Читати книгу - "Осінь патріарха"

де живе безліч хворих, незмовкний шум гірських річок на межі, де починається спека, де надвечір вітер приносить сморід мерця: когось було зрадницьки вбито на плантації какао, де ростуть деревця з великим цупким листям та червоними квітами, - з їхнього насіння і роблять шоколад; а далі - нерухоме сонце, розпечена пилюка, гарбузи, дині, худющі понурі корови атлантичної провінції, єдина на двісті ліг довкола школа для бідняків, - і нарешті мул гепнув, тріснувши, наче перестиглий плід гванабано, на дно прірви, в зарості, і перелякані куріпки розлетілися врізнобіч: “підстрелили його, мій генерале, підбили в ущелині Неприкаяних Душ, із рушниці, такої, як на тигрів полюють!..” - “всупереч моїй забороні, сучі діти! всупереч моїм категоричним телеграмам, чорти б вас узяли! ну, тепер ви взнаєте, хто є хто!..” - хрипів він з жовчною піною на губах, розлючений не стільки чужим непослухом, скільки власною впевненістю, що від нього приховують щось дуже важливе, раз вони посміли знехтувати блискавками його влади, - він дослухався навіть до подиху тих, котрі йому доповідали, бо розумів, що тільки той, хто знає правду, посміє збрехати йому, він вистежував таємні заміри верховного командування, намагаючись розгадати, хто ж зрадник: “ти, якого я витягнув із небуття? ти, якого я підібрав на голій землі, а тепер ти спиш на золотому ліжку? ти, якому я врятував життя? ти, за кого я заплатив стільки грошей? котрий із вас, сучі ви сини?” - адже це хтось один посмів начхати на телеграму, підписану його іменем, скріплену печаткою президентського персня, отож він сам очолив рятувальну операцію і віддав нечуваний наказ: “не пізніше, як за сорок вісім годин Деметріо Альдоуса знайти і привести до мене, а якщо його знайдуть мертвим, все одно приведіть його до мене живим, і якщо його взагалі не знайдуть, все одно приведіть його до мене!” - наказ був такий недвозначний і грізний, що задовго до визначеного строку йому доповіли: “мій генерале, його знайдено в кущах на дні провалля! всі рани в нього позагоювались од золотих квіток фрайлсхону, - він живіший від нас із вами, мій генерале, цілий і неушкоджений, і все це з ласки вашої матінки Бендісьйон Альварадо, яка ще раз показала своє милосердя і всесильність, щоб їх на собі відчув той, хто хотів осквернити її пам’ять!..” - еритрейця спустили з гір індіанськими стежками в прив’язаному до жердин гамаці, під охороною солдат, а попереду їхав верхи на коні альгвасил, дзвіночком сповіщаючи всіх, що наказ володаря виконано: еритрейця допровадили в президентський палац і помістили в спальню для почесних гостей, під особисту відповідальність міністра охорони здоров’я, - там він і написав свій страшний документ - сім грубезних томів, і на кожній з трьохсот п’ятдесяти сторінок кожного тому, праворуч на полях стояв його підпис: “розписуюся та скріпляю своєю печаткою чотирнадцятого квітня сього року я, Деметріо Альдоус, з ласки божої аудитор Найсвятішої конгрегації обрядів, подвижник і оборонець віри, во ім’я торжества справедливості на землі, во ім’я слави господньої на небесах, свідчу, що все написане тут - правда, лише правда й нічого, крім правди”, - “ось вона, ваше превосходительство!” І дійсно, в семи запечатаних сургучем бібліях була тільки правда, така пряма й жорстока, що лише людина цілком вільна від чарів його слави, далека від інтересів його влади, наважилася б викласти цю живу правду незворушному старому, який вислухав аудитора, не змигнувши оком, - сидів собі у своєму плетеному кріслі, обмахувався сомбреро й ледве чутно зітхав після кожного вбивчого викриття, ледве чутно казав: “ага”, - щоразу, коли світло правди било в вічі, - “ага”, - повторював він, одганяючи своїм сомбреро квітневих мух, які роїлися над недоїдками від сніданку; “ага”, - казав він, ковтаючи гірку правду, - вона пекучими вуглинами горіла в пітьмі його душі, бо то був якийсь фарс, - “то була комедія, ваше превосходительство!” - комедія, яку він сам мимоволі розпочав, коли звелів виставити напоказ тіло своєї матері в домовині з кригою, - “тоді ще ніхто й не думав про твою святість, я просто хотів, щоб перестали патякати, ніби ти зогнила живцем!..” - а вийшла циркова вистава, яку він сам ненавмисне затіяв, - йому доповіли: “мій генерале, ваша матінка творить чудеса!” - і він наказав послати пишну процесію з тілом небіжчиці до найглухіших куточків своєї безмежної країни, де не було святинь, - “щоб не зосталося жодної живої душі, котра б не знала, яку нагороду за твої чесноти послало тобі небо після того, як ти цілий вік губила себе, умертвляла свою плоть, день у день розмальовуючи пташок, з яких не мала ніякісінького зиску; то була нагорода за твою самовіддану любов, матусю, - але ж я не мав собі й гадки, що з мого наказу вийде така брехня!..” - за плату ті, що нібито хворіли на водянку, привселюдно позбувалися води, двісті песо заплатили чоловікові, який нібито воскрес і виліз із могили, - в обірваному савані, з повним ротом землі, він повз назустріч ошелешеному натовпу; вісімдесят песо заплатили циганці, яка примудрилася народити просто на вулиці двоголового виродка - буцімто бог покарав її за те, що вона говорила, ніби всі ці дива - шахрайство уряду, - так воно й було насправді, бо всі свідки були підкуплені, і якщо на початку свого розслідування Деметріо Альдоус гадав, що ганебну змову організували його підлабузники - з безневинною метою зробити приємне повелителеві, - то згодом виявилося, що на цій брудній справі наживалися самі змовники: це був блюзнірський бізнес, найскандальніший з усіх, які процвітали в затінку його влади, бо придумували чудеса й платили лжесвідкам ті самі прибічники його режиму, котрі фабрикували й продавали реліквії, на зразок весільної сукні небіжчиці, - “ага!” - ті, що гендлювали побожними листівками та медалями з її августійшим зображенням, - “ага!” - ті, що багатіли, торгуючи пасмами її волосся, - “ага!” - ті, що наживалися на пляшечках із водою з її труни, - “ага!” - ті, що продавали савани з діагоналі, на яких дешевими фарбами було намальовано ніжне тіло заснулої дівчини, що приклала руку до серця, - такі савани збували з чорного ходу індуських крамниць, - то була страхітлива брехня, в яку вірили, адже тіло померлої й досі зоставалося нетлінне, - люди бачили це на власні очі, проходячи нескінченною лавиною через головний неф кафедрального собору, де стояла домовина, - “хоч і це неправда, ваше превосходительство”, - бо тіло Бендісьйон Альварадо збереглося зовсім не завдяки її чеснотам чи парафінові та косметиці, яку було вжито задля синівського марнославства, - просто-на-просто з його матері зробили опудало, так само, як роблять опудала з птахів для природничих музеїв, - незабаром він сам у цьому пересвідчився: “я зняв віко з твоєї труни, матусю, й зітлілі траурні стрічки розпалися від одного подиху, зняв вінок із квітів помаранчевого дерева і побачив укритий пліснявою череп, на якому майже не було кіс, - твоє цупке, наче коняча грива, волосся пасмо за пасмом повидирали з коренем і попродавали як реліквії; я витягнув тебе