Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

мой-то барін і щєнка борзово. Значіт, я не стоющій птіци, – говорив Хомко.

Довго ще балакали прислужники. Але Самко далі вже не слухав, а, сівши біля мішків з борошном, почав думати.

«Що ж його робити? Це, коли б не спав Марко, то можна б налякати прислужників: узяти одчинити двері млинові та жбурнути поміж гурт мішок з борошном, а потім занявкати, заревти, то вони повтікали б, ну, а вже потім і собі тікати б. Ні, так не виходить. Треба знати, в який бік тікати, де воно саме отой великий ліс, що про нього балакали прислужники. Ну, та вже доведеться посидіти до ранку в млині, а там що буде. Може вони пошукають та й поїдуть. А коли хто прийде до млина, хоч би то й сам млинар, то доведеться його прохати, щоб мовчав. Та вже, мабуть, незабаром ранок, бо літня ніч коротенька».

Чи спав Самко, сидячи, чи ні, а тільки він почув, що хтось чимсь клацав по той бік дверей, а потім торгав двері. Самко встав помалу, щоб подивитися крізь щілину, хто воно добивається в млин, бо надворі вже зовсім розвидніло, видно все в млині.

«Що воно таке, що ніяк не одімкну», – бубонів чийсь голос за дверима.

Тільки що Самко підкрався до дверей та хотів подивитися, коли поворухнувся Марко.

– А-ва-а! – позіхнув він голосно на весь рот, заревів спросоння, як ведмедяка.

На ґанку хтось крикнув несамовито: «Рятуйте», – затупотів по виступцях, потім плигонув з переляку і побіг, аж залопотіло.

– Ну, не лиха тобі година з оцим Марком! – промовив одчайно Самко. – Тепер усе пропало. Уставай, анциболе! Уставай, бо біда, – крикнув він у вухо Маркові.

Підвівся Марко, позіхає, чухається.

– Наробив ти, йолопе, своїм позіханням, що нам тепер пропадати, – сказав сердито й разом сумно Самко.

Побачив Марко, що й справді щось погане, закліпав злякано очима. Уже коли Самко каже, що пропадати, то так воно й є.

– Ану лиш ти скидай помалу коша та зніми із жорен верхняк і постанови біля дверей, – сказав Самко, а сам подерся вгору, сів на вал, що біля шестерні, і почав продирати солом’яний верх. Продер дірку і почав дивитися, потім проробив дірки на всі боки, подивився зверху навкруги, потім зліз і також подивився на всі боки крізь щілини.

– Ну, роззяво, на наше щастя нема нікого поблизу, але хтозна, що воно отам під горою, – говорив Самко, нишпорячи очима по всіх закутках млина, неначе чогось шукаючи.

А Марко тимчасом зняв верхняк, такий важкий, що й чотирьом його не підняти самими руками, а він зсунув його на край, зняв з веретена, потім підвів і, узявши на плечі, постановив його біля дверей.

Самко намацав у кутку горщика, в якому був чи то загуслий березовий сік, чи мед, а щось дуже липке, та ще знайшов мазничку з дьогтем, вилив з неї в горщика, потім підсипав борошна і почав мішати.

– Ти тепер, ідоле, стрижений, то воно трохи гірше. Трудніше тебе повернути на чорта, – говорив Самко.

Замісивши, як йому було треба, Самко знову подерся вгору, подивився навкруги і швидко зліз.

– З усіх боків сунуть сюди, тільки ще далеко, – сказав Самко. – Ану, роздягайся швидше, ідоле! – звелів він Маркові і сам кинувся допомагати йому роздягатися. За яку хвилину Марко був голий.

– Підійми отут дві дошки підлоги, – вказав він. – Та не одривай зовсім, щоб потім можна було закрити, – попереджав він Марка.

Марко нахилився, застромив пальці в щілини, скрипнули дошки і піднялися, зробивши прохід униз під млин. Поліз Самко перший, а за ним і Марко. Долізли рачки до млинового дуба.

– Ну, оце дивись, Марку, берися за оцього дрючка та крути його кілька разів навколо, та швидко крути, а я полізу вгору та дивитимусь. А коли свисну тобі згори, тоді кидай крутити та лізь знову у млин, крізь, оту дірку, – сказав швидко Самко і пірнув під млин, крикнувши Маркові: – Крути!

Зліз Самко знову на горище млина, бачить, що наближаються люди з усіх боків, бредуть житом. Але ось вони всі зупинилися, вказують руками на млин, а деякі тікають назад. Ще б не тікати! Ніхто зроду не бачив, щоб так швидко повертався млин, коли його поволі повертають дубом.

Свиснув Самко Маркові, щоб той покинув повертати. Уже і так, мовляв, налякали людей. Але Марко не чув, що Самко свистить на нього, бігає, як скажений, та все швидше крутить млина. Уже дивиться Самко згори і не пізнає, чи то люди стоять, чи стовбури; садки здаються нерозривним зеленим колом, а жито навкруги – мов чистий рівний тічок.

А млин тріщить та немов хитається на всі боки. Он вже в дірку знизу дим іде. Спалить отой Перун млина вкупі з Самком. Треться дерево об дерево, от-от займеться.

– Годі, годі! Щоб ти пропав, ідоле! – закричав Самко.

Почув Марко, зупинився і поліз у середину млина. Подивився Самко згори навкруги, поменшало людей. Стоять оддаль, дивляться з жахом, а деякі христяться.

– Ще не взяло всіх, – сказав злазячи Самко. – Ану, покрути ще оце колесо, – вказав він Маркові на шестерню. – Та не дуже зразу, бо зломиш, а поволі розкручуй.

Закрутив Марко шестерню, а потім як