Читати книгу - "Таврований"

а то отримаєш, — сказав Єжов, який ніяк не міг оговтатися після випитого.

— Не отримаю, — відповів спокійно Берія і наказав накрити стіл колишнього наркома.

— Скільки ти випив перед цим? — Запитав Лаврентій Павлович, коли вони прикінчили пляшку горілки.

— Не знаю, але багато, — відповів Єжов. — Мене Ворошилов дістав. Я постріляв комсклад армії, а він залишився осторонь. Гад. Будь моя воля, першого б пальнув. На кожному списку його підпис стоїть. Він кричав найголосніше: «Правильно, Коля! Давай!».

— Коля, твоя помилка в тому, що ти працював на ідею, а не на господаря. Треба було прибирати не всіх, а неугодних вождю людей. Поставити на місце старих більшовиків, колишніх соратників Йосипа Віссаріоновича, армію, щоб вона не піднімала пір'я. А ти що зробив?! Втопив у крові всю країну і не збираєшся заспокоюватися.

— Єдиний мій недолік, що викорчував ще не всіх, ще не знищив підколодну змію остаточно, — відповів Єжов.

У квітні 1939 року Єжова заарештували і привезли в Суханівську в'язницю під Москвою, в якій містилися особливо небезпечні злочинці. Тут ще недавно Єжов сам катував ув'язнених.

Миколу Івановича роздягли догола. Ретельно оглянули. Потім кинули йому кирзові чоботи, поношене обмундирування великих розмірів. Коли Єжов одівся в нього, всі каталися від сміху. Гімнастерка замінила йому халат. В брюках він закатав калоші, але їх все одно доводилося тримати в руках.

На першому ж допиті колишній шеф Луб'янки почув, що він зрадник партії і ворог народу, агент іноземних розвідок, планував державний переворот. Запропонували відразу приступити до показань про зрадницьку діяльність.

Його допитувало кілька слідчих. Але особливо старався Борис Родос. Він бив колишнього наркома з неприхованим задоволенням.

— Боря, що ти робиш? Ти ж знаєш. По своїй натурі я ніколи не міг виносити над собою насильства, — прокричав Єжов.

— Твоя наука, Миколо Івановичу. Пам'ятаєш, як ти заїхав мені в зуби за м'якотіле ставлення до підслідних.

Борис Родос почав з ще більшим завзяттям бити свого колишнього шефа.

Начальник слідчої частини не втримався:

— Обережніше! Він вже на ладан дихає.

— Досить! Все підпишу, — закричав Єжов.

Він визнав, що підтримував «робочу опозицію», потім став на сторону троцькістів, потім почав співпрацювати з іноземними розвідками, готував державний переворот.

Перед самим судом слідчий зачитав Миколі Івановичу обвинувальний висновок. запитав:

— Ви визнаєте свою провину?

— Ні, — відповів Єжов. — Я вимагаю, щоб зі мною зустрівся хтось із членів Політбюро.

— Але ви підписали всі протоколи допитів, — обурився слідчий.

Микола Іванович сказав, що він зробив це тому, що його сильно били.

У Суханівську в'язницю приїхав Берія. Він вже доповідав Сталіну, що слідство закінчено і справа Єжова передається до суду. А цей жалюгідний коротун все заперечує. Берія поставив перед Єжовим графин з горілкою і закуску.

— Випий, заспокойся. Дай, я сам наллю, а то у тебе руки трясуться, — сказав Лаврентій Павлович.

Він пообіцяв зберегти життя Єжову і його родичам. Микола Іванович не повірив.

На наступний день справу Єжова розглянула Військова колегія Верховного суду СРСР у складі голови В. Ульріха і двох членів суду. Ні прокурора, ні адвоката, ні публіки в залі не було. Тільки конвойні і секретар суду. Голоси віддавалися гучною луною, відлітаючи від порожніх стін.

Микола Іванович сидів у металевій клітці. Поруч з нею стояло кілька міліціонерів, які охороняли небезпечного злочинця — свого колишнього шефа. Маленький, немічний чоловічок за останній час помітно здав. Виглядав жалюгідним і беззахисним. Навіть нова смугаста форма не рятувала положення. В звинувачуваному важко було впізнати грозу всього Радянського Союзу.

Микола Іванович відмовився від усіх своїх свідчень, не визнав звинувачень. Навпаки, коли його викрили в знищенні невинних людей, він піднявся на весь свій маленький зріст, з обуренням кинув суддям:

— Ви помиляєтеся! Моя основна провина полягає в тому, що мало почистив ворогів народу, які тепер і кинули мене за грати.

Нечисленні охоронці закону вірили щирості колишнього наркома внутрішніх справ. Деякі з них були сильно стурбовані, а деякі посміхалися, згадуючи, як в цьому залі Микола Іванович без жалості викривав своїх колишніх друзів і товаришів по службі, не звертаючи уваги на стосунки.

Суд пішов на нараду. Через кілька хвилин повернувся. Головуючий Ульріх зачитав заздалегідь підготовлену постанову. Н. М. Єжова засудили до виняткової міри покарання. До розстрілу.

Микола Іванович закричав:

— Передайте товаришеві Сталіну, що я вмираю з його ім'ям на вустах.

Охорона відкрила клітку. Вивела його до зали суду. Колишній шеф НКВС продовжував кричати:

— Хай живе товариш Сталін!

Слова Миколи Івановича гулко віддавалися в порожньому залі. Він продовжував кричати, що вмирає з ім'ям вождя.

Охоронці вивели його в коридор і заспокоїли декількома ударами по голові. Вирок відразу привели у виконання.

Новим наркомом внутрішніх справ призначили Лаврентія Павловича Берію. Як і його попередники, він почав з чистки кадрів НКВС. Він розширював і зміцнював систему. При цьому намагався заспокоїти розбурхану країну. Пом'якшити проколи свого попередника.

16

Життя у в'язниці йшло своєю чергою. Кожен день когось викликали на допит, хтось йшов назавжди, когось відправляли у виправно-трудові табори. Після смерті батюшки Никодима і суду над Іваном Васильовичем, якого засудили до розстрілу, Руднєву ні з ким було поговорити. Він замкнувся в собі. Лежав на бетонній підлозі і думав. Анатолію Івановичу все одно не вдасться довго протримати його тут. І виправдати теж не вдасться. Як не крути, не верти, йому світить смертельний вирок.

Він більше переживав за родину. Добре, якщо Ньома