Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

раніше, – сказала пані Баер, намагаючись підбадьорити його.

Але страх зробитися кульгавим переслідував Дена, тож навіть ласки Тедді не могли розвеселити його. Тому пані Джо запропонувала привести до нього одного або двох хлопчиків і запитала, кого б йому хотілося бачити.

– Нета й Демі. А де мій капелюх? Там є дещо цікаве для них. Ну а мій вузлик ви, напевно, викинули? – тривожно запитав Ден.

– Ні, я його зберегла, бо бачила, як ти поглядав на нього, тож зрозуміла, що там неабиякі скарби зберігаються.

Пані Баер вийшла з кімнати й одразу повернулася зі старим солом’яним капелюхом, наповненим жуками й метеликами, та вузликом, в якому лежали всілякі дрібнички, зібрані Деном у дорозі: пташині яйця, дбайливо загорнуті в мох, кілька маленьких річкових крабів, що страшно обурювалися через своє ув’язнення, красиві камінчики, черепашки й безліч інших цікавих речей.

– Куди б мені помістити цих крабів? – сказав Ден, забувши про свою ногу й зі сміхом спостерігаючи, як краби рухалися по ліжку – то задом, то боком. – Чи не знайдеться у вас чогось підхожого? Ми з паном Хайдом їх знайшли. Вони такі смішні, й мені хотілося б залишити їх у себе. Можна?

– Звичайно, можна. У нас є стара клітка, що залишилася від папуги, вона цілком підійде. Подивися, щоб краби не щипали Тедді, поки я сходжу за нею.

І пані Джо пішла, ненадовго залишивши Дена, який був дуже задоволений, що його колекцію не вважали мотлохом і не викинули.

Нет і Демі з’явилися разом з кліткою, й крабів, на превелике захоплення хлопчиків, пересадили в їхній новий будиночок. Ден відразу почав розповідати про свої пригоди, причому набагато докладніше, ніж розповідав пані Баер, а товариші слухали його, затамувавши подих.

Потім він став показувати їм всі свої скарби й описував кожен з них так захопливо, що пані Баер, яка не бажала заважати хлопчикам і вийшла в іншу кімнату, була не тільки здивована, але й зацікавлена.

«Як багато він знає про ці речі, – подумала вона, – і як цікавиться ними! Це добре, особливо зараз, коли він хворий. Читати він не любить, і його було б важко розважати під час хвороби. Але тепер все піде добре, бо хлопчики тягатимуть йому жуків і камінчики. Це тішить, що вони так розважають його – може, це і є його покликання? Якщо з нього вийде відомий натураліст, а з Нета – знаменитий музикант, то мені буде, чим пишатися!».

Пані Джо всміхнулася й мимоволі почала будувати повітряні замки, як колись у молодості. Тільки тоді вона будувала їх для себе, а тепер – для інших, і, мабуть, саме тому деякі з них згодом стали реальністю. Любов – найміцніший фундамент.

Нета найбільше цікавили пригоди Дена, а Демі захоплювався жуками й метеликами, слухаючи розповіді про їхнє життя й перетворення, як чарівну казку.

Хлопчики так зацікавилися розповіддю Дена про те, як він зловив ондатру, шкурка якої теж була у вузлику, що навіть забули про прогулянку, й пан Баер змушений був їм нагадати про неї.

Ден задумливо подивився услід товаришам, що вибігали з дому. Тато Баер помітив його погляд і запропонував перенести хлопчика на диван у вітальню – щоб він трохи розвіявся.

Коли Дена поклали на диван і в будинку все затихло, пані Баер, що сиділа біля нього й показувала Тедді картинки, глянула на колекцію Дена – він захопив її з собою – й запитала:

– Де ти дізнався про такі речі?

– Вони завжди цікавили мене, – відповів Ден, – але знав я про них дуже мало – доти, поки пан Хайд не став мені розповідати.

– А хто такий цей пан Хайд?

– Він любить ліс і вивчає все, що там є. Я не знаю, як називають таку людину. Він написав багато книжок про риб, жаб і всіляке таке. Пан Хайд жив у Пейджа і брав мене з собою, коли ходив у ліс, щоб я допомагав йому. Це було дуже весело, а його розповіді надзвичайно цікавими. Він такий веселий і розумний. Сподіваюся, що мені вдасться коли-небудь знову побачитися з ним.

– Я теж сподіваюся, – сказала пані Джо, із задоволенням спостерігаючи, як пожвавилося обличчя Дена та як він розговорився, попри звичну мовчазність.

– Птахи прилітали до нього, коли він їх звав, кролики й білки ані крапельки його не боялися. Він ніколи не робив їм ніякої шкоди, й вони ніби це знали. Ви коли-небудь лоскотали ящірку соломинкою? – раптом запитав Ден.

– Ні, але дуже хотіла б спробувати.

– А я лоскотав… І як же смішно вони крутяться й витягуються! Вони страшенно люблять, коли їх лоскочуть. Пан Хайд часто так робив. Навіть змії слухали його насвистування. Його й бджоли не жалили. Він розповідав різні дивовижні історії про риб, комах… І про індіанців. А ще знає, де які квіти ростуть…

– Ти, мабуть, так любив ходити з паном Хайдом, що зовсім забував про пана Пейджа, – лукаво промовила Джо.

– Так, це правда. Мені страшенно не хотілося копати землю або полоти бур’ян, коли натомість я міг піти з паном Хайдом. Пейдж вважав все це дурницями й називав пана Хайда божевільним, бо той іноді цілими годинами спостерігав за якою-небудь пташкою або черепахою.

– Пейдж хороший, досвідчений фермер, але не більше. Він не розуміє, що робота натураліста так само корисна й цікава, як і його. Якщо ти справді любиш займатися всім цим, Дене, то це не може мене не тішити. Ми дамо тобі й потрібні книжки й час для занять. Тільки я попрошу тебе робити, крім того й дещо інше, щоб тобі не довелося згодом каятися й починати все спочатку.

– Добре, мем, – відповів Ден, дещо стривожений тим, що його засадять за книжки, але він твердо вирішив вчитися всього, що запропонує пані Баер.

– Бачиш он той високий комод з дванадцятьма ящиками? – зовсім несподівано запитала вона.

Ден глянув на два старовинних комоди, що стояли по обидва боки рояля. Він добре їх знав і часто бачив, як звідти виймали мотузки, цвяхи, обгортковий папір та інші корисні речі. Він усміхнувся й кивнув головою.

– Як гадаєш, чи підійшли б ці ящики для твоїх яєць, каменів, мушлів і моху?

– О, це було б чудово! Але ж ви не дозволите мені все це класти туди? – вигукнув Ден. Його очі заблищали, й він підвівся, щоб краще розгледіти меблі.

– Чому ж ні? Навіть якби ящики були потрібні мені, я пожертвувала б їх тобі, бо колекції хлопчиків мене дуже цікавлять і я ставлюся до них з великою повагою. Ну так от, я пропоную нам з