Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я, мабуть, мріяв так десь із півгодини або навіть більше, коли зрозумів, що довкола все стихло.
Спочатку я не хвилювався, але потім, усвідомивши, що це може значити, захолов од жаху. Чи не тому тут нікого не було, що потяг відійшов? Мені здалося, ніби я нещодавно чув гудок, який сповіщав про відправлення. Також я, здається, пам’ятав, як люди гукали одне одному, викараскуючись з очерету.
Так, я вирішив, я був певен, що чув свистіння потяга, який попереджав усіх, що час повертатися, і люди квапилися звідси, щоб на нього встигнути. Було це досить давно — хвилин зо п’ять тому чи трохи більше. І я це зігнорував!
Ти біг?
Як одержимий, я зірвався і пробував бігти крізь очерет стежкою, прокладеною раніше. Та це було неможливо, і моє просування скидалося радше на намагання звільнитися з чиїхось обіймів, аніж на біг. Я й далі проштовхувався крізь ненависний очерет, що ставав на шляху, спотикався, падав і підводився, щоб потім знову все повторити.
Та зрештою я опинився на відкритій місцині й побачив на відстані, високо на валу наді мною потяг. Він уже рухався, хоча досі повільно, і я помітив темні постаті якогось півдесятка людей, що бігли за ним, намагаючись наздогнати.
Ти кричав?
У відчаї я закричав їм, щоб зупинили потяг, простягнув руку, спіткнувся, впав, підвівся і побіг знову, витягуючи руку якнайдалі, неначе це могло допомогти. Але потяг набирав швидкість, стаючи щомиті меншим. Я не був певен, чи всі люди з тих, що бігли за потягом, спромоглися його наздогнати, але вже нікого не бачив. Я сподівався, що помиляюся і принаймні один з тих не встигнув, щоб я не залишився сам.
Ти біг далі?
Однак я не переставав бігти. Було видно тепер лише верхівки останніх кількох вагонів потяга, але я думав, що був шанс, що я ще зможу його наздогнати. Можливо, комусь удасться повідомити машиністу, що людина відстала, і він зупинить потяг.
Я пригадав тоді випадок зі шпитальним потягом, коли я в ньому забарився і ледве встиг зіскочити, як тоді я сказав собі, що більше ніколи не вчиню такого безглуздя. Цього разу мій вчинок був куди безглуздіший! Та я відігнав цю думку. Тепер був не час докоряти собі за безглуздість. Я мусив наздогнати потяг! Тож я біг далі.
Ти досяг рейок?
Облишивши спроби пересвідчитися, чи потяг і досі видно, натомість постійно дивлячись собі під ноги, щоб не впасти й не згаяти часу, я досяг валу, видерся на нього й зупинився.
Потяга не було. Однак я все ще міг бачити його на рейках далеко попереду, як він усе меншав, начебто намагаючись перетворитися на точку сходження в просторовому кресленні. Земля обабіч була пласка й порожня, а вгорі — величезне пусте небо. Я озирнувся і не побачив нікого. Усі, хто біг за потягом, зуміли його наздогнати. Я зостався сам.
Ти пригадав?
Я пригадав, як люди казали про мою вимазану розтовченою суницею ногу і штанці, що то лихе знамення. Вони мали рацію. Саме це мало статися зі мною в дорозі. Все від початку було визначене наперед. Іронічно, що на мені якраз були ті самі штанці й на них навіть тоді залишалася пляма. Ще більше лиха чекало мене попереду.
Ти зрозумів?
І тепер я зрозумів, чому відчував, що «Акселева печера» була саме та книжка, яку мені слід було взяти, залишаючи дім, — бо мої мандри мали привести до самотності.
Ти також пригадав?..
Я також пригадав кошенят, яких потопив на містку через Вечір, і подумав, як жорстоко з ними я повівся. Чи не була то кара за скоєне? Чи оминула б мене лиха доля, якби я тоді їх не потопив, якби не виявив такої жорстокості, розкручуючи їх за хвостики та чимдуж стискаючи, коли кидав у воду?
А потім я пригадав велику рибу, яку спіймав, стрибнувши на неї, — як вона підстрибувала на ріні, як хапала повітря, роззявляючи й закриваючи рота з великими товстими губами й зябрами, і як відчайдушно пручалася, намагаючись звільнитися, коли я притиснув її і бив каменем… Я був тоді виродком, і не дивно, що опинився в такій ситуації. Це була кара за те, ким я був і ким є!
Ти усвідомив?
Але потім я усвідомив, який же я дурний, що так думаю. Ніхто потай не спостерігає, що ти робиш, і взагалі немає когось, хто карає чи винагороджує тебе за твої вчинки. Те саме сталося б зі мною, якби я кинув рибу назад у воду або не вкоротив віку кошенятам. Я опинився в цій ситуації тому, що запізнився на потяг, і в ньому я опинився, бо була війна, і я запізнився на нього, бо я мрійник і не було нікого, хто доглядав би за мною, і нікого не було, хто доглядав би за мною, бо мама померла, а тато пішов воювати з росіянами.
Жодної різниці?
Але покараний я чи ні, не робило жодної різниці. Важливою була ситуація, в якій я опинився. Я мусив журитися про тепер, а не про минуле.
Що ти думав?
Що зі мною буде? — думав я. Я опинився посеред глушини в чужій країні, серед людей, чиєю мовою не володів і які були до нас переважно ворожі. Я пригадав почуті історії про те, як мадярські вояки поводилися з українськими селянами — бадіками — під час попередньої війни. Як мадяри, наче гірляндами, прикрашали українцями шляхи, вішаючи їх на деревах, що росли обабіч. Мені не варто було очікувати від них чогось доброго. Чи мене відішлють додому? Там тепер, імовірно, росіяни, і якщо не тепер, то вони не забаряться. Чи мене віддадуть у сиротинець, щоб я став мадяром? Чи стану я робітником-рабом на якомусь мадярському господарстві? Жоден із варіантів не обіцяв добра.
Мадярка?
Мені спав тоді на думку образ мадярки, яка всміхнулася мені на критому базарі. Чи варто було мені спробувати її знайти? Стати її коханцем? — Сміх та й годі. Я досі був дитиною, і навіть якби був дорослим — своїм татом — не можна сказати напевно, що ми стали б коханцями. Жінки полюбляють фліртувати, але для багатьох з них міцний шлюб, навіть якщо чоловік не найжаданіший, важливіший за красеня-коханця. Безглуздо було думати, що ця жінка мені допоможе.
Як померти?
Кажуть, коли помираєш, усе життя миттєво проминає перед очима. Бувають також і інші схожі випадки — мені знадобилося лише кілька секунд, аби подумати про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський», після закриття браузера.