Читати книгу - "Немезида"

подобається те, що сталося з Елізабет Темпл. Ви розмовляли з нею під час нашої подорожі?

— Так, розмовляла. Коли вона одужає, я хочу поговорити з нею знову — вона може більше розповісти мені — нам — про вбиту дівчину. Вона вже розповідала мені про неї — дівчина навчалася в її школі й хотіла одружитися із сином містера Рейфаєла, але не одружилася з ним. Натомість вона померла. Я запитала, як і чому вона померла, й Елізабет відповіла мені одним словом: «Любов». Я тоді подумала, що йдеться про самогубство — але то було вбивство. Убивство з ревнощів, імовірно. Інший чоловік. Якийсь інший чоловік, і ми повинні знайти його. Міс Темпл могла б підказати нам, хто це був.

— А інших можливостей ви не передбачаєте?

— Гадаю, нам би згодилася будь-яка випадкова інформація. Я не бачу підстав припускати щось зловісне в комусь із учасників екскурсії чи в людях, які живуть у Старому Маєтку. Але одна з трьох сестер може знати або пригадати якісь слова дівчини чи Майкла. Клотільда не раз їздила з дівчиною за кордон. Тому вона може знати щось таке, що сталося під час однієї з поїздок. Щось таке, що дівчина сказала або згадала під час подорожі. Можливо, вона згадала про чоловіка, з яким зустрічалася. Щось таке, що не має нічого спільного зі Старим Маєтком. Лише в розмові, з якоїсь випадкової репліки можна здобути необхідний ключ. Надзвичайно важко роздобути його інакше. Друга сестра, місіс Ґлін, досить рано вийшла заміж і довго жила, якщо не помиляюся, в Індії та в Африці. Але вона могла щось почути від свого чоловіка або від родичів свого чоловіка, щось, не пов’язане зі Старим Маєтком, хоч вона й навідувалася туди вряди-годи. Думаю, вона знала вбиту дівчину, але я певна, що знала вона її набагато менше, ніж дві інші сестри. Але це зовсім не означає, що вона не може знати якісь важливі факти про дівчину. Третя сестра, більш схиблена, більш прикута до одного місця, також, здається, знала дівчину не вельми добре. Але й вона могла мати якусь інформацію про її можливих коханців — або просто бой-френдів — могла бачити дівчину з якимсь незнайомцем. До речі, онде вона, проминає наш готель.

Міс Марпл, попри те, що була цілком поглинута розмовою віч-на-віч, не відступила від звички, якої дотримувалася все життя. Вулиця завжди була для неї об’єктом пильного спостереження. Вона цілком машинально помічала всіх перехожих — і тих, що блукали без певної мети, і тих, які заклопотано кудись поспішали.

— Антея Бредбері-Скот — жінка з великим пакунком. Вона йде на пошту, як мені здається. Вона відразу за рогом — чи не так?

— Вона здається мені якоюсь не зовсім нормальною, — сказав професор Вонстед. — Оте розпущене волосся, до того ж волосся сиве — вона скидається на Офелію, якій стукнуло п’ятдесят років.

— Мені теж спала на думку Офелія, коли я вперше її побачила. О Господи, я не знаю, що мені робити далі. Залишитися тут, у «Золотому кабані», на день або два чи їхати далі з екскурсією. Це схоже на пошуки голки в копиці сіна. Якщо ти риєшся в ньому достатньо довго, то рано чи пізно знайдеш її, навіть якщо при цьому вона встромиться тобі в палець.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

ПУЛОВЕР У ЧОРНО-ЧЕРВОНУ КЛІТИНКУ

I

Місіс Сендбурн повернулася, коли товариство вже сідало обідати. Вона принесла невтішні новини. Міс Темпл досі не прийшла до тями. Вона, безперечно, буде прикута до ліжка щонайменше протягом кількох днів.

Оголосивши свій бюлетень, місіс Сендбурн перейшла до питань практичного характеру. Вона привезла розклад поїздів для тих, хто бажає повернутися до Лондона, і повідомила про плани на наступний день для тих, хто захоче продовжити екскурсію. На сьогодні були заплановані короткі прогулянки по ближніх околицях — невеличкими групами в узятих напрокат автомобілях.

Професор Вонстед відвів міс Марпл убік, коли вони вийшли з їдальні.

— Можливо, вам хочеться відпочити пополудні. Якщо ні, то я зайду до вас за годину. Тут є одна цікава церква, раптом вам захочеться її оглянути.

— Я огляну її з превеликою втіхою, — відказала міс Марпл.

II

Міс Марпл сіла в автомобіль, який приїхав її забрати. Професор Вонстед з’явився за годину, як і пообіцяв.

— Я подумав, вам захочеться оглянути цю церкву. І село тут дуже гарне, — сказав він. — Не бачу причини не помилуватися місцевими прикметними місцями, якщо випадає така нагода.

— Я дуже вдячна вам, — сказала міс Марпл.

Вона підвела на професора погляд, у якому було певне збентеження.

— Дуже вдячна, — повторила вона. — Та чи не здасться наша поведінка комусь — я не хочу сказати безсердечною, але ви розумієте, до чого я веду.

— Моя люба леді, міс Темпл вам не подруга і не щось таке. Дуже сумно, що з нею сталася така прикра історія, але життя триває.

— Авжеж, — погодилася міс Марпл. — Тоді мені лишається тільки знову сказати, що я вам дуже вдячна і що з вашого боку було дуже люб’язно запросити мене на прогулянку.

Міс Марпл припустила, що автомобіль, у який професор Вонстед запросив її сісти, він узяв напрокат на сьогоднішній день. З його боку справді було дуже чемно повезти літню даму оглянути місцеві прикметні місця. Адже він міг би запросити на таку прогулянку жінку молодшу, цікавішу й привабливішу. Міс Марпл замислено подивилася на нього раз чи двічі, коли вони їхали через село. Він не дивився на неї. Він визирав зі свого вікна.

Коли вони виїхали із села і звернули на сільський путівець, що обминав пагорб, він обернув до неї голову і сказав:

— На жаль, ми їдемо не до церкви.

— Так я й подумала.

— Атож, у вас були підстави так подумати.

— У такому разі, можу я запитати, куди ж ми їдемо?

— Ми їдемо до лікарні, у Керистаун.

— До тієї, у якій лежить Елізабет Темпл?

Ці слова прозвучали як запитання, хоч відповідь на нього була очевидною.

— Так, — сказав він. — Місіс Сендбурн навідувала її й привезла мені листа від керівництва лікарні. Я щойно розмовляв із ними по телефону.

— Із нею все гаразд?

— Ні. Не все гаразд.

— Розумію. Хоча, власне, сподіваюся, що розумію не зовсім, — сказала міс Марпл.

— Її одужання виглядає вельми проблематичним, і лікарі не здатні щось у цьому змінити. Вона може більш не прийти до тями. Але може й прийти на дуже короткий час.

— Але чому ви везете туди мене? Я ж їй не подруга,