Читати книгу - "Мартін Іден"

його своїми закривавленими руками на безформне місиво або поки закривавлені руки ворога не потовчуть на безформне місиво його самого. Лишень тоді настане спокій. Але щоб він, Мартін, згодився на нічию— ні, це неможливо.

Одного дня, прийшовши до воріт друкарні, він не застав там Масної Пики. Той не з'явився. Хлопці вітали його і казали, що він переміг Масну Пику. Але Мартіна це не задовольняло. Він не переміг Масну Пику, і Масна Пика не переміг його. Хто з них дужчий — невідомо. Згодом з'ясувалося, що того дня у Масної Пики несподівано помер батько.

Мартін у спогадах перескочив на кілька років далі і побачив себе на гальорці в театрі. Йому було сімнадцять років, і він щойно повернувся з плавання. Серед глядачів зчинилася сварка — хтось там до когось причепився. Мартін втрутився і раптом побачив палаючі очі Масної Пики.

— Зустрінемося після вистави. Я тобі покажу, — прошипів його давній ворог.

Мартін кивнув головою. На місце інциденту пробирався театральний наглядач.

— Я чекатиму на вулиці після останньої дії, — прошепотів Мартін, вдаючи, ніби пильно дивиться на сцену.

Наглядач гостро зиркнув на них і відійшов.

— Ти з компанією? — спитав Мартін Масну Пику в кінці дії.

— А певно.

— То я й собі підшукаю, — мовив Мартін.

Під час антракту він навербував цілий почет — трьох хлопців, яких знав ще з цвяхового заводу, пожежника, шістьох матросів і стільки ж забіяк із грізної зграї з вулиць Вісімнадцятої та Маркет.

Коли вистава скінчилась, обидві компанії непомітно рушили по різних боках вулиці. Дійшовши до безлюдного перехрестя, зійшлися і влаштували військову раду.

— Ходімо на міст Восьмої вулиці, — сказав рудий парубок з партії Масної Пики. — Ви зможете битися посередині під ліхтарем, а як наскочать фараони, втечемо в інший бік.

— Гаразд, — згодився Мартін, порадившись із своїми. Міст Восьмої вулиці, перекинутий через рукав річки

Сан-Антоніо, був завдовжки з три міські квартали. Посередині мосту та по обох кінцях його горіли електричні ліхтарі. Жоден полісмен не міг би підійти непомічений. І тепер перед очима Мартіна виразно постало це зручне для бійки місце. Він бачив обидва гурти, ворожі й похмурі, що трималися здаля один від одного позад своїх бійців. Мартін і Масна Пика роздяглися до пояса. Поблизу розставлено було чати, що мали стежити за освітленими кінцями мосту. Один з Мартінових прибічників тримав його піджака, сорочку й шапку, готовий дати драла з ними в безпечне місце, якби налетіла поліція. Мартін побачив самого себе, —ось він виходить на середину поля бою, дивиться просто в очі Масній Пиці і, піднявши кулак, каже застережливо:

— Це тобі не іграшки! Зрозумів? Битися так битися. Без вивертів. Це давнє діло, й пора його довести до кінця. Зрозумів? Одному з нас буде амба.

Мартін бачив, що Масна Пика завагався, але перед свідками в ньому озвалася давня підступна гордість.

— Ну, та вже починаймо! Що дурно плескати? До кінця, то й до кінця.

І тут, стиснувши кулаки, вони кинулись один на одного, наче молоді бугаї, з усім запалом молодості, повні ненависті й бажання бити, калічити, нищити. Всі мозольні досягнення, що їх людина здобула за тисячі літ просування вгору, — зникли. Лишився тільки електричний ліхтар, як знак на стежці великої людської пригоди. Мартін і Масна Пика стали дикунами кам'яного віку, жителями печер і незайманих лісів. Вони все нижче падали в чорну прірву, назад у трясовину суворих початків життя, змагаючися сліпо, як зоряний пил у небесах або як атоми, що стикаються, відштовхуються, знов стикаються — і так довіку.

— Боже! Якими ж ми були звірами! Якими тварюками! — голосно пробурмотів Мартін, згадуючи подробиці бійки. Його буйна уява малювала йому все, як на екрані кіно. Він був заразом і глядач, і учасник боротьби. Культура й знання, набуті за останні місяці, змусили його здригнутися від цього видовища. Але тіні минулого стерли з його свідомості все теперішнє, і він знов став колишнім Мартіном Іденом, що оце повернувся з плавання й бився з Масною Пикою на мосту Восьмої вулиці. Він страждав, напружував усі сили, обливався потом і кров'ю і радів безмірно, коли його кулак влучав у ворога.

Здавалося, що то не люди, а два вихори ненависті сплелися й шалено крутять один одного. Час минав, і свідки обох ворожих сторін стояли, затамувавши подих. Вони ніколи ще не бачили такої жахливої люті й застигли від страху. Бійці озвіріли ще більше. Коли перший запал молодості й темпераменту ущух, супротивники почали битися обережніше і розважливіше. Переваги не було ні на чийому боці.

— Бійка внічию, — долетіли до Мартіна слова.

Тут він ненароком схибив, у відповідь дістав страшний удар і раптом відчув, що йому до кості розкраяно щоку. Голим кулаком такого не зробиш. Обливаючись кров'ю, він почув вигуки подиву, кров цебеніла йому з обличчя. Та він не подав і знаку. Тільки став дуже обачний, бо знав, з ким має справу, знав, що тут можна чекати всякої підлоти. Він пильно стежив за ворогом і вижидав, потім удав, ніби хоче на нього кинутись, і враз спинився, бо побачив, як у того в руці блиснуло щось металеве.

— Покажи руку! — крикнув він. — Ти вдарив мене кастетом?

Обидві зграї заревіли і з лайкою кинулися вперед. Ще секунда, і всі встряли б у бійку. Тоді Мартін не зміг би помститися. Він був у нестямі.

— Геть! — хрипко крикнув він. — Чуєте? Геть!

Усі відсахнулися від нього. Вони й самі були звірі, але він був надзвіром і сповнив їх жахом та покорою.

— Це моє діло, і ніхто не смій втручатися. Давай сюди кастет.

Масна Пика, протверезілий і трохи наляканий, віддав нечесну зброю.

— Це ти дав йому, руда паскудо! — знов загримів Мартін і жбурнув кастета у воду. — А я все думав, чого ти тут крутишся. Тільки сунься ще раз, заб'ю на смерть. Зрозумів?

Вони билися далі, знеможені неймовірно, до краю. Навіть пересичена кров'ю звірина зграя, злякавшись того, що бачила, почала умовляти їх спинитися. Масна Пика, що, здавалось, от-от упаде, страшна потвора, на обличчі якої не лишилося жодної людської риси, завагався. Але Мартін підскочив до нього і