Читати книгу - "Трудівники моря"

п'ятдесят кроків. У Марокко він бачив, як мозабіти і біскри періщили один одного дубцями і залізними прутами — біскри за те, що мозабіти обзивали їх «кельбами», тобто собаками, а мозабіти за те, що біскри обзивали їх «хамсами», тобто людьми п'ятої секти. В Китаї на його очах посікли на шматки пірата Чан-дунь-кан-лар-Куа за те, що він убив «апа» з якогось там села. В Ту-дан-мо він на власні очі бачив, як лев схопив серед білого дня на базарі стару бабу і поніс її у зубах.

Він був на церемонії зустрічі великої гадюки, яка повзла з Кантона в Сайгон в чоленську пагоду на свято в честь богині мореплавців Кван-нам. Він споглядав великого Кван-сю, відвідавши плем'я Мої. В Ріо-де-Жанейро він милувався на бразільських дам, котрі вечорами прикрашували волосся серпанковими кульками, в які були вкладені вогнесяйні фосфоричні мушки: дами були начеб закосичені зорями. В Уругваї він воював із мурахами, а в Парагваї — з волохатими птахопавуками завбільшки з дитячу голову — відстань від лапи до лапи по діаметру в них дорівнює чверті ліктя, а коли вони нападають на людину, то їх ворсинки, наче стріли, встромляються в тіло і викликають нариви. На річці Аріно, притоці Токантену, в незайманих лісах північної Діаментини[91], він упевнився в існуванні жахливого племені людей-нетопирів, murcielagos[92], людей, які народжуються з білим волоссям і червоними очима, живуть у тіняві лісів, сплять удень, встають уночі, ловлять рибу й полюють звіра в суцільній темряві, краще бачачи, коли нема місяця. Недалеко від Бейрута, куди мес Летьєрі потрапив з експедицією, з намету було вкрадено дощомір. Тоді чаклун, — на ньому було декілька смужок зі шкіри, і він скидався на людину, якій заманулося вирядитись у самі тільки шлейки, — став так люто трясти дзвіночком, підвішеним до рога, що з'явилася гієна і принесла дощомір. Отож вона і була злодійкою. Ці невигадані історії так скидалися на казки, що Дерюшетта невимовно тішилася ними.

Дівчину зв'язувала з Дюрандою лялька. На Нормандських островах так називається фігура, сяк-так витесана з дерева і встановлена на носі корабля. Звідси походить вираз «бути між кормою і лялькою», що в цих краях означає «плавати на судні». Лялька Дюранди була особливо люба месові Летьєрі. Тесля, виконуючи волю меса Летьєрі, намагався надати їй схожості з Дерюшеттою. Та сокира є сокира — ніяк не витесати нею дівчину. Поліно залишилося поліном, але йому хотілося здаватися гарненькою дівчиною.

Цей безформний цурпалок вводив меса Летьєрі в оману. Він дивився на нього побожно, як віруючий. Ставився до нього цілком серйозно. Він упізнавав у цурпалку Дерюшетту. Так догма уподібнюється до істини, а ідол стає богом.

Двічі на тиждень у меса Летьєрі була велика радість: один раз — у вівторок, другий — у п'ятницю. У вівторок він радів, дивлячись, як Дюранда відчалює в море, а в п'ятницю — дивлячись, як вона повертається. Він спирався ліктями на підвіконня, уважно вдивлявся в своє дітище, і в душі його розливалася хвиля щастя. Щось подібне можна знайти в Мойсеевій книзі Буття: Et vidit quod esset bonum[93]. Поява меса Летьєрі у вікні щоп'ятниці була сигналом. Коли люди помічали його там із люлькою в зубах, то вигукували: «Агов! Пароплав уже на обрії». Димок люльки сповіщав про дим пароплава.

Зайшовши в порт, Дюранда пришвартовувалась під вікном меса Летьєрі до величезного залізного кільця, вкопаного в підмурок «Оселі відважних». А вночі Летьєрі солодко засипав на підвісній койці, знаючи, що за одною стіною спить Дерюшетта, а за другою стоїть на припоні Дюранда.

Місце стоянки Дюранди було поруч із портовим дзвоном. Своїм кінцем набережна впиралася просто в двері «Оселі відважних».

Набережної, «Оселі відважних», саду, провулків, обсаджених живоплотом, майже всіх сусідніх будинків уже нема. Розробка гернсейського граніту призвела до розпродажу всіх цих земельних ділянок. Тепер там — робочі майданчики каменярів.

XI. Кілька слів про можливих женихів

Дерюшетта виросла на панночку, але не виходила заміж.

Мес Летьєрі, виростивши її білоручкою, зробив її перебірливою. Таке виховання обертається проти вихователя.

Зрештою, сам вихователь був ще перебірливішим. Він мріяв про такого чоловіка для Дерюшетти, який частково став би чоловіком Дюранди. Йому хотілося б за одним махом прилаштувати двох своїх дочок. Він хотів би, щоб керманич однієї був лоцманом для другої. Що таке чоловік? Це капітан у плаванні. То чому ж не підшукати одного шкіпера для дівчини і для пароплава? Сім'я теж підлягає законам припливу й відпливу. Хто справиться з баркою, той справиться й з жінкою. Обидві вони підвладні вітрові й сонцю. Сьєр Клюбен, молодший від меса Летьєрі всього тільки на п'ятнадцять років, міг бути лиш тимчасовим керманичем Дюранди. Потрібно було підшукати молодого лоцмана, постійного керманича, справжнього спадкоємця її, винахідника, фундатора, творця. Постійний керманич Дюранди і мав би стати зятем меса Летьєрі. Чому б не поєднати двох зятів в одній особі? Мес Летьєрі впивався цією мрією. Він також у снах бачив майбутнього нареченого. Дебелий, обвітрений, збронзовілий марсовий, моряк-атлет — таким був його ідеал. Та зовсім іншим був ідеал Дерюшетти. Її мрії були рожевіші.

Хай там як, але дядько та племінниця сходилися на одному — вони не поспішали. Коли в околиці дізналися, що Дерюшетта багата спадкоємниця, від сватів не було відбою. Такі настирливі женихання не завжди щонайвищого гатунку. Мес Летьєрі дуже добре це відчував. «Дівчина — золото, але женихи — одні мідяки», — бурчав він і спроваджував зальотників. Він вичікував. Вона теж.

Як не дивно, але він не дуже тягся до аристократів. Під цим кутом зору Летьєрі не був справжнім англійцем. Важко повірити,