Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 94
Перейти на сторінку:
початкові на селі. Він утворював консерваторії і музеї. Він затвердив декретом судових кодексів єдність ваги й міри, єдність числення за десятковою системою. Він упорядкував французькі фінанси і на зміну тривалому банкрутству монархії прийшов громадський кредит. Він дав населенню телеграфне сполучення, неімущій старості — безплатні притулки, хворим — лікарні, освіті — політехнічні школи, науці — наукові установи, людському розумові — Академію. Не втрачаючи національних рис, Конвент водночас був міжнаціональним. З одинадцяти тисяч двохсот десяти декретів, виданих Конвентом, одна третина стосувалась питань політики, а дві третини — питань добробуту людей. Він оголосив основою суспільства моральні правила і голос совісті — основою закону. І все це світло, засвічене на всіх вершинах, — скасування рабства, проголошення братства, заохочення гуманності, очищення людської совісті, перетворення закону про працю в закон про право на працю, тобто перетворення гніту на підтримку, зміцнення національного багатства, освіта й забезпечення дитинства, розвиток літератури й науки, допомога всякому лиху, проголошення всіх високих принципів, — все це робив Конвент в той час, як всередині його терзала страшна гідра — Вандея, а на плечах рикала зграя тигрів — коаліція королів.

10

Безмежне поле для дії! Всі типи — людські, нелюдські і надлюдські — були тут. Епічне згромадження антагонізмів. Гільйотен уникав Давіда, Базір ображав Шабо, Гаде висміював Сен-Жюста, Верньйо ганив Дантона, Лузе нападав на Робесп’єра, Бюзо викривав Філіппа Егаліте, Шамбон лаяв Паша, і всі ненавиділи Марата. А скільки ще імен слід би назвати! Армонвіль, прозваний Червоною шапкою, бо він завжди приходив на засідання в червоному ковпаку, друг Робесп’єра, який висловлював, проте, побажання, щоб після Людовіка XVI «для рівноваги» гільйотинували Робесп’єра; Массьє, колега і двійник доброго Ламуретта, епіскопа, ім’я якого відоме тільки тому, що воно любе серцю закоханих: Легарді з Морбігана, що картав бретонських священиків; Барер — чоловік, що завжди йшов за більшістю, що головував на засіданнях в день суду над Людовіком XVI; Дану, який казав: «Треба виграти час»; Дюбуа-Крансе, довірений Марата; маркіз де-Шатонеф, Лакло, Еро де-Сешель, який відступив перед Аиріо, коли той скомандував: «Каноніри, до гармат!»; Жюльєн, що порівнював Гору з Фермопілами[100]; Гамон, який вимагав, щоб для жінок була окрема трибуна; Лалуа, що на одному засіданні запропонував вшанувати єпіскопа Гобеля[101], який, з’явившись у Конвент, скинув з себе мітру і надів червоний ковпак; Леконт, що вигукнув: «Ану, попи, готуйтесь у розстриги!»; Феро, одрубаній голові якого вклонився Буассі-д’Англа, лишивши для історії нерозв’язане запитання: вклонявся Буассі-д’Англа голові, тобто жертві, чи списові, на якому стирчала голова, тобто вбивцям жертви? Два браги Дюпра — один монтаньяр, другий жірондист, які ненавиділи один одного, як і брати Шеньє.

З цієї трибуни говорились ті запаморочливі палкі промови, в яких навіть проти волі оратора звучав віщий голос. Від цих промов розпалюються події, ніби проникнувшись почутим обуренням. Так часом голос подорожнього в горах викликає обвал. Через одне зайве слово може трапитися катастрофа. Іноді здається, що події здатні гніватися. Саме так, через випадкове слово, яке погано зрозуміли, впала голова принцеси Єлізавети.

