Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Для Спасителя потрібно було також вирізнити лінію волосся та лобу. Зазвичай лоб Він мав високий, а волосся світле, що сходить двома пасмами в різні боки з тім’я. Як і в будь-якого немовляти, малий Ісус мав маленькі, пухлі губки та тоненький носик. Родіон вирішив зробити рівно такі ж, як і в Його матері, тонкі, темні брови та великі очі, погляд яких напрямлений до глядача. Таким чином зобразив Спасителя Родіон Михайлович.

         Опісля він дістав циркуль, щоб описати коло у голів пресвятих. Малюючи німб, Родіон Михайлович зовсім не боявся того, що може вийти за межі «ковчегу», адже іконописний живопис дозволяв більш-менш нехтувати розмірами картини, оскільки основою для нього була не краса, геометрична чіткість та глибинний смисл, а можливість чистої, Божественної молитви. Ікона – це тільки образ того, що виходить за межі нашої свідомості, нашого розуміння цього світу та поведінки. Родіон Михайлович не раз думав, чи є якась дисципліна в Царстві, адже відсутність дисципліни синонімічна до розпусти та лінощів, яким в Раю не місце. Тим більше, якщо Царство Небесне – центр Божої благодаті та насолоди, то й насолода там буде не гріховна: тобто власна людині, а насолода ідейна, внутрішня, це вічне творче натхнення та місце відповідей на всі питання; Царство, відтворюване Родіоном на іконах – місце не матеріального багатства, себто гріховного, а духовного. Це місце, яке на нашій землі зветься «утопією».

         Закінчив начерки Родіон Михайлович підкресленням деяких деталей на іконі, таких як лінія мафорія та туніки Божої Матері, відмалюванння ніжок Спасителя та ліній фаланг на пальцях. Загалом, на все пішло близько півгодини, але він ще мав час для «розкриття» – нанесення першого шару фарб.

         Родіон Михайлович завжди починав розкриття з верхівки мафорія, та додолу, червоною фарбою, спускався, вимальовуючи образ Мадонни, добре укритий двома шарами одежини. Для цього він використав яскравий червоний колір із цинобри. Пензлик його чітко розсікав гарні лінії, ледь виходячи за межі начерку. Змалювавши головну частину мафорія Богоматері, Родіон Михайлович опустився до тіла, де зробив невелику прожилку в бік виставленої в благословенні ручки Спасителя. Ця лінія надавала мафорієві вигляд халату, кінці якого закинуті одне на одного. Зробивши все, Родіон поклав пензлик на палітру, подивився на теперішнє зображення, та став міркувати, чи вистачить в нього часу на все. На годиннику стояла п’ята вечору, й загалом ще тридцять хвилин мав Родіон Михайлович, але ж щоб якісно змішати всі відтінки, потрібно довго посидіти в майстерні. Він вірив, що для кожної ікони потрібні свої особливі кольори, що не буває, мов відбитків пальця, однакових. Родіон не вірив у сталість, для нього весь світ був мінливим. Читавши в молодості роботи Геракліта, він мудро говорив Марії: «двічі в одну річку не ввійдеш!». Хоча, то було кілька десятиліть тому, й Родіон з тих пір примкнув до релігії, він все ж не став одчайдушним схоластом.

         Змішавши на палітрі жовтий та червоний колір, Родіон отримав помаранчевий. Потім він додав до нього білий порошок із пластикової пляшечки – білила. Колір став не таким насиченим, й ідеально підходив для кольору накидки Ісуса, проте як для академічного стилю, був ще надто темним для кольору шкіри. Таким чином, Родіон Михайлович намалював накидку на правому плечі Ісуса, але сорочечку на Ньому рішив зробити ще світліше шкіри. Сполоснувши пензлик в каламутній вже воді, він змішав колір накидки іще зі щіпкою білил, та розмішав. Отож, в нього вийшов ідеальний тілесний колір. В цей же час Родіон вирішив замалювати цією фарбою обличчя, шию та руку Богоматері. Краска тоді геть закрила раніше зроблений лик, але цього Родіон не боявся, бо після нанесення ще кількох шарів, він сам зможе його відтворити по контурам. Потім теж саме він зробив зі Спасителем, акуратно розділяючи межу між Його лобом та волоссям. Опісля, Родіон додав до тілесного кольору ще білила, й відтінок вийшов близьким безпосередньо до білого, проте мав ще частинку тілесного, й скоріше походив на молочний колір шкіри альбіноса. Ним змалював Родіон сорочечку. Для волосся та для ніжок (так як на них сильно падала тінь) він використав темніші тони. Для цього він узяв стронціановий пігмент, себто жовтий колір, додав до нього яскравого, золотистого, популярного серед іконописців, ауріпігменту, та змішав із сірим, якого вже використовував для оформлення начерків. Колір цей вийшов незвичайним для Родіона, свого роду солянкою із оливкового, темно-зеленого та навіть хакі. Додавши до нього ще білил, колір став більш блідим, що загалом підходило Родіону Михайловичу. Тут він собі й зметикував, що на наступних шарах додасть до цвіту волосся трохи білого сяйва, яке сходитиме наче з небес.

         Ми повинні сказати, що на все це діло: на змішування, на замальовування Родіон Михайлович витратив вже двадцять п’ять хвилин, з урахуванням на відходи: щоб відпочити, сходити в туалет, помолитись (адже ікона пишеться в молитві). При цьому він також мусив завершити перший шар покриттям картини ґрунтом. Отож, Родіон Михайлович вже запізнювався на домовлену зустріч з Катериною на п’ять хвилин.

         Він миттю накрив мольберт жовтуватим, заляпаним фарбами простирадлом, склав свої речі, пензлики й палітру на місце та побіг з кабінету. «Значить, завтра дороблю ікону. Але що ж робити з іншими? От надумав собі, десять ікон, менше за тиждень! Ну звичайно», – схвильовано думав Родіон Михайлович. Найбільше він зараз хотів додому, щоб все добре обдумати. Як жити далі, бо життя його вже ніколи не буде колишнім. Він згубив своє кохання, й це був сильний удар для його душі. Закінчивши роботу, себто вийшовши із потужного трансу, Родіон знову відчув, як жорстоко побиває його доля; як він міг згубити любов двічі! Тільки Господь міг дати йому надію, й справа тут навіть не в словах з молитвослова, з щирих акафістів, з чотирьох Євангелій, писаних якби устами Божими. Як ми вже говорили, Родіон Михайлович не був схоластом, та сприймав світ більш ортодоксально, як любитель патристики, й читав Біблію не як книгу, що написана самим Богом, а скоріше як письмо, що відображає відношення людини того віку до Всевишнього. Для Родіона, особливо в той час, були зовсім не важливі п’ять доказів буття Божого, вироблених колись одним представником схоластики. Навіщо потрібен доказ, коли душа його і без того буде пустою без Бога? До кого звернутись, щоб одразу отримати відповіді на питання? Як дістати надію в безвиході або в тяжкій ситуації? Родіон Михайлович народився в православній сім’ї, й до сього світу він «пристосувався», будучи з Богом, як з провідником – принаймні так є після смерті дружини.