Читати книгу - "І не лишилось жодного"

Але свого часу було багато чуток – дев’ятеро з десяти вважали Сетона невинним і гадали, що заключна промова судді була мстивою.

Та дівчина Клейторн, як я дізнався, служила гувернанткою в родині, де сталася смерть від утоплення. Утім, вона, здається, не мала з цим нічого спільного, і, по суті, повела себе дуже добре – попливла на допомогу, її віднесло в море і сама ледь врятувалася.

– Продовжуйте, – зітхнув помічник комісара.

Мейн зробив глибокий вдих.

– Тепер про лікаря Армстронґа. Знаний чоловік. Мав кабінет на Гарлі-стрит. Надзвичайно прямий і чесний у своїй професії. Не знайшов жодних записів про незаконні операції чи щось таке. Правда, що була жінка на прізвище Кліс, яку він оперував у 1925 році в Лейтморі. Його направили в ту лікарню. У пацієнтки був перитоніт, і вона померла на операційному столі. Можливо, він не дуже добре зробив ту операцію – адже у нього не було досвіду – але ж незграбність не є кримінальним злочином. Тут, безумовно, не було злого умислу.

Далі міс Емілі Брент. У неї служила дівчина Беатрис Тейлор. Коли вона завагітніла, господиня її вигнала, а та пішла й утопилася. Неприємна історія, але знову ж таки – це не злочин.

– Ось це, – сказав помічник комісара, – здається, у цьому й суть. А. Н. Оуен мав справу з випадками, у яких закон був безсилий.

Мейн незворушно продовжував далі за списком.

– Молодий Марстон був відчайдушним водієм – у нього двічі забирали права, і на мою думку, йому взагалі слід було заборонити водити. Більше нічого на нього немає. Два імені Джон і Люсі Комбс – двоє дітей, яких він збив на смерть недалеко від Кембриджа. Кілька його друзів дали свідчення на його користь – і його відпустили, лише оштрафувавши. Не можу знайти нічого певного про генерала Макартура. Непоганий послужний список – служба на фронті і таке інше. Артур Ричмонд служив під його командуванням у Франції і загинув у бою. Жодних непорозумінь між ним і генералом не було. Насправді вони були близькими друзями. Тоді припускалися помилок – командири намарне жертвували чоловіками – можливо, це була саме така помилка.

– Можливо, – сказав помічник комісара.

– Тепер Філіп Ломбард. Ломбард був замішаний у якихось дуже цікавих дільцях за кордоном. Раз чи два він балансував на межі закону. Мав репутацію сміливця і не надто чесної людини. Такий хлопець міг скоїти кілька вбивств у якому-небудь тихому безлюдному місці.

– Тепер ми підходимо до Блора, – Мейн завагався. – Він, звичайно, був нашою людиною.

Його співбесідник пожвавився.

– Блор, – із притиском сказав помічник комісара, – був негідником!

– Ви так думаєте, сер?

Помічник комісара сказав:

– Я завжди так вважав. Але він був дуже розумний, щоб виходити сухим із води. Думаю, він по- чорному лжесвідчив у справі Ландора. Того разу мені не пощастило. Я не зміг нічого довести. Я доручив це Гаррісові, та він теж нічого не знайшов, але я все ще думаю, що ми могли би щось знайти, якби знали, де шукати. Нечесний був чоловік.

На мить вони замовкли, а тоді сер Томас Ледж сказав:

– Кажете, Айзек Морріс помер? Коли він помер?

– Я так і думав, що вас це зацікавить, сер. Айзек Морріс помер у ніч на восьме серпня. Прийняв велику дозу снодійного – наскільки я розумію, якийсь барбітурат. Ніщо не вказує, чи це був нещасний випадок, чи самогубство.

Ледж повільно проказав:

– Мейне, хочете знати, що я думаю?

– Сер, можливо, я здогадуюся.

Ледж виважено мовив:

– Та Моррісова смерть дуже своєчасна!

Інспектор Мейн кивнув:

– Я думав, що ви це скажете, сер.