А в Конвенті нестримність мови стала звичкою і правом. Під час суперечок погрози літали й перехрещувалися, як іскри на пожежі. От приклади. Петіон: «Робесп’єр, ближче до діла». Робесп’єр: «Діло за вами, Петіон. Я доберусь до вас, побачите». Голос: «Смерть Маратові!» Марат: «В той день, коли помре Марат, не буде більше Парижа, а в той день, коли загине Париж, не стане республіки». Білло-Варрен підводиться і починає: «Ми бажаємо…» Барер уриває йому мову: «Ти говориш, наче король».

Якось на засіданні Філіппо заявляє: «Один із депутатів замірився на мене шпагою». Одуен: «Голова, закличте до порядку вбивцю». Голова: «Заждіть». Паніс: «Голова, тоді я закликаю до порядку вас».

Часом стіни Конвенту потрясав громовий регіт. Лекуантр: «Кюре з Шан-де-Бу скаржиться на єпіскопа Фоше, що той забороняє йому одружитися». Чийсь голос: «Ніяк не збагну, чого Фоше, маючи двадцять коханок, не хоче, щоб у когось була хоч одна-єдина жінка». Другий голос: «Нічого, піп, не бійся, бери собі жінку».

Публіка з громадських трибун втручалась в обговорення і зверталась до депутатів на «ти». Одного разу зійшов на трибуну депутат Рюан. Одне стегно в нього було значно товще за друге. Хтось із глядачів йому крикнув: «Повернись правим боком, бо „щока“ в тебе зовсім у дусі Давіда». Такі фамільярності дозволяв собі народ відносно Конвенту. Проте одного разу, на бурхливому засіданні 11 квітня 1793 року, голова звелів заарештувати одного з порушників порядку на трибунах.

На одному засіданні, де був і старий Буонаротті[102], Робесп’єр узяв слово і говорив годин зо дві, увесь час дивлячись на Дантона, то пильно, що не обіцяло нічого доброго, то скоса, що було ще гірше. Він метав громи і закінчив вибухом обурення, повним зловісних слів: «Нам відомі інтригани, нам відомі хабарники, нам відомі зрадники: вони тут, серед цих зборів. Вони нас чують, ми їх бачимо, ми не зводимо з них очей. Якщо вони поглянуть угору, — то побачать у себе над головою меч закону, якщо заглянуть у свою совість, — побачать там підлість. Хай же стережуться!» І коли Робесп’єр скінчив, Дантон, в недбалій позі відхилившись на спинку лави, закинувши назад голову з напівзаплющеними очима і звісивши руки, зненацька затягнув пісеньку:

Каде Руссель[103] прекрасно промовляє,

Але втішаєшся, коли він замовкає.

Тут відповідали на лайки лайками. «Змовник!» — «Убивця!» — «Розбійник!» — «Крамольник!» — «Угодовець!», чулося з усіх боків. Викривали один одного перед бюстом Брута, що стояв у залі. Зухвалі вигуки, прокльони, образи лунали в повітрі. Кидали один на одного розлютовані погляди, підносили кулаки, показували пістолети, вихоплювали з піхов кинджали. Ораторська трибуна палахкотіла полум’яними промовами. Деякі промовляли, немов були вже на гільйотині. Коливалися голови, злякані й страшні. Монтаньяри, жірондисти, фельяни, помірковані, терористи, якобінці, кордельєри і вісімнадцять ієреїв-царевбивць.

Всі ці люди були клубами диму, розвіюваного в усі боки.

11

Розуми стали здобиччю вітру.

Але це був чудодійний вітер.

Бути членом Конвенту означало бути хвилею океану. Це такою ж мірою стосувалося людей великих. Сила поштовху йшла згори. В Конвенті була єдина воля, воля всіх і нічия зокрема. Ця воля була ідеєю, ідеєю нестримною і неосяжною, яка віяла в темряві з високості неба. Ми називаємо її Революцією. Коли ця ідея проносилась, вона збивала з ніг одного і підводила другого; того заносила з пінявим валом, а іншого розбивала об скелі. Ця ідея знала, куди прямує,

1 ... 37 38 39 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"