Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Багато людей на Майдані наголошували на тому, що в разі придушення руху та вбивства людей повстане вся країна й буде громадянська війна.
На Майдані постійно перебували тисячі людей, хоча їхня кількість то збільшувалася, то зменшувалася. Було багато прапорів: синьо-жовтих українських, синіх, червоних і білих прапорів українських політичних партій, Євросоюзу, Грузії, а також більш зловісні червоно-чорні прапори радикальних українських націоналістів і прапори УНА-УНСО із символом, що нагадує свастику. Ці останні зрештою майже зникли в зв’язку з підозрою, що члени цієї організації є провокаторами.
Протестувальники вимагали відставки уряду та підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС. Спочатку вони не ставили вимоги про відставку Януковича, але лише тому, що не бачили розумного способу його усунення від влади.
З першим снігопадом наметове містечко на Майдані почало набувати ознак довготривалості. Барикади укріплювалися важкими трубами та дерев’яними платформами, а входи до Майдану звузилися, аби легше було контролювати потоки людей. Площа вкрилася наметами, до них постійно додавалися нові. Виникли навіть екуменічний «молитовний» намет, пункт медичної допомоги і кінотеатр просто неба. У наметах протестувальники готували їжу та спали, а обігрівалися залізними дров’яними пічками-«буржуйками» на кшталт тих, що використовувалися в армії за часів Другої світової війни. Виходячи з наметів, групи людей сідали на саморобних лавках навколо поржавілих металевих діжок, в яких горіли дрова, розкидаючи довкола снопи тріскучих іскор.
Проходили тижні, а протест на Майдані й не думав вщухати. Навпаки — його служба харчування та загони Самооборони набули організованого характеру. Рішучість протестувальників почасти пояснювалася відчаєм. Арсеній Яценюк, лідер партії «Батьківщина», сказав в одній з промов, що Янукович поводиться, як самодержець, а до народу ставиться, як до «бидла»[256].
Для Януковича складність розв’язання цієї кризи (якщо він мав такий намір) полягала в тому, що йому не довіряли майже всі верстви суспільства. Еліта ненавиділа його тому, що стала першою жертвою його утисків, а звичайні люди — тому, що мали відчуття, нібито живуть під наглядом кримінальної організації.
13 грудня Янукович запросив до себе лідерів опозиції. Він запропонував амністію та мораторій на застосування сили, якщо демонстранти припинять акції протесту. Але протестувальники побоювалися, що в такому разі Янукович розпочне масові репресії. Згоди досягнуто не було. Повстання продовжувалося, Янукович відмовлявся виконувати конкретні вимоги протестувальників, а найбільшими ворогами демонстрантів ставали виснаження, необхідність з’являтися на роботі та люті холоди.
З наближенням Різдва Янукович забезпечив собі фінансову допомогу від Росії в розмірі 15 мільярдів доларів, а людей на Майдані стало меншати. Лідери опозиції заявили, що краще зосередитися на наступних президентських виборах. Вперше з початку протестів рішучість демонстрантів, здавалося, стала слабшати.
Однак 16 січня союзники Януковича в парламенті ухвалили низку законів, що передбачали великі штрафи та тривалі терміни ув’язнення за участь у протестах. Нові закони дозволили б уряду запроторити до в’язниці кожного учасника Майдану, тож загроза репресій стала для демонстрантів спонукою. Увечері 19 січня відбулися криваві сутички між ними та міліцією, і Майдан повернувся на перші шпальти газет усього світу.
Ескалація конфлікту відбувалася з обох сторін. 22 січня було викрадено Дмитра Булатова, одного з активістів Майдану. Його тримали в полоні вісім днів і весь цей час катували — зокрема, прибивали руки до дверей. Іншого активіста, сейсмолога Юрія Вербицького зі Львова, викрали з лікарні, де йому оперували око, пошкоджене на Майдані, а пізніше його знайшли в лісі мертвим. На тілі було видно сліди тортур[257]. Щонайменше п’ятеро інших активістів теж вважалися зниклими.
Саме тоді Янукович і правляча партія втратили контроль над західними та центральними регіонами країни, включно з Києвом. У Львові протестувальники 23 січня захопили будівлю обласної адміністрації. У Рівному вимагали повернення додому спецзагонів міліції, відряджених до Києва. У Черкасах відбулася сутичка між тисячами протестувальників і міліцією, яка охороняла будівлю міської адміністрації. Намагаючись заспокоїти повсталий народ, парламент 28 січня скасував закони, ухвалені ним усього за 12 днів до того, а кабінет міністрів на чолі з Азаровим пішов у відставку. Сутички між демонстрантами та міліцією в Києві почали вщухати, а в пресі з’явилися повідомлення, що кілька націоналістичних угруповань, незалежних від жодних політичних партій, відкололися від загального руху.
Проте 29 січня Янукович припустився фатальної помилки. Він примусив парламент проголосувати за свою версію законопроекту про амністію, яка ставила звільнення десятків затриманих протестувальників у залежність від звільнення ними адміністративних будівель. У законопроекті також містився ультиматум: якщо протестувальники не зроблять цього протягом 15 днів, міліція звільнить ці будівлі силоміць[258]. 2 лютого десятки тисяч демонстрантів зібралися на Майдані, аби відкинути умови Януковича. Тепер вони вимагали його відставки та дострокових парламентських і президентських виборів. Швидке погіршення політичної ситуації спонукало депутатів, раніше лояльних до президента, зрадити його.
Уранці 18 лютого протестувальники рушили до Верховної Ради з вимогою повернутися до Конституції 2004 року, яка обмежувала повноваження президента. Ситуація загострилася після того, як спікер парламенту припинив обговорення цієї теми. Міліція для нападу на демонстрантів скористалася послугами «титушок» — оплачених проурядових громил. Група демонстрантів вдерлася до штаб-квартири Партії Регіонів і підпалила її. Одна людина загинула у вогні[259]. Спецпідрозділи міліції атакували барикади на площі й насувалися на демонстрантів, застосовуючи водомети, гумові та бойові кулі і сльозогінний газ, в результаті чого загинуло троє чоловік — учасників протестів[260]. Люди намагалися пройти до парламенту, але їх зустріли автоматним вогнем[261].
У ході дедалі запеклішого зіткнення демонстранти відступили на Майдан і почали підпалювати намети, матраци та шини, створюючи вогняну барикаду[262]. Протистояння та стрілянина тривали всю ніч. На ранок було 25 убитих, в тому числі, зокрема, дев’ятеро міліціянтів[263]. Міліція заявила, що її співробітники були застрелені в голову та шию вище бронежилетів снайперськими кулями, але особи тих, хто стріляв, так і не були встановлені. Складалося враження, що в цих убивствах брала участь якась третя сила, озброєна снайперськими гвинтівками, не підпорядкована ані міліції, ані керівництву Майдану[264]. Одних протестувальників
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Менше знаєш, краще спиш», після закриття браузера.