Помічник комісара стукнув кулаком по столу. Він вигукнув:

– Неможливо, це якась фантастика! Десятеро людей загинули на голому скелястому острові, а ми не знаємо, хто це зробив, чому і як.

Мейн кашлянув. Він сказав:

– Ну, це не зовсім так, сер. Ми більш-менш знаємо чому. Якийсь фанатик має пунктик щодо ідеї справедливості. Він знайшов людей, щодо яких закон безсилий. Вибрав десять осіб – не має значення, дійсно вони винні чи ні…

Помічник комісара перепинив його. Він різко сказав:

– Хіба не має? Мені здається…

Він замовк. Інспектор Мейн шанобливо чекав. Зітхнувши, Ледж похитав головою.

– Продовжуйте далі, – сказав він. – На якусь хвилину я відчув, наче щось знайшов. Начебто ключ до розгадки. А тепер це відчуття зникло. Продовжуйте далі, що ви там розповідали.

Мейн провадив далі:

– Там було десять чоловік, яких, скажімо… мали стратити. Їх стратили. А. Н. Оуен виконав своє завдання. І так чи інакше він сам зник із цього острова, розчинився у повітрі.

Помічник комісара сказав:

– Першокласний трюк зі зникненням. Але знаєте, Мейне, має бути якесь пояснення.

Мейн сказав:

– Ви зараз думаєте, сер, що, якби чоловік був на острові, покинути острів він не зміг би, а відповідно до тверджень зацікавлених осіб, його ніколи не було на острові. Що ж, тоді єдиним можливим поясненням є те, що насправді він був одним із десяти.

Помічник комісара кивнув.

Мейн поспішно додав:

– Ми думали про це, сер. Ми розслідували. Отже, почнемо з того, що ми не зовсім у невіданні щодо всього, що сталося на Солдатському острові. Віра Клейторн вела щоденник, так само, як і Емілі Брент. Старий Ворґрейв робив деякі замітки – сухі юридичні записи, але цілком зрозумілі. Блор теж робив записи. Усі ці розповіді збігаються. Смерті сталися в такому порядку. Марстон, місіс Роджерс, Макартур, Роджерс, міс Брент, Ворґрейв. Після його смерті Віра Клейторн пише в щоденнику, що Армстронґ пішов із дому проти ночі, а Блор із Ломбардом пішли за ним. У Блоровому блокноті є ще один запис. Просто два слова. «Армстронґ зник».

Тепер, сер, я взяв усе до уваги, і мені здалося, що тут ми можемо знайти чудове рішення. Ви пам’ятаєте, що Армстронґа втопили. Враховуючи, що Армстронґ збожеволів, що могло завадити йому вбити всіх інших, а потім покінчити з собою, кинувшись зі скелі або, можливо, навіть спробувати доплисти до материка?

Це було б гарне рішення – але воно не підходить. Ні, сер, не підходить. По-перше, є свідчення поліційного хірурга. Він потрапив на острів рано-вранці тринадцятого серпня. Він не міг нам нічим допомогти. Єдине, що він міг сказати, – це те, що всі ті люди були мертві вже принаймні тридцять шість годин, а ймовірно, і набагато довше. Але він був однозначно впевнений щодо Армстронґа. Він сказав, що тіло пробуло у воді від восьми до десяти годин, перш ніж його прибило до берега. Отже, при цьому виходить, що Армстронґ, імовірно, упав у море в ніч з десятого на одинадцяте, і я поясню чому. Ми знайшли місце, де тіло прибило до берега – воно було затиснуте між двох скель і на них залишилися шматочки тканини, волосся тощо. Він, мабуть, упав під час припливу одинадцятого числа, близько одинадцятої години ранку, після чого шторм ущух і подальші припливи були істотно нижчими.

Звісно, можна припустити, що Армстронґ убив тієї ночі трьох інших, перш ніж упав у море. Але є ще один момент, і ним не можна знехтувати. Тіло Армстронґа затягнули вище точки припливу. Ми знайшли його набагато вище межі досяжності будь-якої хвилі. І воно