіс. Якщо те, чим ви займаєтесь, не стосується пріоритетів напряму, то є важливіші точки прикладення ваших зусиль.

– Ця війна…

– Не наша турбота, – закінчила його фразу Шаддід. – Наша робота – це Церера. Подайте мені фінальний рапорт щодо Джульєтти Мао. Я відправлю його по інстанціях, бо ми зробили все, що могли.

– Я не думаю...

– А я думаю. Ми зробили все, що могли. Тепер не будьте слиньком, забирайте свою сраку звідси і гей ловити поганців, детективе.

– Так, капітане, – відповів Міллер.

Масс сиділа за Міллеровим столом, коли той повернувся. Тримала чашку з міцним чаєм чи може кавою. Вона кивнула на монітор. Там троє белтерів – два чоловіки і жінка, тягнули повз складські двері помаранчевий транспортний контейнер. Міллерові брови поповзли вгору.

– Працівники незалежної компанії з доставки газів. Нітроген, кисень. Базові атмосферні. Нічого екзотичного. Схоже на те, що вони тримали нещасного дурня на складі компанії. Я відправила криміналістів туди, може, хоч якісь бризки крові знайдуть.

– Гарна робота, – похвалив Міллер.

Масс знизала плечима. Адекватна робота, хотілося їй сказати.

– Де підозрювані?

– Учора відпливли. Згідно польотного плану на Іо.

– Іо?

– Центр коаліції Земля–Марс. Ладен поставити будь-які гроші, що вони туди дійдуть?

– Звісно, – погодився Міллер. – Готовий закластися на півсотні, що вони не прибудуть.

Масс розсміялась:

– Я внесла їх в систему попередження. Де б вони не приземлились, місцеві отримають попередження і номер для відслідковування у справі Дос Сантос.

– Отже, справу закрито.

– Один бал команді гарних хлопців, – погодилась напарниця.

Залишок дня пройшов сумбурно. Три напади: два вочевидь з політичних мотивів, один –побутовий. Масс із Міллером витерли з дошки усі три ще до кінця зміни. Завтра там ще назбирається.

Коли робота добігла кінця, Міллер зупинився біля возика з продуктами на станції метро і прихопив на вечерю гідропонний рис та текстурований протеїн, здалеку схожий на курку теріякі. За пів вагона юна парочка років 16-17, нахилившись одне до одного, теревенили і хихотіли. Він помітив, як рука хлопця пролізла під майку дівчині. Та не зупиняла. Жінка старшого віку навпроти Міллера заснула, її голова похилилась до стіни, а тихенький храп звучав майже делікатно.

Заради оцих ось людей все й відбувалося, казав собі детектив. Звичайні люди, що проживають свої маленькі життя в кам’яній бульбашці, оточеній глибоким вакуумом. Якщо вони дозволять перетворити станцію на зону заворушень, дозволять зникнути порядку – усі життя навколо обернуться на фарш, мов котеня у м’ясорубці. Люди типу нього, Масс і навіть Шаддід мають зробити так, аби цього не сталося.

Тож, проговорив тихий голос в його голові, чому завадити Марсу скинути атомні бомби і роздавити Цереру, мов яйце, не твоя справа? Що більше загрожує он тому хлопцю в кутку: декілька неліцензованих повій чи Пояс у стані війни з Марсом?

Яку шкоду може спричинити розуміння того, що сталося зі «Скопулі»?

Але, звісно, відповідь була йому відома. Відсутність розуміння того, наскільки небезпечна правда, допоки вона не відкриється – є найкращою причиною рухатися вперед.

Людина з АЗП, Андерсон Довс, сидів на вкритому тканиною кріслі біля Міллерової діри і читав книгу. Це була справжня книга – сторінки, мов лушпиння цибулі, в обкладинці з чогось, що було схоже на справжню шкіру. Міллер колись бачив такі на картинках: сама думка про те, скільки може важити мегабайт даних, віддавала декадентством.

– Детектив.

– Пане Довс.

– Я сподівався, що ми можемо переговорити.

Джо подумки зрадів, що встиг трохи прибратися. Всі пивні пляшки пішли на переробку. Столи і шафи протерті від пилюки. Покривала фотелів залатані або замінені. Щойно Довс вмостився, Джо зрозумів, що він навів лад, очікуючи візиту. Просто сам не усвідомлював цього.

Гість поклав книгу на стіл, поліз у кишеню піджака і штовхнув через стіл до хазяїна накопичувач інформації.

Міллер узяв пристрій до рук.

– Що я маю там побачити? – запитав він.

– Нічого, що ви б не змогли підтвердити під присягою, – відповів представник АЗП.

– Підробка?

– Атож, – відповів чоловік, посмішка враження від його візиту не покращила, – але не нами. Ви запитували про поліцейські обладунки для придушення заворушень. Накладна на переміщення до двадцять третього спеціального підрозділу підписана сержантом Полайн Тріколоскі.

– Спеціальний підрозділ двадцять три?

– Ага. Його не існує. Як і Тріколоскі. Всі обладунки було спаковано, підписано і відправлено в док. Вантажник на стоянці на той час був зареєстрований на корпорацію